Неоднаковими стежками
Шрифт:
– А того, що не пускав тебе та все бавив бенкетами на веранді в Шаті в товаристві гарних гультяйок-співачок. А ба, я була в Києві!
Мишук закліпав очима, якось заморгав бровами й віями од здогадів.
– Це, мабуть, тобі писала Люба за ці усякі майські гулянки в Шаті, а ти й мене туда прилучила, - сказав Мишук, трохи зам'явшись та заметушившись на стільці.
– Яка там Люба писала. На свої очі бачила!
– сказала Мелася і втупила в його лице свої ясні допитливі очі.
– І охота ж тобі піднімать мене на сміх та жарти. Я втомився од біганини, здорожився,
– Добре здорожився. Ще б пак не знемогтись, бенкетуючи в Шаті сливе щовечора, поки й почало дніти надворі. Та ще в такому приємному товаристві, як Камілла-Диво, та якась чорнява панна з високими бровами, та німець режисер, що сиділи окроми од публіки в кутку за опрічним столом…
«Одже, мабуть, лукава Люба бачила мене на веранді та й за все чисто нашкрябала оцій дуринді в листі», - думав Мишук і почав од здогадів ловити губами свого вуса та смоктать його.
– Це тобі хтось надер дерті пером з Києва, намолов брехеньок. Вечеряли ми раз з Некрашевичем на веранді - це правда. Але за яких це Камілл-Див та актрис з високими бровами наплескали тобі? Може, десь побіч нас і сиділи якісь співачки чи актриси. Чи то ж пак їх мало там вештається на веранді. Там де не ступи, то й наступиш на хвіст якій-небудь Каміллі-Диву. Люба меле! меле й шеретує тобі нісенітницю, а ти й віри пойняла, бо дуже ймовірна зроду.
І він присунувсь до Меласі ближче, обняв її за шию й хотів цмокнуть у чоло. Мелася раптом одхилила голову й одсунула далі од його свого стільця.
– Я, може, і ймовірна, але тепер ти в мене обездовірена людина!
– крикнула Мелася.
– Та чого це ти дурно кричиш на мене! Це тобі хтось понабріхував на мене. Хто б це був такий?
– питав Мишук, потопаючи думками в здогадах та заздріваннях.
– Сама усе дочиста бачила. Проти тебе сиділа Камілла-Диво з куделею рудого волосся на голові, притрушеного срібними блискітками та срібною пудрою. Вона була в блакитній сукні. А коло неї сиділа чорнява актриса з високими бровами. А коло тебе по один бік сидів режисер німець, поставний русявий красунь, а по другий бік стирчав Некрашевич, неначе чорт на купині, та ще якісь дві чорняві панни. Та й весело ж вам було! Панни реготались та хихотали! Мабуть, було веселе залицяння…
«Була в Києві, ходила за мною назирці слідком і на свої очі все бачила… Ото каторжна! Таки вислідкувала… Ну та й убрався ж оце я по самісінькі халяви! А! ууу…» - думав Мишук і похилив голову.
– Ми раз вечеряли в Шаті на веранді. Це правда. Що ж тут такого поганого. Компанія сиділа і вечеряла, а я пристав випадком до гурту, бо побачив за столом Демида Ивановича Некрашевича. Ні, справді: чи ти була в Києві, чи це тільки ти пускаєш ману?
– спитав Мишук, випручуючись ніби з сільця.
– Авжеж була й гуляла, і довго гуляла, бо й я людина немірна в усьому й непоміркована; «Що то мені за гуляння - за ворота та й вертання? Ото мені погулять - три дні в хаті не бувать!» - одповіла наздогад Мелася словами народної пісні.
– Гуляв ти, гуляла й я. Тільки ти гуляв на незароблені гроші.
– Як то незароблені? Хіба ж я вдома нічого таки не роблю? Адже ж я товчусь
на полі, або на луці, або на леваді сливе щодня! Як то мої грощі незароблені?– говорив вже з притиском Мишук.
– Наробив ти багато діла! Куди ж пак! По Києві то швендяв десять день вщерть! За це я добре дізналась, - вже репетувала Мелася.
– Певно, ходив на заробітки на «дармолежівку» та проходив десять день і вернувся з порожніми руками. В Києві в тебе одна «дармолежівка», а в Некрашевича друга. От що!
– Дарма! Нехай буде й по-твоєму. Але ти ж не повинна таки казать, що я домую та байдики б'ю. Людині треба робить, треба й одпочити; треба й погуляти й нагуляться всмак хоч вряди-годи.
– Роби, та й міру знай, і гуляй, та й міру знай! А в тебе на це останнє, мабуть, нема міри. Твої гулянки неміряні, а в хазяйстві ти не статкуєш. Ти тільки падкуєш коло коней, неначе для тебе, окрім коників, більше ніщо не животіє на світі. Ти таки, надісь, зроду дуже падковитий до гулянки, як я зауважила.
– Зате ж ти не пічкурка й не легеза, і надто здатна до хазяйства. От воно й добре! Ми урівноважуємо одно одного, - сказав Мишук в жарти.
Мелася аж приснула й схопилась з стільця. Її взяла злість. Спокійний, байдужний Мишуків тон розмови після довгої гулянки дратував її.
– Он кури кудкудакають по бур'янах коло загороди! Хоч би пішов та принаймні поназнавав, де вони несуться, то й з тебе була б якась користь. А в тебе в голові не кури, а Камілли-Дива, та броваті актриси, та!.. Ет! Знаємо тебе добре!
– Ще що вигадай! Невже ти хочеш, щоб я пожалив собі кропивою руки й щоки та понабирався реп'яхів по саму шию? Оце гаразд! Це ти жартуєш? Це гарні твої жарти!
– А тобі щік шкода? Певно, щоб виставлять їх для Камілли-Дива? Тепер ще й кропива не жалка, й реп'яхи зелені й не чепкі. Слідкував би ти хоч за курми та свиньми. Усе б таки якесь діло робив. А тобі тільки б навіжено стрибать кіньми на скаковищі та гойдаться в човні на хвилях. В тебе, як я бачу, голова послідом та половою напхана, а не розумними думками та гадками, - репетувала Мелася.
– О, бач! В жінок чомусь так виходе, що в нас в головах послід та висівки, а тільки в їх головах зерниста пшениця або питльоване борошно. Хіба ж я діла не роблю? Служу ж я й за економа, і за пригонича коло робітників на полі. Недурно ж хліб їм.
– Служиш ти добре! дбаєш не до дому, а з дому. Підеш на поле, поникаєш на часок на полі або на луках та й гайда мерщій до хати, щоб люльки посмоктати! Ще й до того не шануєшся… От у Києві…
– Дай мені покій з тим Києвом! Одчепись од моєї душі! Оце причепилась причепа! Люба щось там понабріхувала, а ти ймеш їй віри, - промовив Мишук вже поважно й навіть сердито.
– Ба не дам тобі спокою, бо ти розледащів, зам'якинився до решти на селі. Служби собі не напитуєш, а тільки домуєш та час дурнісінько гаєш, ще й гроші марнуєш десь по Києві. Ось незабаром будуть Таїсині іменини. Нам з мамою доконечно треба ж поїхать до їх. А на це треба грошей. Я того Некрашевича в потилицю з хати витурлю, як він будлі-коли ще заїде за тобою!
– репетувала Мелася і вже сікалась до його, мов оса.