Небезпечнi мандри

— Зараз у небезпеці Падуб, а не я. Чого непокоїтися через мене?

— Падуб у небезпеці? — здивовано перепитав П'ятий. — Але ж Падуб із товаришами ще вчора надвечір щасливо прибув у чужу колонію! Кегаар приніс вісті про це. І ти цього не знаєш?

Ліщина зрозумів, що попався.

— Ну то дізнався оце від тебе. Дуже радий за них!

— Виходить отак, — підсумував П’ятий. — Ти вчора ходив на ферму й рятувався від кішки. І хоч би що воно було — те, що ти замислив, — воно так тебе захопило, що ти забув увечері спитатися про Падуба!

— Ну, гаразд, П’ятий! Скажу тобі все. Ми з Чашечкою ходили вчора на ту садибу, про яку нам розповідав Кегаар, буцім там є кролі. Я розшукав тих кролів і порозмовляв з ними. І я надумав піти туди ще раз уночі, випустити їх із клітки й привести сюди!

— Навіщо?

— Там дві кролиці — ось навіщо!

— Але ж якщо Падуб зуміє виконати своє завдання, незабаром у нас буде багато кролиць. Я чув про хатніх кролів: вони дуже нелегко звикають до життя на волі. Як на мене, то ти просто хочеш перемудрувати всіх!

— Перемудрувати всіх? — перепитав Ліщина. — Що ж, послухаємо, що про це скажуть Кучма й Ожина!

— Ти хочеш ризикнути своїм життям і життям друзів заради такої дурниці! — сказав П’ятий. — Звісно, всі підуть за тобою! Ти — Головний Кріль! Вважається, що ти найкраще розумієш, що найважливіше для колонії. Всі покладаються на тебе. Тим, що ти їх умовиш, ти нічого не доведеш, але якщо загинуть троє-четверо кролів, це й доведе тобі всю твою дурість! Тільки буде вже пізно.

— Ох, перестань! Дай поспати! — урвав друга Ліщина.

Уранці на сильфлаї Ліщина розповів усім про їхній з Чашечкою похід на ферму. Кучма палко привітав задум здійснити зухвалий наліт і звільнити з клітки бідолашних невільників.

— Все повинно вийти добре! — сказав він. — Чудовий задум, Ліщино! Я не вчився відкривати клітки, але вже ж Ожина щось та придумає! Мені тільки одне прикро — що ти втік від кицьки! Добрий кріль ніколи не повинен поступатися котові! Якось моя мати зчепилася з кішкою, і тій кішці було що згадати: шерсть із неї летіла, мов пух знітового насіння восени! Беру на себе всіх котів тієї ферми!

А от Ожину довелося довго умовляти. Врешті він, у глибині душі скривджений тим, що його не взяли до Падубового загону, здався на умовляння Ліщини й Кучми. Адже, казали вони, хто, як не Ожина, зможе відкрити дверцята клітки?

— Хіба неодмінно треба йти на ферму всією ватагою? — спитав він. — Адже, собака на прив’язі, і в садибі не тримають більше трьох котів. Коли всі підуть у нічний похід, клопоту не оберешся: хтось та загубиться й доведеться шукати його, втрачати час.

— Що ж, тоді візьмемо Кульбабу, Вероніку, й Козельця, — сказав Кучма. — А решта хай сидить дома. Наскочимо сьогодні, га, Ліщино?

— Так, чим швидше, тим краще, — погодився Ліщина. — Жаль, що буде дуже темно, а то ми б могли взяти з собою Кегаара. Ото б він потішився!

Одначе їхні плани на вечірній наліт зіпсував дощ — його приніс північно-західний вітер.

Перед сном П’ятий знов завів мову з Ліщиною про майбутній набіг.

— Мабуть, не варто й пробувати відмовити тебе від того походу? — почав він.

— Слухай, — відказав Ліщина, — коли ти маєш якесь лихе передчуття щодо ферми, то так і скажи! Хоч знатимемо, що й до чого.

— Якихось особливих передчуттів щодо ферми у мене немає, — мовив П’ятий. — Але це аж ніяк не означає, що все гаразд. Передчуття не щоразу бувають у мене! Ні того лендрі, ні ворони я не передчував. От нараз я не уявляю, як там ведеться нашим послам, добре чи зле. Але, сказати правду, щось мене дуже тривожить, і це стосується тебе самого, Ліщино, тільки тебе, а не будь-кого іншого. От ніби ти зараз сам-один, як сухий сучок проти неба.

— Ну, якщо ти гадаєш, що небезпека загрожує тільки мені, а більш нікому, то скажи тим чотирьом, і хай вони вирішать, іти мені з ними чи ні. Але врахуй, що в такому разі я багато втрачу. Навіть зважаючи на твої слова, хтось та подумає, що я злякався!

— Кажу ж тобі, Ліщино, нема для чого ризикувати! Ну чом тобі не зачекати, поки повернеться Падуб? Оце й усе, що треба зробити.

— Е, ні! Хай мене задавить сильце, якщо я дожидатиму Падуба! Невже ти не розумієш, що мені хочеться привести сюди кролиць саме до його повернення? Але ось що я тобі обіцяю. Я так вірю в твої передчуття, що буду обережний як ніколи! Я навіть лапою не ступну на подвір’я, а сидітиму на стежці перед фермою. Якщо навіть зараз ти скажеш, що я не зважаю на твої застереження, то я вже й не знаю, що робити!

П’ятий не сказав більш нічого, й Ліщина знов почав обдумувати, як краще вчинити набіг та як подолати іншу трудність — привести хатніх кролів до колонії.

Наступний день випав напрочуд ясний і сухий. Подув свіжий вітер, і земля швидко протряхла. Ліщина повів Кучму й Ожину на край пагорка, звідки видно було садибу, розташовану на невисокому узвишші. Він описав їм підходи до ферми й пояснив, як потрапити до клітки з кролями.

Кучма був у захваті. Його збуджував бадьористий вітер, а ще дужче — перспектива зазнати цікавих пригод. Він примусив Кульбабу, Козельця й Вероніку потренуватись і влаштував учбовий «бій з котом». Кучма взяв на себе роль кота, а товариші повинні були якомога правдивіше нападати на нього. Навіть Ліщина, трохи стривожений розмовою з П’ятим, розвеселився, дивлячись, як вони борюкаються в траві, й собі приєднався до них.

Ліщина з Кучмою вирішили, що набіг треба здійснити поночі, як тільки на фермі все стихне. Це означало, що надвечір вони спокійно пройдуть півмилі до повіток при стежці, замість брести поночі по місцевості, яку знав тільки Ліщина. Там підкріпляться бруквою, поки споночіє, а тоді, добре відпочилі, нагрянуть на ферму.

Якщо не буде сутичок із котами, вони матимуть предосить часу на відкривання дверцят. А коли б вони подалися на світанку, у них було б дуже мало часу до тієї години, коли прокидаються люди. Так нальотчики матимуть у своєму розпорядженні цілу ніч, адже тільки вранці люди похопляться, що пропали їхні вухаті вихованці.

— І пам’ятайте, — напучував товаришів Ліщина, — домашнім кролям, мабуть, нелегко дасться дорога до пагорба! Нам доведеться бути з ними дуже терплячими. Треба забирати їх і негайно вести в колонію, незважаючи на всіх елілів. Це краще, ніж плентати з ними серед білого дня.

— Якщо буде крайня скрута, ми будь-якої миті можемо кинути хатніх кролів і накивати п’ятами, — сказав Кучма. — Адже елілі хапають тих, що відстають. Звісно, це свинство, але якщо опинимося у великій небезпеці, рятуватимемо першою чергою своїх. Та сподіваймося, що до такого не дійде.