Народные русские сказки А. Н. Афанасьева в трех томах. Том 2

№291 [355]

Як був собі піп да попаддя, та була в "iх одна дочка. Як вмерла попаддя, піп і каже дочці: «А ну, дочко! Убирайся, підем вінчаться». Дочка пішла на материну могилу да й плаче. Мати виходить із могили й питає дочку: «Чого ти, доню, плачеш?» — «Як же мені не плакать, коли батько хоче на мені жениться». — «Коли так, дочко, скажи ж батькові: нехай він тобі справить плаття таке, як місяць і сонце, і весь прибір до плаття». Батько "iй справів таке плаття, яке вона сказала, і весь прибір, да й каже дочці вп’ять: «Кажу тобі, дочко, убирайся вінчаться». Дочка вп’ять пішла до матері на могилу плакать. «Чого ти вп’ять прийшла плакать?» — питає мати. «Як же мені не плакать, що плаття таке, як ти казала, справив батько та й кличе вп’ять вінчаться?» — «Так скажи ж, дочко, батькові: нехай справить тобі плаття таке, як зорі, і увесь прибір до плаття; та тогді, дочко, і повінчаєшся з ним». Піп справив дочці все, як вона сказала, та й каже знову: «Убирайся, дочко, підем вінчаться!» Дочка в третій раз пішла до матері на могилу, а мати й питає. «Чого ти, доню, вп’ять прийшла до мене плакать?» — «Як же мені не плакать, що батько справив все, що ти сказала, і вп’ять-таки хоче зо мною вінчаться». — «Так скажи ж батькові, — каже мати, — нехай він тобі справить кожух свинячий і до кожуха весь прибір, чоботи і платок». Батько вп’ять справив дочці і кожух і усе, що вона хотіла, да й каже, як і попереду: «Ну, дочко, убирайся, підем вінчаться!»

355

Записано в Пирятинском уезде Полтавской губ. Язык украинский.

AT 510 B. Эпизод ухода девушки под землю напоминает сюжет «Сестра просела» (AT 313 E* — ср. тексты № 114 и 294). Обычно в сказках типа 510 B дочь просит отца, чтобы он подарил ей только чудесные платья, а не платья и свиной кожух, как в данном варианте. Характерно для восточнославянских сказок здесь и в тексте № 294 разработан мотив покровительства, помощи кукол, наряженных в чудесные платья девушки и заклинающих землю расступиться (ср. текст № 104). В этом мотиве получили творческое преломление древние верования, связанные с похоронным обрядом. Отсутствовавшие в предыдущем варианте эпизоды троекратного избиения (кувшином, полотенцем, гребнем) девушки-служанки в свином кожухе являются для таких сказок традиционными и имеют характерную восточнославянскую стилистическую окраску (ср. текст № 294). Особенной выразительностью отличается развязка: царевич обнаруживает кольцо в варенике, изумляется, кричит на служанок, и перед ним неожиданно предстает преобразившаяся в чудесную красавицу одна из них — «поповна».

От дочка батькові і говорить: «Потривайте [356] , тату, піду зараз уберусь», да й пішла із куклами убираться: сама убралась у свинячий кожух, а кукол трьох убрала у плаття, що "iй батько посправляв; а убравшись, прийшла на город та й поставила трьох кукол коло себе, а сама посередині. От одна кукла й говорить: «Розступись, сира земле, щоб красна дівиця пішла у тебе!» І друга те саме говорить, і третя те саме; пішли вони під землю; ідуть, ідуть в інше царство, в інше государство, та й увійшли у ліс, а там сто"iть хатка на курячій ніжці. Вони думали, думали, що робить, та взяли та під хаткою й сіли; кукли собі сидять, а попівна стала золотом вишивать.

356

Подождите.

Коли "iде царенко і каже: «Здорова була! Сідай на віз зо мною». А вона каже: «Як же мені можна з вами сидіть, коли ви царенко, а я попівна і у свинячому кожусі». Дак він каже чоловікові: «Возьми, посади "i"i!» А той взяв да й посадив. По"iхали вони і при"iхали додому. Тут він ввів "i"i у хату до своє"i матері да й каже: «Мамо! Дозвольте мені на "iй жениться». А мати йому на те: «Як же тобі, сину, на "iй жениться, що ти царенко, а вона попівна у свинячому кожушку!» — «Дак проженем же "i"i, мамо, під піч!»

Тогді була субота, а завтра неділя [357] ; от він устав вранці да й каже чоловікові: «Давай лишень [358] кухоль!» [359] А вона вискочила із-під печі да й подала йому; но він тільки ударив "i"i кухлем, сказавши: «Піди геть під піч, свиня!» Вона побігла да й сидить собі, а він по"iхав до церкви. Як тільки він по"iхав, вона попросилась у цариці да, прибравшись під піччю, і сама пішла до церкви; прийшла да й сто"iть собі на правому крилосі. Царенко, побачивши "i"i, підійшов да й питає: «Відкіля ти, голубко?» — «Я із-під Кухлева», — сказала попівна, і як тільки задзвонили на «Достойно» — вийшла з церкви да й побігла собі вп’ять під піч, знову надівши свинячий кожушок.

357

Воскресенье

358

Ка, же.

359

Кувшин, рукомойник.

При"iхав царенко з церкви да й каже матері: «Яку я, мамо, гарну панночку бачив у церкві! І спитав "i"i: відкіль вона? А вона сказала: з-під Кухлева». Сподобалась [360] царенкові панночка, по"iхав неборак [361] шукать Кухлева; "iздив цілу неділю; вернувсь в суботу да й каже матері: «Не найшов панночки». А попівна сидить усе під піччю. Прийшла неділя, він встав вранці да й кличе чоловіка: «Дай лишень, — каже, — мені рушник!» [362] Попівна вибігла й подала йому рушник, но він ударив "i"i рушником і прогнав від себе. Оп’ять по"iхав він до церкви. Вона випросилась у цариці, наділа плаття таке, як місяць і сонце, пішла до церкви да й стала на правому крилосі. Царенко оп’ять підійшов до не"i, питає знову: відкіль вона? «Із-під Рушниківки», — каже попівна. «Поміняємось, серце, кольцями!» — «Не треба, у мене сво"iх багацько». Тільки задзвонили на «Достойно», вона побігла додому, роздяглась да й сидить під піччю.

360

Полюбилась, понравилась.

361

Бедняга.

362

Полотенце.

При"iхав із церкви царенко да вп’ять і каже матері: «Мамо, яку я гарну панночку бачив!» По"iхав царенко знову шукать Рушниківку, довго "iздив, а не найшов нічого, і, вернувшись, розказав об сво"iй недолі матері; а попівна слухає під піччю да сміється. Прийшла знову неділя, встав царенко вранці да й каже: «Ей, хлопче, подай гребінець!» Попівна вискочила із-під печі і подала гребінець йому; но він гребінцем тільки ударив "i"i і, сказавши: «Піди геть, свиня!» — оп’ять прогнав під пічку. Як тільки після сього царенко по"iхав до церкви, вона оп’ять випросилась у цариці і, надівши плаття таке, як зори, пішла і собі до церкви і стала на правому крилосі. Царенко побачів і"i і оп’ять спитав: відкіля вона? «Із-під Гребінцевки», — сказала попівна. «Поміняймось, серце, кольцями!» — «Поміняймось». І вони помінялись. Потім, як задзвонили на «достойно», попівна зараз побігла додому; дивиться, а наймички у цариці вареники роблять; от вона і просить: «Дайте, — каже, — дівчата, і я зліплю вареничок». — «Добре, зліпи, коли єсть охота». Попівна вареник зліпила да і вліпила в його те кольце, що выміняла у царенка.

Вернувсь царенко з церкви, а попівна уже сидить під піччю. «А що, мамо, пора снідать, — каже син цариці, — нехай лишень дівчата дадуть чого по"iсти: чи нема вареників, або що? Так за печінки й тягне!» Поставили на стіл макитру, і царенко тільки що взяв на шпичку первий вареник — жирний да смачний, да положив його в рот з голодухи, аж щось об зуби забряжчало; дивиться, а то те кольце, що він оддав попівні. Як закричить він на всю хату: «Хто, — каже, — ліпив вареники? Сейчас мені сюди подавайте!» Наймички перелякались [363] : «Ми, паничику, — кажуть, — ліпили; далебі [364] , ми! Тільки один вареничок зліпила попівна, що сидить під піччю». — «Кличте "i"i сюди! Побачим, — може ви брешете, вражі дочки!» Покликали попівну. Вона зперва наділа найкраще своє плаття, а тогді вже й вийшла — така красавиця, що луччо"i нема й на світі; вийшла да й цмок царицю в ручку. Царенко зробився сам не свій од радості; став рядком з попівною, узяв "i"i за білу рученьку да й каже: «Благословіть нас, мамо; нехай піп нам руки зв’яже — нам на щастя, вам на утіху!» Цариця благословила діток; вони перевінчались да і живуть собі, хліб жують, решетом воду носять, а постолом [365] добро возять.

363

Перепугались.

364

Ей-ей (Ред.).

365

Лаптем.

Золотой башмачок

№292 [366]

Жил-был старик со старухой. У старика, у старухи было две дочери. Старик однажды поехал на посад [367] и купил там одной сестре рыбку и другой тоже рыбку. Старшая скушала свою рыбку, а младшая пошла на колодец и говорит: «Матушка рыбка! Скушать ли тебя или нет?» — «Не кушай меня, — говорит рыбка, — а пусти в воду; я тебе пригожусь». Она спустила рыбку в колодец и пошла домой. Старуха очень не любила своей младшей дочери. Она нарядила сестру ее в самолучшее лопотьё [368] и пошла с ней в церковь к обедне, а младшей оставила две меры ржи и велела ей вышестать [369] до прихода из церкви.

366

Записано в Шенкурском уезде Архангельской губ. Борисовым.

AT 510 A (Золушка). Ареал распространения разновидности сюжета несколько шире, чем разновидности, представленной двумя предыдущими текстами, и охватывает страны Азии, в которых сказки типа 510 B не записывались (Индонезия, Китай). Мировую известность сюжет приобрел благодаря сказкам Перро и бр. Гримм, изданным на многих языках. Русских вариантов — 19, украинских — 7, белорусских — 3. Первая литературная обработка сказки о Золушке — «Пентамерон» Базиле (I, № 6). В 1697 году была издана «Золушка» Перро. Сюжет обрабатывался впоследствии и в драматической форме (пьеса Е. Шварца «Золушка» и одноименный балет С. Прокофьева). В сказке сборника Афанасьева роль покровительницы — помощницы обездоленной девушки играет благородная рыбка, что для таких сказок необычно: обычно Золушке покровительствует ее покойная мать. В этом, как и во многих восточнославянских вариантах «Золушки» и «Свиного кожушка», царевич встречается с нарядной красавицей — девушкой не на балу, а в церкви.

367

В город.

368

Платье.

369

Вычистить, содрать шелуху.

Девушка пошла за водой, сидит у колодца и плачет; рыбка выплыла наверх и спрашивает ее: «Об чем ты, красная девица, плачешь?» — «Как же не плакать мне? — отвечает ей красная девица. — Мати нарядила сестру мою в самолучшее лопотьё, ушла с ней к обедне, а меня оставила дома и велела вычистить две меры ржи до прихода своего из церкви!» Рыбка говорит: «Не плачь, ступай наряжайся да поезжай в церковь; будет рожь вычищена!» Она нарядилась, приехала к обедне. Мати не могла ее опознать. Обедня зачала отходить, девушка уезжает домой; мати тоже приходит домой и спрашивает: «Что ты, дура, вычистила ли рожь?» — «Вычистила», — отвечает она. «Что у обедни была за красавица! — говорит мати. — Поп не поет, не читает — все на ей глядит; а ты, дура, взгляни-ка на себя, в чем в эком ходишь!» — «Хоть не была, да знаю!» — говорит девица. «Где тебе знать?» — сказала ей мати.

На другой раз мати нарядила старшую дочь свою в самолучшее лопотьё, пошла с ей к обедне, а младшей оставила три меры жита и говорит: «Покамест я молюсь богу, ты вышестай жито». Вот она и пошла к обедне, а дочь пошла по воду на колодец; сидит у колодца и плачет. Рыбка выплыла наверх и спрашивает: «О чем, красна девица, плачешь?» — «Как же не плакать, — отвечает ей красна девица, — мати нарядила сестру мою в самолучшее лопотьё, пошла с ей к обедне, а меня оставила дома и велела вычистить три меры жита до прихода своего из церкви». Рыбка говорит: «Не плачь, ступай наряжайся да поезжай за ей в церковь; жито вычистится!»

Она нарядилась, приехала в церковь, стала богу молиться. Поп не поет, не читает — все на ей глядит! Обедня зачала отходить. Был в то время у обедни той стороны царевич; красна девица наша больно ему поглянулась; он захотел узнать: чья этакая? Взял да и бросил ей под башмак смолы. Башмак остался, а она уехала домой. «Чей башмак, — говорит царевич, — ту замуж возьму!» Башмак-от был весь вышит золотом. Вот и старуха пришла домой. «Что там была за красавица! — говорит она. — Поп не поет, не читает — все на ей смотрит; а ты, дура, посмотри-ка на себя: что эка за оборванка!»