Нетопир

— You whore! [68] — вигукнула вона.

— Вгадала; — сухо відповіла Сандра.

Вона сприймала усе це з більшим спокоєм, ніж Харрі або Бірґіта, але все одно їй хотілося чимшвидше піти.

— Забирай свої речі і геть звідси! — задихаючись від сліз, крикнула Бірґіта і шпурнула в Сандру її чорною сумочкою.

Сумочка впала на ліжко, з неї випало все, що в ній було. Харрі стояв похитуючись посеред кімнати і з подивом дивився, як із сумки виповз кудлатий пекінес. Поряд з ним валялися зубна щітка, сигарети, ключі, шматок зеленого криптоніту і різнокольорові презервативи. Сандра сумно зітхнула, схопила пекінеса за шкірку і запхнула його назад.

68

Ах ти, шлюхо! (англ.)

— A nonetas, [69] солоденький? — запитала вона.

Харрі не зрушив з місця. Сандра підібрала його штани і витяглі з них гаманець. Бірґіта сповзла в крісло. Крім її тихих ридань і голосу Сандри, що відлічувала гроші, в кімнаті не лунало жодного звуку.

— I'm outta here, [70] — сказала Сандра із задоволеним виглядом і вийшла.

— Зачекай! — гукнув Харрі, але було пізно. Двері, грюкнувши, зачинились.

69

Гроші (ісп.).

70

Пішла я звідси (англ.).

— «Зачекай»? — перепитала Бірґіта. — Тобто ти її ще чекаєш? — вигукнула вона, встаючи з крісла. — Козел! Чортів спідничник і п’яниця! Як ти міг…

Харрі спробував був обійняти її, але вона вирвалася. Вони стояли один проти одного, як боксери на рингу. Бірґіта немов упала в транс: засліплені ненавистю очі, перекошений від люті рот. Харрі подумав, що якби в неї в руці був ніж, вона не вагаючись убила б його.

— Бірґіто, я…

— Геть з мого життя! Пий, поки не здохнеш!

Вона крутнулася на каблуках і вибігла геть, хряснувши дверима так, що задвигтіла вся кімната.

Задзвонив телефон. Говорив адміністратор:

— Що відбувається, містере Ховлі? Телефонувала пані із сусіднього номера і…

Харрі поклав слухавку. Він раптом страшенно розлютився, йому захотілося що-небудь знищити. Він схопив із столу пляшку і зібрався шпурнути її об стіну, але в останню мить передумав.

Треба завжди тримати себе в руках, сказав собі Харрі, прикладаючись губами до пляшки.

Дзвякнули ключі. Відчинилися двері, Харрі прокинувся.

— No room service now; please, come back later! [71] — крикнув Харрі в подушку.

71

Зараз мені нічого не треба, приходьте пізніше! (англ.)

— Містере Ховлі, я представляю правління готелю.

Харрі повернувся. У кімнаті стояли двоє в костюмах — на добрячій відстані від ліжка, але з дуже впевненим виглядом. В одному Харрі впізнав учорашнього чергового адміністратора. Другий провадив:

— Ви порушили регламент готелю, шкодую, але вам доведеться покинути його якнайшвидше, містере Ховлі.

— Регламент? — Харрі занудило.

Чоловік у костюмі відкашлявся:

— Ви привели до себе в номер жінку, яку ми… підозрюємо у проституції. Крім того, посеред ночі ви розбудили своєю сваркою півповерху. У нас респектабельний готель, і нічого подібного ми не допустимо, містере Ховлі.

У відповідь Харрі гмикнув і повернувся до них спиною:

— Чудово, представники правління. Я й так сьогодні їду. Дайте спокійно доспати, поки я випишуся.

— Вам слід було виписатися ще зранку, містере Ховлі, — сказав адміністратор. Харрі поглянув на годинник: чверть на третю. — Ми намагалися вас розбудити.

— Літак…

З другої спроби Харрі зумів поставити ноги на підлогу і встав, забувши про те, що він голий. Адміністратор і другий службовець перелякано відвернулися. У Харрі запаморочилась голова, стеля попливла, і він сів знову на ліжко. Потім його знудило.

Буббур

14 Черговий адміністратор, двоє вишибайл і хлопець на прізвисько Лихач

Офіціант у «Бурбон енд Біф» забрав тарілку з неторканою яєчнею «Бенедикт» і співчутливо поглянув на гостя. Ось уже більш як тиждень Харрі приходив сюди вранці, читав газету і снідав. Інколи він, звичайно, виглядав стомленим, але таким змученим офіціант бачив його вперше. До того ж з’явився він лише о пів на третю.

— A hard night, Sir? [72]

72

Важка ніч, cep? (англ.)

Клієнт, сьогодні неголений, червоними очима втупився в порожнечу. Поряд із столиком стояла його валіза.

— Так. Так, важка. Я тут робив… багато всякого.

— Good on уа! [73] Цим і славиться Кінґз-Крос. Ще що-небудь, сер?

— Дякую, у мене літак…

Офіціант вибачився — так тихо, що ніхто, крім нього, й не почув. Йому припав до душі цей спокійний самотній норвежець, завжди привітний і щедрий на чайові.

— Так, бачу, у вас тут валіза. Якщо вже ви у нас востаннє, вважайте цей сніданок безкоштовним. Можу я запропонувати вам бурбон «Джек Деніелс»? One for the road, Sir? [74]

73

Ну що ви! (англ.)

74

На доріжку, сер? (англ.)

Норвежець поглянув на нього здивовано, ніби офіціант пропонував йому те, чого він і сам хотів, але якось посоромився запитати.

— Будь ласка, подвійний!

Власника «Спрінґфілд-Лодж» звали Джо, він був товстим і і добродушним хлопцем і ось уже майже двадцять років розумно й акуратно керував своїм зашмирганим закладом у Кінґз-Крос. Заклад був нічим не кращий і не гірший за інші нічліжки в цьому районі, ніхто з відвідувачів не скаржився. По-перше, Джо завжди зберігав свою добродушність. По-друге, він завжди показував кімнати своїм постояльцям і давав п’ять доларів знижки, якщо ті зупинялися більше ніж на одну ніч. А по-третє — найголовніше, — йому якимсь робом вдавалося уберегти заклад від туристів, п’яниць, наркоманів і повій.

Непрохані гості й ті не могли не любити Джо. Тому що в «Спрінґфілд-Лодж» нікого не прошивали поглядом на вході і не просили забратися, а з вибачливою посмішкою говорили: «Вибачте, місць немає, але приходьте наступного тижня — можливо, вони з’являться». Чудово знаючись на людях, Джо майже миттєво вирішував, кому краще відмовити, очі в нього не бігали, і він рідко наривався на грубість. Але іноді він все ж помилявся у своїх клієнтах і часом гірко про це шкодував.

Саме про подібні випадки згадував Джо, намагаючись за кілька секунд оцінити, що являє собою високий блондин у простому, але якісному одязі — отже, гроші у нього є, але він не зовсім має право ними розпоряджатися. Іноземець — великий плюс. Проблеми в основному виникають з австралійцями. Туристи з рюкзаками і спальниками часто влаштовують дикі пиятики і крадуть рушники. А в цього валіза, до того ж не дуже пошарпана. Отже, власник не так вже й часто переїздить з місця на місце. Звичайно, неголений, але волосся чисте. До того ж акуратно пострижені нігті і зіниці начебто нормального розміру.

Загальне враження, як і те, що незнайомець поклав на стіл карту «VISA» і відрекомендувався співробітником норвезької поліції, змусило Джо почекати зі своїм: «Вибачте, місць немає…». Але чоловік був п’яний. Причому як чіп.

— Бачу, ви помітили: я трохи випив, — сказав іноземець гугнявою, але напрочуд грамотною англійською, вловивши сумніви Джо. — Припустімо, я влаштую в кімнаті бешкет. Будемо виходити з того, що я розіб’ю телевізор і дзеркало у ванній і мене знудить на шпалери. Таке бувало. Якщо я зараз внесу тисячу доларів, це покриє збитки? До того ж я можу напитися і до такої міри, що буду не в змозі здіймати ґвалт, заважати іншим постояльцям або виповзати в коридор.