Невидимий риф

— Сідай!

Негр опустився на стілець.

— Ти раніше ніколи не спостерігав біля Абалули таких кіл? — запитав професор.

— Ні, сер.

— А може, про це розповідали старі остров'яни?

— Ні, сер.

Негр помовчав, потім підвівся й прошепотів:

— Хтось стукав — тук, тук, тук!

— Коли? — здригнувся Загорський.

— Коли професор виходив. Стукали тричі: тук, тук, тук… — Лабала зітхнув: — Хто це стукав, сер?

— Не знаю, — відповів Загорський,

— Кріпс уб'є Лабалу!

— Ти не відчиняй нікому!

— Не буду, сер!

— Маєш зброю?

Негр витяг з-за пояса дугастого тубільного ножа. Загорський заперечливо похитав головою й висунув горішню шухлядку письмового столу.

— Ти вмієш стріляти?

— Вмію, сер.

— Тоді візьми оцю іграшку. Може, вона тобі згодиться! — і він подав Лабалі пістолет.

Лабала довго милувався подарунком, а тоді старанно припасував жовту кобуру при поясі на голому тілі…

ЗУСТРІЧ З НЕВИДИМОЮ ПЕРЕШКОДОЮ НА ШЛЯХУ ДО АБАЛУЛИ

— Сер, сер Загорський, брррр, брррр! — вигукнув переляканий Лабала, описуючи руками кола.

Професор не квапився розпитувати Лабалу про те, що сталося, бо не помітив на приладах ніяких змін. А втім, його тепер не здивувало б ніщо. Загорський присів поруч з негром і спробував його заспокоїти…

До каюти ввійшов Абдул Хамід. Його чоло було зрошене потом, губи тремтіли:

— На кораблі заворушення, сер! Люди вважають, що йдуть на неминучу загибель. Одні моляться, інші погрожують! Ми з Беном Хедою гадаємо, що тільки дивом…

Кульгавий Бен Хеда був лаборантом. Він учився на фізика й після навчання мріяв повернутися в Алжір.

— Браун може покарати підбурювачів, але ліків від страху немає, сер! — докинув і свого алжірець.

Загорський мовчки дивився на екрани приладів. Потім запитав:

— А як себе почуває Жозеф Браун?

— Гризе яблука на капітанському містку! — відповів Хамід.

— Той не ворухнеться навіть і тоді, коли на борту вибухне вулкан! — додав Бен Хеда.

— Тут щось скоїлось, — показав професор па прилади. — Лабала чимось схвильований! Спробуйте з'ясувати, що то воно, а я тим часом приляжу здрімнути…

— Ви йдете відпочивати? — здивувався Хамід.

— А чому б ні?

* * *

Перш ніж піти за ширму, де стояло ліжко, Загорський запитав негра:

— Що означає оте «брррр»?

Лабала підхопився з місця, скривив обличчя і, збуджено махаючи руками, повторив:

— О, погано, бама!

— В якому апараті?

— В білій коробці, сер!

— Стабілізатор! — пробурмотів Загорський.

Так, це був саме стабілізатор. Але яким чином у стабілізаторі виникла іскра? Радар показував ледь помітні збурення, стрілка компаса не відхилялася, магнітометр зафіксував незначні зміни сили й напрямку магнітного поля. І раптом іскра, блискавичний спалах над стабілізатором, — це вже щось зовсім несподіване.

Відпочивати Загорському не довелося. Тільки-но він зібрався прилягти, підбіг Бен Хеда.

— Що сталося?

— Не питайте, професоре! Це не вкладається мені в голові! Іскра! Такого спалаху не дає навіть кілограм фосфору! Ось погляньте!

Алжірець показав на металеву пластину, встановлену на високому залізному триніжку. В центрі пластини зяяла дірка завбільшки з кулак.

— Ого-го! — вигукнув Загорський.

— Добре, що мене тут не було!

Загорський мовчав.

— Якщо пробито таку металеву пластинку… — почав професор.

— … то, значить, ми маємо справу з когерентними електромагнітними хвилями, — докінчив його думку Вен Хеда.

— Так, так, — кивнув Загорський.

Алжірець стояв блідий, як крейда.

— Перший сигнал!

— Добрий сигнал, — відповів професор.

Легкий поштовх труснув корабель. Гучно грюкнули металеві бочки. Це не було схоже ні на удар розбурханої хвилі, ні на зіткнення корабля з підводною скелею. Здавалося, наче крізь судно пустили електричний струм…

До острова Абалули було ще далеко. Згідно з повідомленням капітана Ліпмана, на такій відстані загадкова перешкода ще не давилася взнаки.

Прибіг захеканий Абдул Хамід.

— Професоре, починається…

— Що показують прилади? — урвав його Загорський.

— На радарі незначне збурення…

Загорський підійшов до приладів. На чорному циферблаті світилася стрілка, що невпинно описувала кола. На екрані не спалахувала жодна цятка. Це означало, що дно океану рівне. На мапі в цьому місці теж не позначено скелі. Загорський мовчки дивився на радар. Думка його напружено працювала. «Може, вибухнув вулкан, як тоді, поблизу острова Різдва?»

Абдул Хамід чекав на відповідь.

— Землетрус? — хитро запитав професор.

Хамід заперечливо похитав головою.

— Сейсмограф не зафіксував ані найменшого коливання!

— Чому у вас такий вигляд? — звернувся до алжірця Загорський, змірявши його поглядом з голови до ніг.

Бен Хеда був неголений, в зім'ятому халаті, із скуйовдженим чубом.

— Чому у вас такий вигляд? — повторив Загорський.

— Я якось не думав про свій вигляд, — почав був виправдовуватися алжірець.

— Зайдете до мене рівно о п'ятій годині! — урвав його Загорський.

Лаборант добре знав, що це означає: через десять хвилин він має стояти перед професором поголений, у новому, випрасуваному халаті…

Тим часом на палубі стояли невеличкими гуртами матроси й шушукалися між собою. В середньому гурті був Макс Шнайдер-Акула. Раптом він сіпнувся й кинув погляд через плече. Моряки замовкли. Ішов Загорський. Помітивши, як скоса дивляться на нього ці перелякані люди, професор зрозумів, що назріває те, чого так боявся його асистент.