Нетопир
Шрифт:
— Вибачте, але цього тижня місць немає. Можливо…
— Ваш готель мені порекомендував Ґреґ із «Бурбон енд Біф». Він переказував привіт Джо. Це ви?
Джо зміряв його поглядом.
— Не змушуйте мене пошкодувати про це, — сказав він і простягнув йому ключ від кімнати номер 73.
— Hello?
— Привіт, Бірґіто, це Харрі. Я…
— У мене гості, Харрі, я зараз не можу говорити.
— Я лише хотів сказати, що й не думав…
— Послухай, Харрі. Я на тебе не злюся. Ніхто не постраждав. На щастя, людина, яку знаєш без року не тиждень, дуже
— Ні. Не в тім…
— Я ж сказала, у мене гості. Бажаю вдало провести решту відрядження і повернутись у Норвегію цілим і неушкодженим. Бувай!
…
— Бувай.
Теді Монґабі не сподобалося, що Сандра на всю ніч пішла з тим поліцейським з Норвегії. Це пахло неприємностями. Тому, коли він побачив, як цей поліцейський, хитаючись і розмахуючи руками, йде до нього по Дарлінґхерст-роуд, його першим бажанням було ступити два кроки назад і зникнути в натовпі. Але цікавість узяла гору, і, схрестивши руки на грудях, він перепинив шлях дрейфуючому копу. Норвежець хотів обійти його, але Теді вчепився йому в плече:
— Вже не вітаєшся, друже?
Друг каламутними очима поглянув на нього.
— Сутенер… — мляво відреагував він.
— Сподіваюся, Сандра справдила надії, констеблю?
— Сандра? Секунду… Сандра була на висоті. Де вона?
— Увечері вільна. Але я можу запропонувати констеблеві дещо ще.
Поліцейський хитнувся, але встояв на ногах.
— Чудово. Чудово. Давай, сутенере. Пропонуй.
Теді розсміявся:
— Сюди, констеблю.
Він провів п’яного поліцейського сходами до клубу і посадовив його за стіл навпроти себе, так, щоб норвежець міг бачити сцену. Теді ляснув пальцями — і поруч відразу опинилася легко одягнена жінка.
— Пива, Емі. І нехай Клодія станцює для нас.
— За програмою наступний виступ тільки о восьмій, містере Монґабі.
— Значить, це буде поза програмою. Ну ж бо, Емі!
— Добре, містере Монґабі.
На губах у поліцейського з’явилася ідіотська посмішка.
— Я знаю, хто прийде, — сказав він. — Вбивця. Прийде вбивця.
— Хто?
— Нік Кейв.
— Нік — хто?
— Із співачкою-блондинкою. На ній, звичайно, перука. Як і на решті. Слухай…
Ритми диско замовкли, і норвежець здійняв руки, ніби маючи намір диригувати симфонічним оркестром. Але музика все не звучала.
— Я чув. про Ендрю, — сказав Теді. — Жахливо. Я так зрозумів, він повісився. Можеш мені пояснити, з чого б такий життєрадісний хлопець, і раптом…
— У Сандри є перука, — говорив поліцейський. — Вона випала у неї з сумки. Тому я не впізнав її, коли вона спустилася сюди. Саме сюди! Ендрю і я сиділи он там. Я кілька разів бачив її на Дарлінґхерст-роуд, коли тільки приїхав. Але тоді на ній була перука. Світла. Чому вона більше її не надягає?
— Ага, констебль віддає перевагу блондинкам. Тоді у мене, здається, є дещо відповідне…
— Чому?
Теді знизав плечима.
— Сандра? Скажімо так. Кілька днів тому її добряче відлупцював один хлопець. Сандра стверджує, що через перуку. Тому вона вирішила поки її не надягати. Знаєш, на випадок, якщо той тип з’явиться знову.
— Хто?
— Не знаю, констеблю. Але й знав би — не сказав. У нашій справі конфіденційність на вагу золота. І ти напевно теж знаєш їй ціну. Я погано запам’ятовую імена, але тебе, здається, звуть Ронні?
— Харрі.
Мені потрібно поговорити із Сандрою.Він спробував підвестися і перевернув тацю, на якій Емі принесла пиво. Потім важко перегнувся через стіл.
— Де? У тебе є її номер, сутенере?
Теді жестом наказав Емі піти.
— У нас такий принцип: ми ніколи не даємо клієнтам адрес і телефонів дівчаток. Задля їхньої ж безпеки. Ти ж розумієш? — Теді вже шкодував, що не вчинив, як підказувала перша спонука — триматися подалі від цього п’яного і незговірливого норвежця.
— Розумію. Номер!
Теді посміхнувся:
— Кажу ж, ми не даємо…
— Хутчій! — Харрі схопив Теді за лацкани його піджака з блискучими брязкітками, обдавши запахом віскі і жовчі.
З колонок полилася вкрадлива гітарна музика.
— Рахую до трьох, констеблю. Не відпустиш — покличу Івана і Джефа. Тоді тобі доведеться вийти подихати свіжим повітрям. За задніми дверима, знаєш, є сходи. Двадцять крутих і твердих сходинок.
Харрі посміхнувся і здавив ще дужче.
— Думаєш, я злякаюся, сутенер хренів? Подивись на мене. Я і так по вуха в лайні, мені не страшно в нього вляпатись. I'm fuckin' indestructable, man. [75] Джефе! Іване!
75
Мене чорта з два зламаєш, хлопче (англ.).
Тіні за стійкою заворушилися. Харрі повернув голову, і в цю мить Теді вирвався і вдарив його. Падаючи, Харрі прихопив із собою стіл разом із стільцем. Замість підвестися він розлігся на підлозі і почав реготати. Підійшовши, Іван і Джеф запитливо втупилися в Теді.
— Витуріть його, — сказав той.
Гора м’язів на ім’я Джеф легко перекинула Харрі через плече.
— І що за народ нині пішов, — сказав Теді, обсмикуючи свій блискучий піджак.
Йдучи попереду, Іван відчинив двері.
— Цікаво, чого цей хлопець наковтався? — запитав Джеф. — Його аж трусить від сміху.
— Подивимось, чи надовго цього сміху вистачить, — відгукнувся Іван. — Постав його сюди.
Джеф акуратно поставив Харрі на ноги. Норвежець стояв, злегка погойдуючись.
— Ти вмієш зберігати таємниці, містере? — Іван подивився на нього згори вниз, ніяково посміхаючись. — Знаю, це банальне запитання, але я ненавиджу насильство.
Джеф гоготнув.
— Заткнися, Джефе, це правда. Запитай моїх знайомих. Іван не може завдати болю, скажуть вони. Він потім не засне, ходитиме сам не свій. У світі і так тяжко жити, навіщо ще ламати один одному руки-ноги? Отож. Отож, ти зараз просто підеш додому, і не здійматимемо галасу. Годиться?
Харрі кивнув і почав порпатися в кишенях.
— Хоча це ти сьогодні повівся як останній засранець, — сказав Іван. — Ти.
І він тицьнув пальцем у груди Харрі.
— Ти! — повторив Іван і тицьнув сильніше.
Світловолосий поліцейський почав небезпечно хитатися.
— Ти!
Харрі балансував на п’ятах, розмахуючи руками. Він не обертався і не дивився, що там за ним, але здогадувався. Зловивши своїм затьмареним поглядом Іванів погляд, він широко посміхнувся. Він упав і зі стогоном ударився спиною і потилицею об перші сходинки. Але далі не видав ані звуку.