Наказано вижити

— Що ви пропонуєте? — запитав Геббельс і став терти скроні довгими, тремтячими пальцями. — Що, Мартін?

— Те саме, про що думаєте ви: допомогти фюреру піти.

— Я цього не пропонував!

— Ви думаєте про це, Йозеф, ви думаєте. Як і я. Не брешіть же собі нарешті!

— Але це неможливо! — Геббельс заплакав. — Я не зможу собі цього простити!

— Добре, — сказав Борман. — Почекаємо ще кілька годин, а потім вирішимо.

Геббельс, схлипуючи, плакав, обличчя його скривилося, сльози на сірому обличчі свідчили про якусь глибоку, безнадійну хворобу, приховану в цій невеличкій людині з гарячковими круглими очима.

«Мабуть, у нього рак, — подумав Борман, підводячись. — Він не жилець, у ньому нема жадання продовжувати радість буття. Його не можна лишати самого. Якщо я вистрелю, він повинен бути біля мене, але так, щоб не пустив мені кулю в потилицю. Побачивши, як фюрер, корчачись, упаде, карлик може засадити в мене обойму… Я вбивав в ім'я ідеї, я знав цю роботу, я не здригнуся перед ділом, а він тільки виголошував свої промови… Нехай стоїть поряд. Нехай буде пов'язаний… Якщо перемир'я з червоними відбудеться, я не хочу бути Ремом, якого звинуватять у зраді…»

— До побачення, Йозеф, мені треба трохи попрацювати. Зустрінемося вранці у конференц-залі, якщо фюрер не зможе сам піти від нас до ранку. Повторюю, час скінчився. — І додав ніби щось незначне, але обов'язкове: — Нація нам цього не простить…

…Через півгодини Борман викликав до себе помічника Цандера.

— Це — письмові повноваження Деніцу на президентство в рейху, — сказав він, передаючи йому текст. — Якщо ви зрозумієте, що прорив через російські позиції неможливий, знищіть цей текст, підписаний Гітлером, хоча Мюллер говорив мені, що ви, Лоренц і майор Йоханнмайєр пройдете лінію бою, користуючись його маяками. Ви передасте текст заповіту Деніцу й зробите все для того, щоб Лоренца і Йоханнмайєра відтерти від адмірала — не вам казати, що Лоренц служить Геббельсу, а Йоханнмайєр небайдужий до генерального штабу. Це все. Бажаю вам удачі, мій друже, хай вам щастить!

…Перший раз у житті Борман не закінчив розмови з помічником неодмінним, як відправлення природної потреби організму, вигуком «Хайль Гітлер!». Спектакль закінчився, всі поспішали до гардероба по пальта, щоб першими вскочити в проїжджий автобус, поки ще не вистроїлася зла, довга черга з тих, хто щойно сміявся й плакав, об'єднаний воєдино тим, що розігрували на сцені загримовані лицедії…

Удар Червоної Армії. Наслідки — ІІІ

Танки й гармати Червоної Армії тепер уже розстрілювали центр Берліна прямою наводкою. Кінець битви за Берлін; став ясний усім.

Тріщало…

«ОСОБИСТО Й СТРОГО СЕКРЕТНО

ДЛЯ МАРШАЛА СТАЛІНА

1. Посланник Сполучених Штатів у Швеції інформував мене, що Гіммлер, виступаючи від імені Німецького Уряду у відсутність Гітлера, котрий, як запевняють, хворий, звернувся до Шведського Уряду з пропозицією про капітуляцію всіх німецьких збройних сил на Західному фронті, включаючи Норвегію, Данію й Голландію.

2. Дотримуючись нашої угоди з Британським і Радянським Урядом, Уряд Сполучених Штатів вважав, що єдиною прийнятною умовою капітуляції в беззастережна капітуляція на всіх фронтах перед Радянським Союзом, Великобританією і Сполученими Штатами.

3. Якщо німці приймають умови вищенаведеного 2-го пункту, то вони повинні негайно здатися на всіх фронтах місцевим командирам на полі бою.

4. Якщо Ви згодні з вищенаведеними 2-м і 3-м пунктами, я дам вказівки моєму Посланнику в Швеції відповідно інформувати агента Гіммлера.

Аналогічне послання направляється Прем' єр-Міністру Черчіллю.

ТРУМЕН»

Через п'ять годин з Москви пішла шифрована телеграма у Вашінгтон:

«ОСОБИСТЕ Й СЕКРЕТНЕ ПОСЛАННЯ

ПРЕМ'ЄРА Й. В. СТАЛІНА

ПРЕЗИДЕНТУ ПАНУ Г. ТРУМЕНУ

Одержав Ваше послання… Дякую Вам за Ваше повідомлення про намір Гіммлера капітулювати на Західному фронті. Вважаю, що Ваша передбачувана відповідь Гіммлеру в дусі беззастережної капітуляції на всіх фронтах, і на радянському фронті також, цілком правильна. Прошу Вас діяти в дусі Вашої пропозиції, а ми, росіяни, зобов'язуємося продовжувати свої атаки проти німців.

Доводжу до Вашого відома, що аналогічну відповідь я дав Прем'єру Черчіллю, який теж звернувся до мене з того самого питання».

«ДЛЯ МАРШАЛА СТАЛІНА ВІД ПРЕЗИДЕНТА

ОСОБИСТО Й ЦІЛКОМ СЕКРЕТНО

Сьогодні я надіслав пану Джонсону в Стокгольм таку телеграму:

«В зв'язку з Вашим повідомленням, надісланим 25 квітня о 3-й годині ранку, інформуйте агента Гітлера, що єдиною прийнятною умовою капітуляції Німеччини є беззастережна капітуляція перед Радянським Урядом, Великобританією і Сполученими Штатами на всіх фронтах.

Якщо умови капітуляції, зазначені вище, приймаються, німецькі збройні сили повинні негайно здатися на всіх фронтах місцевим командирам на полі бою.

На всіх театрах, де опір триває, наступ союзників буде енергійно проводитись доти, поки не буде досягнуто повної перемоги.

ТРУМЕН».

«ОСОБИСТЕ Й СЕКРЕТНЕ ПОСЛАННЯ

ПРЕМ'ЄРА Й. В. СТАЛІНА ПРЕЗИДЕНТУ ТРУМЕНУ

Ваше послання, в якому Ви повідомляєте про вказівки, які ви дали пану Джонсону, одержав 27 квітня. Дякую Вам за це повідомлення.

Прийняті Вами й паном Черчіллем рішення домагатися беззастережної капітуляції німецьких збройних сил, по-моєму, — єдино правильна відповідь на пропозиції німців».

Інформація для роздумів — XII (І знову директор ФБР Джон Едгар Гувер)

З перших днів приходу в Білий дім Рузвельта оточила не тільки ненависть нацистів Гітлера, фашистів Муссоліні — в самій Америці йому протистояла могутня група людей, готових на все, аби тільки змінити новий курс, який проголосив демократичний президент.

Суть цього курсу була у визнанні політичних реальностей що склалися в світі, — з одного боку, і з другого — у відкритому й справедливому обговоренні тяжкого економічного становища країни.

Звичайно, наївно було вважати Франкліна Делано Рузвельта політиком лівого напряму; він стояв на сторожі інтересів свого класу; але він називав речі своїми іменами, він захищав мир вільного підприємництва від його найбільш недалекоглядних, догматичних і зажерливих представників, причому захищав у центрі, і зовсім не зліва, як про те писав Геббельс. Але логіка консерваторів така, що будь-яке нове слово, яке хоч трохи відходить від звичних штампів, що усталилися десятиріччями, здається їм кінцем світу, зрадою ідеалів, крахом традицій, зрадою батьківщини. Для консерваторів — завжди й скрізь — форма набагато важливіша з зміст. Слово надійніше за справу, минуле дорожче за майбутнє.

Коли Рузвельт відкрито, на всю країну, сказав, що «праця робітника має таке ж право на повагу, як і власність», праві відчули шок. Та президент не спинився на цьому, він пішов далі:

— Але нашим робітникам потрібна не тільки повага до праці. Їм потрібен дійовий захист їхніх прав одержувати за свою працю стільки, скільки необхідно для пристойного існування при тому життєвому рівні, який повсякчас підвищується… Дехто не вміє розібратися ні в сучасному житті, ні в уроках історії… Такі люди намагаються заперечувати право робітників на укладення колективних договорів, на матеріальну зацікавленість, просто на людський спосіб життя. Так от, саме ці короткозорі консерватори, а не робітники створюють загрозу розладу, які в інших країнах призвели до вибуху…