Небезпечнi мандри
Шрифт:
В темній залі стояла задуха. Ліщина схилився над П’ятим, штовхаючи носом його в’яле тіло.
— Холодно! — знов пробурмотів П’ятий. — Як-як-як холодно! — І замовк надовго.
— П’ятий! — гукнув Ліщина. — П’ятий, ти чуєш мене?
І раптом із вуст П’ятого вирвався якийсь жахливий звук. Почувши його, всі мешканці колонії підскочили з моторошного ляку. Кріль не міг видати такий звук! Такий грубий, зовсім неприродний… Кролі кинули роботу, позавмирали де хто був. Завищала якась кролиця.
— Бр-р-рудні твар-р-рючки! — мовби гавкав П’ятий. — Як-як-як ви посміли поткнути сюди свої р-р-рила! Геть-геть-геть!
Хекаючи, Кучма прорвався до зали крізь насипану стіну.
— Ради Фрітха, змусь П’ятого замовкнути, Ліщино! А то всі збожеволіють! — одним духом випалив він.
Тремтячи від страху, Ліщина дряпнув кігтями бік П’ятого.
— Прокинься, П’ятий! Прокинься! — Але той вже лежав у важкому забутті.
В Ліщининій пам’яті загойдалися, закивали на вітрі зелені гілки. Щось там проглядало між тим гіллям… Що ж то? Він відчув воду — і страх. І раптом на мить цілком виразно побачив купку кролів на березі річки… світанок… і вони прислухаються до гавкоту пса та сварливого крику сойки, які долинають із лісу… «На твоєму місці я не чекав би до ні-Фрітха. Треба негайно переправлятись! У лісі великий собака, що зірвався з прив’язку!..»
Дув вітер, дерева трясли міріадами листків… Раптом річечка пропала… Ліщина знов був у Сотах, навпроти нього стояв Кучма, а між ними лежало нерухоме тіло П’ятого. Шкрябання нагорі стало голосніше й ніби наблизилось.
— Кучмо! — сказав Ліщина. — Будь ласкав, швидко зроби, що я попрошу тебе! У нас майже не лишилось часу. Я йду до Кегаарового ходу, а ти зараз же приведи мені туди Кульбабу й Ожину!
Жостір усе так само стояв на своєму посту, де кінчався Кегаарів хід. Коли закричав П’ятий, він не зрушив з місця, але серце його калатало. Він і ще троє кролів мовчки обступили Ліщину.
— Я дещо придумав, — сказав Ліщина. — Якщо мій план спрацює, то одним махом раз і назавжди із Звіробоєм буде покінчено. Але пояснювати ніколи. Дорога кожна мить! Кульбабо й Ожино, ви йдете зі мною. Вискакуйте з цього ходу й мчіть через ліс, а тоді — в долину, на північ! Ні в якому разі не зупиняйтесь. Ви біжите швидше за мене — зачекайте мене біля залізного дерева на долині!
— Але ж, Ліщино… — почав був Ожина.
— Як тільки ми побіжимо, — обернувся Ліщина до Кучми, — ти закидай землею цей хід і сховай всіх за своєю стіною. Коли вдеруться сюди, стримуй їх скільки зможеш! Не піддавайся ні силі, ні умовлянням! Ель-аграйра підказав мені, як урятувати колонію!
— Але ж куди ти, Ліщино? — спитав Кучма.
— На ферму — перегризти ще один мотузок! А зараз ви двоє — за мною! Не зупинятись, хоч би що там було, аж поки не опинитеся на долині! Як наскочите на ворогів — не бийтеся, біжіть тільки вперед!
Не мовивши більше й слова, він кинувся вгору тунелем і далі — в ліс, а по п’ятах за ним помчали Ожина й Кульбаба.
45. ЗНОВУ ФЕРМА
Звіробій, весь у жовтих плямах від призахіднього місяця, стояв під пагорком, а перед ним трусилися Будяк і Жовтило.
— Вас поставлено біля того виходу не на те, щоб ви слухали! — вичитував генерал солдатам. — Ви повинні були затримувати всякого, хто б надумав прорватися і втекти! Ні під яким приводом ви не повинні були покидати пост! Зараз же на місце!
— Даю вам слово,
пане, — ледь роздратовано відповів Будяк, — що там у них сидить якийсь звір! Ми обидва чули, як він вив!— А запах його ви чули? — спитав Звіробій.
— Ні, пане! Не бачили також ні слідів якихось, ні посліду. Але ми обоє чули виття якогось звіра — не кроля!
Дехто з копачів облишив роботу й підступив ближче, щоб краще чути розмову. Почалось перешіптування:
— У них була гомба, і вона вбила капітана Мальву! Мій брат був там, бачив на власні очі!
— А ще в них був великий птах, який перетворився на блискавку!
— У них був ще один звір — він забрав їх і поніс геть по річці!
— Чи не краще вернутися додому?
— Замовкніть! — крикнув Звіробій, підійшовши до гурту балакунів. — Хто сказав «вернутись»? Ти? Що ж, вертайся, біжи! Я чекаю.
Кріль, на якого насипався генерал, не ступив і кроку.
Звіробій обвів поглядом гурт солдатів.
— Хто ще бажає вирушити додому? Забирайтеся і йдіть! Але з вами не буде жодного офіцера, бо всі офіцери візьмуться за копання, і я в тому числі. Вербено, Жовтоцвіте, за мною! Будяче, негайно приведи Горицвіта! А ти, Жовтило, назад, стерегти той вихід!
Риття поновилось. Викопаний тунель був уже глибокий, а земля все ще не обвалювалась. Але троє ефрафанських ватажків відчували, що на невеликій глибині під ними вже порожнина.
Прибіг Горицвіт і доповів, що бачив, як троє кролів тікали з колонії на північ. Один із них був той самий кульгавий кріль. Він, Горицвіт, кинувся був за втікачами, але вернувся, скорившись наказові, якого передав йому Будяк.
— Дарма! — вирік Звіробій. — Нехай тікають собі! На трьох оборонців буде менше… Що таке? Ти знов покинув пост? — накинувся він на Жовтила, що знов опинився поруч.
— Відкритий хід, пане! Його закидали землею зсередини!
— Ну, то берись тут до діла! — . звелів Звіробій.
На сході засірів світанок, а риття все тривало.
Великий лан пшениці біля підніжжя пагорба лежав уже скошений, але стерні ще не випалили.
— Чи добре ви зрозуміли, що ми втрьох повинні зробити? — спитав Ліщина товаришів, коли вони вилізли із заростей глоду й дерену, якими обросла опора лінії електропередачі.
— Ох, нелегке це діло, Ліщино-ра! — відповів Кульбаба. — Але треба спробувати! Тільки це може врятувати колонію!
— Тоді вперед! — сказав Ліщина. — Поле скошене, бігти легко. Не ховаймося, біжімо по відкритому полю! Але не відривайтеся від мене! А я старатимуся з усіх моїх сил!
Кролі легко перебігли поле. Перед вів Кульбаба. Незабаром добігли до дороги, й Ліщина присів під живоплотом над канавою.
— Отут ми залишимо тебе, Ожино! — сказав він. — Коли приспіє час, не вискакуй зарані! Коли добіжиш до колонії, сховайся в Кегаарів хід і сиди там, аж поки все кінчиться! Ти зрозумів своє завдання?
— Зрозумів, Ліщино-ра! Але мені доведеться мчати звідси й до залізного дерева без жодної зупинки! Тут нема укриття.
— Що ж, тут нічого не вдієш! Якщо доведеться вже зовсім сутужно, звертай до живоплоту й вилазь то з одного боку, то з другого. Чини як знаєш! Ніколи розробляти докладний план! Тільки постарайся добігти до колонії! Тут вся надія на тебе!