Незвичайні пригоди експедиції Барсака

Гаррі Кіллер замовкає намить. Натішивши свою пиху, цього разу цілком законну, він продовжує:

— Якби хтось спробував пробратись на цю територію чи вибратися з неї, мене б одразу сповістили з потрійного кільця постів, розташованих серед пустині і зв’язаних телефоном з цим палацом…

Тепер зрозуміло, що це за оазиси і телеграфні стовпи я бачив по дорозі. Але послухаємо Гаррі Кіллера, який вказує на щось подібне до скляного ліхтаря посеред площадки, як буває на маяку, тільки більших розмірів.

— До того ж, — веде він далі, ніхто не може перейти всупереч моїй волі захисну зону завширшки в один кілометр, розташовану за п’ять кілометрів від стін Блекленда, яку вночі оббігають потужні прожектори. Завдяки своїй оптичній будові цей інструмент, так званий циклоскоп, дає вертикальне зображення кругової смуги ґрунту, всі пункти якої, збільшені в багато разів, постійно лишаються перед очима спостерігача, що знаходиться всередині апарата. Ввійдіть в циклоскоп, я вам дозволяю, і переконайтеся самі.

Вищою мірою зацікавлені, ми користуємося з дозволу і входимо в ліхтар крізь дверцята, що являють собою величезну лінзу на шарнірах. Зовнішній світ міняється на наших очах. З усіх боків, куди не глянь, ми бачимо вертикальну стінку, поділену сіткою чорних ліній на безліч квадратиків. Фундамент цієї стінки відокремлений від нас темною безоднею, а вершина здається недосяжно високою, і вся вона світиться якимсь молочним світлом. Придивившись, ми бачимо, що вона не одноманітна, а складається із різнобарвних плям з невиразними обрисами. Придивившись ще уважніше, ми починаємо розрізняти дерева, поля, дороги, людей, які працюють на полях — все це збільшене до таких розмірів, що вести спостереження дуже легко.

— Бачите цих негрів, — каже Гаррі Кіллер, вказуючи на дві плями, розділені значною відстанню. — Припустимо, що їм спало на думку утекти. Це не довго!

Не перестаючи говорити, він хапає телефонну трубку.

— Сто одинадцяте коло. Секція тисяча п’ятсот двадцять восьма, — каже він. Потім бере іншу трубку і додає: — Чотирнадцяте коло. Секція шість тисяч чотириста друга. — Тоді повертається до нас. — Дивіться добре.

Кілька хвилин минає в чеканні — ніде не відбувається нічого особливого, і раптом одну з плям закриває хмарка диму. Коли дим розвіюється, від плями нема й сліду.

— Що сталося з людиною, яка там працювала? — питає мадемуазель Морна, і голос її уривається від хвилювання.

— Він мертвий, — з крижаним спокоєм відповідає Гаррі Кіллер.

— Мертвий! — вигукуємо ми. — Ви без ніякої причини вбили цього бідолаху!

— Заспокойтеся, це тільки негр — товар дешевий, — зауважує Гаррі Кіллер. — Завжди можна дістати, скільки потрібно. Його знищила повітряна торпеда. Це особлива ракета, яка летить на відстань до двадцяти п’яти кілометрів, а її швидкість і точність ви тільки що мали змогу оцінити.

Поки ми слухаємо його пояснення, наскільки це дозволяє нам збентеження, викликане такою жорстокістю, щось з’являється в нашому полі зору, швидко піднімається вздовж світлової стінки, і друга пляма в свою чергу зникає.

— А ця людина? — з трепетом запитує мадемуазель Морна. — Теж мертва?

— Ні, відповідає Гаррі Кіллер, — ця жива. Ви її зараз побачите.

Він виходить, оточений охороною, яка виштовхує і нас з циклоскопа. Ми знов на площадці башти. Озираємось і бачимо, що до нас із швидкістю метеора наближається апарат, подібний до тих, які привезли нас сюди. Під його нижньою платформою щось прикріплене і похитується.

— Ось планер, — каже Гаррі Кіллер. — Не мине й хвилини, і ви переконаєтесь, чи можна звідси вийти або проникнути сюди проти моєї волі.

І справді, планер швидко наближається. Він збільшується у нас на очах… Нас раптом проймає дрож: те, що гойдається під сподом машини — негр, якого величезні кліщі схопили впоперек тулуба.

Планер ще наближається… проходить над баштою… Який жах! Кліщі розкрилися, і бідолашний негр розбивається біля наших ніг.

Крик обурення виривається з наших грудей. Мадемуазель Морна не витримує. З палаючими очима, бліда, з безкровними губами, вона розштовхує здивовану варту і кидається на Гаррі Кіллера.

— Мерзотник!.. Нікчемний убивця!.. — кричить вона йому просто в обличчя, і її маленькі рученята стискують горло лиходія.

Той відсувається без ніякого зусилля. Ми тремтимо за долю відважної дівчини. Та ба! Ми безсилі і нічим не можемо їй допомогти — варта схоплює нас і тримає, пригнувши до землі.

На щастя, деспот, здається, в цю мить не має наміру покарати нашу сміливу товаришку. Рот його люто перекривлений, але навіть якесь задоволення промайнуло в погляді, спрямованому на молоду дівчину, яку відтягли двоє стражників. А вона ще вся тремтить.

— Еге, еге! — цідить він досить добродушно. — Дивіться, яке рішуче дівчисько! — І додає, відштовхуючи ногою останки нещасного негра: — Ну, ну, маленька, не варто хвилюватись з-за таких дрібниць.

Він сходить униз, нас тягнуть за ним і приводять знов у кімнату з столом і одним-єдиним стільцем, яку я віднині називатиму “тронним залом”. Гаррі Кіллер сідає на отой свій “трон” і дивиться на нас. По правді кажучи, його увага скупчена на мадемуазель Морна. Він втуплює в неї свої жахливі очі, в яких поволі розгоряється лихе полум’я.

— Ви тепер пізнали мою могутність, — каже він нарешті, і я довів вам, що моїми пропозиціями не слід нехтувати. Я їх поновлюю — в останній раз. Мені казали, що між вами є один депутат, один лікар, один журналіст і два йолопи…

Понсен — хай так! Але бідолаха Сен-Берен — яка несправедливість!

— Депутат в разі потреби вестиме переговори з Францією, для лікаря я збудую лікарню, журналіст працюватиме в “Блеклендському громі”, а як використати двох інших — я побачу. Лишається маленька. Вона мені до вподоби… Я на ній оженюся.

Можна собі уявити, як вражає нас цей несподіваний фінал. Божевільний!..

— Нічого цього не буде, — рішуче відповідає Барсак. — Огидні злочинства, свідками яких ви нас зробили, не похитнули нас, навпаки. Якщо буде потрібно, ми постраждаємо від насильства, але що б там не було, ми залишимось тільки вашими полоненими чи жертвами. Що ж до мадемуазель Морна…

— Ага! То мою майбутню дружину звуть Морна? — перебиває Гаррі Кіллер.

— Морна мене звуть чи якось інакше, — вигукує наша товаришка у нестямі від гніву, — знайте, що я дивлюся на вас як на дикого звіра, як на низьку й огидну істоту, і вважаю вашу пропозицію за найнегіднішу образу, найганебнішу, най…