Не той став

Стара мати не втерпіла і навіщось аж губами цмакнула.

– Чого тобі йти до тієї Соломії? Іди лучче до Марусі, – сказала мати. – А то чого так? – спитала дочка.

– Ет… Соломія – дзиґа. Пуста дівка, – сказала мати, виходячи з хати. Роман глянув на матір і задумався. Йому було не до смаку, що мати гудила Соломію.

– Чим же вона пуста дівка? – спитав Роман неначе сам у себе.

– Мабуть, тим вона здається матері пустою, що проворна, та все пустує, та крутиться, мов та дзиґа, – обізвалась Настя.

– А як проворна, то хіба це погано? – сказав Роман до Насті.

– По-моєму, то це зовсім не погано.

– А по-моєму, то навіть гарно, що дівчина проворна, – сказав Роман, – хіба ж воно гарно, як дівка стоїть, мов пень, а ходить, неначе ступа просо товче. Я люблю проворних, жвавих дівчат, таких, як Соломія.

Конец ознакомительного фрагмента.