Навіжені в Перу

Для того, щоб вступити у володіння і успішно збути товар, лишалося одне — розмитнити контейнери.

Ось тут почалось найцікавіше…

3

Наступного дня після прибуття контейнерів до столиці, я востаннє перебрав усі необхідні документи і зі святою вірою в те, що українські чиновники — то наймиліші у світі істоти, покликані служити народу й країні, помарширував у регіональну митницю.

Цілу годину мені довелося чекати в похмурому холі, поки нарешті не відшукався чинодрал, відповідальний за оформлення мого вантажу. Симпатичне дівча у короткій спідниці та туфлях з довженними шпильками визирнуло з якогось кабінету і прощебетало, що я можу шурувати до своїх контейнерів, бо незабаром до мене вийде брокер, щоб допомогти владнати справи з паперами й оформити товар згідно з українським законодавством. Я зітхнув з полегшенням і подякував їй, наївно сподіваючись, що епопея з розмитненням підходить до кінця.

Вийшовши на розплавлену спекою вулицю, я потюпав у напрямку двох брудно-червоних сорокафутових контейнерів, що нічим не вирізнялись серед сотень інших вантажів, завезених з усього світу, і став чекати.

Невдовзі з дверей митниці вивалився невисокий лисуватий черевань з масним лискучим обличчям та набряклим волом, що випирало з-за комірця, пухкими пальцями стискаючи потерту синю папку для паперів. На сорочці під пахвами виднілися темні плями. Він був з тих, про яких кажуть: ширший, ніж довший. Завертаючи носки всередину під час ходьби, чинуша почовгав до мене. Наблизившись, цей колобок оглянув мене зверхнім короткозорим поглядом, а потім стомлено булькнув:

— Ну шо, уважаємий, починаєм працювать. Мене звуть так само, як і Достоєвського. В смислє, не Достоєвський, а просто Фьодор Михалич.

Його зовнішній вигляд не сприяв встановленню приязних стосунків, тому я відповів ледь помітним кивком. Фьодор Михалич не звернув на це уваги, поплював на пальці і приступив до виконання службових обов’язків. Насамперед він розкрив папку і впився очима у першу сторінку інвойсу. Наткнувшись у графі «Найменування товару» на одне-однісіньке слово «guano», пан Фьодор принишк і злякано зиркнув на мене. Він не знав, що таке гуано, але боявся в цьому признатися, справедливо вважаючи, що даний факт безповоротно дискредитує його як працівника митниці.

Різким рухом захлопнувши папку, чинуша тицьнув пальцем на контейнер і грізним голосом спитав:

— Що там у вас?

Я діловито сплюнув крізь зуби, заклав обидві руки в кишені і твердо, без лишнього пафосу проказав:

— Гівно.

— Шо-о?!

— Гівно, — кажу. — Два вагони…

Фьодор Михалич спочатку ображено надув щоки, але за мить уже сяяв, наче нова копійка, потираючи руки у передчутті капітального поповнення свого сімейного бюджету.

Я багато подорожую і більшість свого часу проводжу за межами України. Я не дуже стежу за новинами, а тому не відразу розумів, що повернувся до рідної країни у важкі часи. Україна стікала кров’ю після тяжкої економічної кризи і ще більш тяжких президентських виборів. Бюджет країни світив велетенськими пробоїнами нижче ватерлінії, які нікому та й нічим було латати. Відтак усім державним структурам прийшов строгий наказ усіма правдами й неправдами наповнювати казну. Не стала виключенням і доблесна українська митниця. Один за одним контейнери, що приходили з усього світу, скеровували то до тарифного комітету, то до карантинної служби, то ще кудись, аби здерти з нещасних підприємців якнайбільшу подать. Тарифний комітет, наприклад, переглядав ціну кожного пункта інвойса, що супроводжував товар, і, керуючись тільки їм відомими розрахунками, збільшував її втричі. Як наслідок, сума відрахувань державі також збільшувалася втричі. Відповідаючи на обурливі закиди і скарги бізнесменів, митники стражденно зітхали і, з мученицьким приреченням потупивши погляд, тицяли пальцем у небо, мовляв, то не ми, то все вони: наказ зверху, треба наповнювати державну скарбницю. Втім, виконавши план по бюджету, доблесні служаки все з тими ж мученицькими мінами на лицях продовжували безчинствувати, обдираючи нещасних імпортерів і напихаючи «зеленими» власні кишені. Фьодор Михалич миттю зметикнув, що йому до рук потрапив ласий шматок, на якому можна добряче нажитися. Ще раз зазирнувши в супровідну документацію, черевань побачив, що навпроти «port of origin [61] » вписано «Lima, PERU».

61

Порт відправлення ( англ.).

— Я знаю, — самовдоволено посміхаючись, протягнув він, — у вас там банани, ги-ги.

Не судіть його строго, панове, адже до мене з Перу завозили і розмитнювали лише банани. До сьогодні з Перу нічого іншого в Україну не прибувало.

— Пане, я не налаштований жартувати, — дуже серйозно промовив я. — Ще раз повторюю, у вагонах — добірне перуанське лайно.

— Га-га-га-га-га! — схопився за пузо митник. — А ви у нас, уважаємий, жартівник! Мені ще не случалися такі кумедні.

На всяк випадок товстозадий підкликав до себе довгов’язого колегу, певно, тертого калача — справжнього експерта, що скидався зовні на ходячу швабру, і показав йому документи на контейнери. Експерт пробіг очима всі сторінки і сконфужено почухав кістлявою рукою потилицю. Даю голову на відсіч: він також не знав, що воно таке — оте таємниче «guano».

— Банани… — шепотом підказав йому товстун. — Щоб мені повік-віків пончиків не бачить, але цей чувак приволік два вагони бананів з Перу.

— А чого тоді в інвойсі написано «гаун'o»? — пошепки перепитав його напарник.

— Не «гаун'o», а «гу'aно», телепню! Хтозна… Може, сорт так називається.

— А сам «комєрс» що говорить?

— Каже, що там лайно…

— Що?!

— Ну, какашки всякі… Не знаю… — знизав плечима Фьодор Михалич. — Думаю, хоче провезти як міндобрива, шоб нічого не платить.

— От же ж скотина! Іздівається! Ти вже йому покажи міндобрива, Михалич. Обпатрай лопуха, щоб забув, гад, як маму звати! Якщо там банани, діватися йому нема куди [62] .

62

N. B.: Служби безпеки просвічують контейнер, шукаючи зброю, наркотики чи контрабанду ще на кордоні, якщо товар доставляється суходолом, або ж у порту, якщо вантаж везуть морем. Через це у більшості випадків митники на регіональних митницях (скажімо, у Києві) не заморочуються відкриванням контейнерів і перевіркою їх вмісту. Виняток становлять планові перевірки або ж ті бізнесмени, які через певні причини впали в немилість працівникам митної служби.

— Там банани, сто процентів. Ніхто нічого іншого з Перу ще не завозив.

При цьому обидва службовці гучно розреготалися.

Банани — це такий товар, який досить швидко псується. Зазвичай плоди вантажать у контейнер ще зеленими, щоби під час транспортування через океан вони поволі дозрівали і таким чином прибували у порт призначення повністю достиглими. Відтак, якщо контейнер з бананами не розпродати протягом одного-двох тижнів після прибуття, від золотистих плодів залишиться гнила мамалига темно-бурого кольору, непридатна навіть для годівлі свиней чи великої рогатої худоби. Про це знають усі. Про це, безперечно, знали доблесні трудяги регіональної митниці. Чого вони не знали, так це те, що в моїх контейнерах не банани.

4

Здійснивши поверхневий огляд контейнерів, Фьодор Михалич потягнув мене до себе в кабінет, щоб там, як він висловився, у затишному куточку, залагодити всі формальності. В кабінеті витав терпкий запах чорнила і старого канцелярського паперу, зате над вікном приємно гудів кондиціонер, огортаючи мене м’якими потоками зимової прохолоди, вдвічі приємнішої після розпаленілого повітря над вантажним майданчиком.

— Вам спочатку слід пройти карантинну службу, — поважно почав митник, розвалившись у високому шкіряному кріслі з лакованими дерев’яними підлокітниками. — Потому, уважаємий, оскільки у вашому інвойсі лише один пункт, ми відправимо контейнери на контрольне зважування, щоб перевірити, чи відповідає маса вантажу тій, що зазначена в документації. Далі — тарифний комітет. Оскільки ми з вами ніяк не можемо дійти згоди в питанні, що стосується класифікації товару… Я кажу — банани, ви кажете — кгм… всякі пакості, — голомозий працівник митниці стукав пальцями по столу і раз за разом хитро стріляв очицями в мій бік, — то доведеться передати цю справу на розгляд професіоналам, які переглянуть тарифи і внесуть в них деякі корективи. Це, звісно, займе трохи часу.

Я замотав головою з боку в бік. Мені це дуже сильно не сподобалося. Не приховуючи, напряму, я пояснив шановному панові Фьодору, що мій клієнт нетерпляче чекає на своє фірмове гівно, і будь-яка затримка з доставкою може примусити його передумати, після чого він розірве контракт і закупить звичайні нітратні добрива вітчизняного виробництва, а я залишуся з діркою від бублика. І з двома контейнерами нікому не потрібного перуанського лайна.

При цих словах Фьодор Михалич аж поїжився від насолоди: