Нетопир

Центр міста (близько ста метрів) був розмальований усіма барвами веселки. Харрі побачив персонажів, знайомих йому за фільмами Чича і Чонґа.

— Це ж сімдесяті! — видихнув він. — Поглянь, там стоїть Пітер Фонда й обіймається із Дженіс Джоплін.

Вони повільно поїхали вулицею, супроводжувані застиглими поглядами статуй.

— Фантастика! Не думав, що такі місця ще існують. Умерти зо сміху!

— Чому? — запитав Ендрю.

— Тобі це не здається забавним?

— Можливо, — знизав плечима Ендрю. — Сьогодні, звичайно, легко сміятися з цих диваків. Я знаю, що хлопці, які вірили в flower-power generation, [14] були довбаками, вони тільки й робили, що бринькали на гітарах, читали вірші власного написання і трахали один одного. Що організатори фестивалю у Вудстоку розгулювали, начепивши краватки, і давали сміхотворні інтерв’ю, над наївністю яких потішаються й досі. Але ще я знаю, що без їхніх ідей наше життя було б цілком іншим. Може, сьогодні такі гасла, як «мир» і «кохання», здаються заяложеними, але ми, ті, хто виріс у той час, вірили в них. Усією душею.

14

Покоління дітей-квітів (англ.).

— А не застарілий ти був для хіпі, Ендрю?

— Авжеж. Застарілий. Я був досвідченим і підступним хіпі, — посміхнувся він. — Але скільком дівчаткам дядько Ендрю розчахнув двері в чарівний світ кохання!

Харрі поплескав товариша по плечу.

— Старий розпуснику, мені ж бо здавалося, ти щойно розводився про ідеалізм.

— Це і був ідеалізм! — обурився Ендрю. — Не міг же я довірити ці ніжні пуп’янки якомусь незграбному прищавому підлітку, щоб дівчина до кінця сімдесятих страждала від душевної травми.

— Так ось у чому найважливіший внесок сімдесятих у розвиток суспільства?

Ендрю похитав головою:

— Дух, друже. Це наш дух. Дух свободи. Віра в людину. У можливість побудувати щось нове. Хай Білл Клінтон заявляє, що у той час не курив марихуану, — він вдихав те саме повітря, той самий дух, що й усі ми. А це якось впливає на те, ким ти станеш. Чорт забирай! Потрібно було взагалі не дихати, щоб не вдихнути частинку того, що носилося в повітрі! Тож смійся, Харрі Ховлі. Через двадцять років, коли забудуться кльоші й дурнуваті вірші, думки того покоління постануть зовсім в іншому світлі, згадаєш мої слова!

Але Харрі все одно розсміявся:

— Не ображайся, Ендрю, але я належу до вже іншого, наступного покоління. І як ви сміялися з вузьких сорочок і брильянтинових проділів п’ятдесятих, так і ми сміємося з ваших «махатм» з квітами у волоссі. Думаєш, сучасні підлітки не сміються з таких, як я? Так було завжди. Але тут, здається, сімдесяті затяглися?

Ендрю махнув рукою:

— Гадаю, у нас в Австралії просто дуже гарний ґрунт і клімат. Рух хіпі ніколи не зникав — він змінився, увійшовши в Нову еру. У будь-якій книжковій крамниці бодай одна полиця відводиться для книг про альтернативний спосіб життя, цілительство, контакти з внутрішнім «я» і про те, як позбутися речизму і жити в гармонії із самим собою і навколишнім світом. Але, зрозуміло, не всі курять травку.

— Ні, Ендрю, це не Нова ера. Це давні, добрі, обкурені хіпі, не більше й не менше.

Ендрю виглянув у вікно і посміхнувся. На лавці край дороги сидів чоловік з довгою сивою бородою і в куртці й на пальцях показував їм літеру «V» — знак перемоги. Поруч була вивіска із зображенням старого жовтого вагончика хіпі і написом «Музей марихуани». І нижче — маленькими літерами: «Вхід один долар. Якщо немає таких грошей, все одно заходь».

— Місцевий музей наркоти, — пояснив Ендрю. — В основному барахло, але є кілька цікавих фотографій з мексиканської поїздки Кена Кізі, Джека Керуака та інших бравих хлопців, які експериментували з галюциногенними наркотиками.

— ЛСД тоді вважали безпечними?

— І секс тоді був безпечним. Добрі були часи, Харрі Ховлі. Тобі б сподобалося.

Зупинившись на початку головної вулиці, вони вийшли з машини і повернули назад. Харрі зняв поліцейські окуляри «рей-бен» і намагався нічим не бути схожим на полісмена. Днина в Німбіні, вочевидь, видалася тиха, і Харрі з Ендрю йшли крізь ряди торговців, які вигукували: «Гарна травка!», «Гей, хлопці, найкраща травка в Австралії!», «Травка з Папуа — Нової Гвінеї, вставляє тільки так!»

— Папуа — Нової Гвінеї! — фиркнув Ендрю. — Навіть тут, у столиці марихуани, дехто гадає, ніби за кордоном травка краща. Хочеш пораду? Купуй австралійську!

Сидячи на стільці перед «музеєм», вагітна, але все одно худа жінка помахала їм рукою. Їй могло бути від двадцяти до сорока. Одяг просторий і квітчастий, причому сорочка застебнута лише на верхні ґудзики, так що видно круглий, з туго натягнутою шкірою живіт. Харрі здалося, що він її вже десь бачив. Зіниці дуже розширені, тому сумніватися не доводиться: на сніданок було щось міцніше за марихуану.

— Looking for something else? [15] — запитала вона, бачачи, що хлопці зовсім не збираються купувати марихуану.

— Н-ні… — почав Харрі.

— Acid. Кислота. Хочете ЛСД? — Вона нахилилася вперед і говорила швидко і наполегливо.

— Ні, ЛСД ми не хочемо, — тихо і впевнено відповів Ендрю. — Ми тут по інше. Ясно?

Вона сиділа й далі, втупившись у них. Ендрю вже зібрався був іти й потягнув за собою Харрі, але жінка раптом підхопилася із стільця (надзвичайно жваво для вагітної) і схопила Ендрю за рукав.

15

Шукаєте щось іще? (англ.)

— Добре. Але не тут. Зустрінемося в пабі через дорогу. Я підійду хвилин за десять.

Ендрю кивнув, і жінка з круглим животом швидко попрямувала вулицею вниз у супроводі маленького цуценяти.

— Знаю, про що ти думаєш, Харрі.— Ендрю запалив сигару. — Про те, що недобре обманювати жалісливу мадам: мовляв, нам потрібний героїн. І що за сто метрів звідси — поліцейська дільниця, де ми можемо все довідатися про Еванса Вайта. Але в мене є відчуття, що так піде швидше. Ходімо ковтнемо пива і подивимося, що з цього всього вийде.

Через півгодини до майже порожнього бару зайшла та сама жаліслива мадам у супроводі хлопця, на вигляд такого ж заляканого, як і вона сама. Хлопець скидався на графа Дракулу у виконанні Клауса Кінскі: весь у чорному, блідий і худий, з синіми мішками під очима.

— Оце турбота про покупців, — прошепотів Ендрю. — Особисто перевіряти якість товару.

Жаліслива мадам і «Дракула» квапливо підійшли до столика. «Вампірові» вочевидь не хотілося проводити багато часу при світлі дня, тому він одразу перейшов до діла:

— Скільки заплатите?

Ендрю демонстративно сидів і далі до нього спиною.

— Мені зайвих вух тут не треба, — кинув він, не обертаючись.

«Дракула» зиркнув на жалісливу мадам, і та, невдоволено скривившись, пішла геть. Очевидно, вона отримувала з кожної операції якусь частку, і, як більшість наркоторговців, вони з «Дракулою» не надто довіряли одне одному.

— У мене з собою нічого немає, а якщо ви копи, я вам яйця відріжу. Покажіть спочатку бабки, і я вас кудись відведу. — Він говорив швидко і нервово, а очі у нього невпинно бігали.