Острів Сильвестра

Сильвестр відразу або майже відразу закохався у Ніну. Це була перша людина в його житті, яка викликала у нього справжній інтерес. Він не прикладав її до своїх тимчасових потреб, не оцінював, чи треба їй посміхнутися, — як вчительці, котра, звісно, тупа, але може поставити добру оцінку, чи однокласниці, яка, звичайно, підла, але за якесь добре слово може й не зробити чергову підлість. Він з нею просто розмовляв — легко й невимушено, сипав цитатами і цілими віршами, демонстрував ерудицію й давав поради. Незабаром весь клас зрозумів, що він закохався. Наче заперечуючи цю очевидну істину, він ще більше замкнувся, якщо розтулював рота, то лише коли його викликали до дошки. Ніна ставилася до нього рівно, як і до інших однокласників, — могла щось запитати, коли не знала, могла заперечити, могла пожартувати, та коли він знову замкнувся, вона раптом запропонувала провести в школі театралізований поетичний вечір, і ведучим на ньому мав бути не хто інший, як Сильвестр.

21

Настала пора опустити цілий розділ. Настала пора покликати інший жанр. П’єсу. Драма (чи мікродрама) на три дії. Дія перша — вересень, осінь, початок навчання в десятому класі. Дія друга — літо, десять років по тому. Дія третя — осінь, жовтень, ще через шістнадцять років. Дійові особи: Олег Ривцун, він же Князь, і Сильвестр Васильчук.

Отож

Дія перша

Подвір’я Вербківської школи.

Князь підходить до Сильвестра.

К н я з ь. Зачекай. Маю щось сказати.

С и л ь в е с т р. Ну?

К н я з ь. Тобі не здається, що життя проходить мимо тебе?

С и л ь в е с т р. Може, й проходить. Воно взагалі проходить мимо кожного з нас. Тільки не всі це помічаємо.

К н я з ь. Розумний, блядь. (Пауза.)Знаєш, що вчора однією целкою в нашому класі поменшало?

С и л ь в е с т р. Мене це не цікавить.

К н я з ь. А що тебе цікавить? Віршики?

С и л ь в е с т р. І вірші теж.

К н я з ь. Я люблю вірші про любов. І пісні люблю. (Наспівує англійською.)Знаєш, що це означає?

С и л ь в е с т р. Приблизно, бо не всі слова розібрав.

К н я з ь. В моє серце проникла твоя троянда. На колючці троянди твій погляд. Нанижи на колючку моє серце. Знаєш цю пісню?

С и л ь в е с т р. Ні. Хоча слова гарні. Образ непоганий.

К н я з ь. Образ! Джон Леннон, чувак. Хоча для мене це вже минулий етап. А знаєш хто, кажуть, написав ці слова для старого Джона?

С и л ь в е с т р. Хто?

К н я з ь. Йоко Оно.

С и л ь в е с т р. Про Леннона чув. Здається, це англійський актор.

К н я з ь. Актор?

С и л ь в е с т р. Здається, так. Якщо не помиляюся. Щось я таке читав про його нове трактування образу… образу… ні, не пригадую, в якій п’єсі Шекспіра.

К н я з ь. Ну, блядь, ти або дурень, або прикидаєшся. Джон Леннон… Актор… Шекспір!

С и л ь в е с т р. Вибач. Я підозрюю, що це співак. Так?

К н я з ь. Твою мать! Скажу Нінці — не повірить. Хоча почекай! Ми ж якось у класі балакали про «Бітлз». І не раз. Вони тепер вже не разом. Маккартні, Пол, все заколотив. Чи ти й цього не чув?

С и л ь в е с т р. Не пригадую.

К н я з ь. Що, буржуазного Заходу боїшся?

С и л ь в е с т р. Олеже, ти щось хочеш від мене? То кажи.

К н я з ь. Ну добре. Позавчора я перший раз виїбав Нінку. З цієї нагоди влаштовую вечір. Прийдеш? Запрошую.

С и л ь в е с т р. Свято позбавлення невинності під музику «Бітлз»?

К н я з ь. От що, Сільва. Кинь виламуватися. Бо їбону по морді. Усік? Жду. Збираємось о восьмій у мене. З тебе, як неофіта, годилася б пляшка доброго винця, та навряд чи грошиків нашкребеш. Можеш і так приходити.

С и л ь в е с т р. Я подумаю.

К н я з ь. Вдруге запрошувати не буду. (Йде, спиняється.)А про Нінку я пожартував. Вона вже давно не целка. Всьо. Приходь. Буде музика, салют і танці.

Дія друга

Сільська вулиця. Олег Ривцун у військовій формі, з погонами старшого лейтенанта стоїть, когось чекає. Заходить Сильвестр.

О л е г. Кого я бачу! Сільва! Привіт!

С и л ь в е с т р. Привіт, Олеже. У відпустці?

Тиснуть руки, обіймаються.

О л е г. У відпустці. З бабою своєю. Пішла з малою цукерки купувати. Ти теж у відпустці?

С и л ь в е с т р. Так. До батьків заглянув. До того ж Оля, молодша сестра, заміж виходить, через три дні весілля.

О л е г. Сам чи з сім’єю?

С и л ь в е с т р. Поки що неодружений.

О л е г. За Нінкою все сохнеш?

С и л ь в е с т р. Та ні. Вже все перегоріло.

О л е г. І давно… перегоріло?

С и л ь в е с т р. Ти знаєш… (Пауза.)Років через два після школи.

О л е г. Ти тільки не обіжайся… Мені Нінка твоє пісьмо показувала.

С и л ь в е с т р. Листа?

О л е г. Ну да, листа. Того, де ти їй в любові признавався. Блін, красіво писав. Я б ніколи так не зміг. Вчений, одне слово.

С и л ь в е с т р. Коли то було, якщо не секрет?

О л е г. Політучилище я закінчував. На канікули приїжджав. Ну й Нінка на канікули. Я тоді її останній раз уламував, щоб заміж за мене виходила. Ні в какую. Вона, бач, сука, не уявляє себе жінкою воєнного. І вообще, в неї любов у тому блядському інституті була. Взялася мені про ту любов розказувати. Аж до того, як вона з тим чмуром трахалася. А на хріна мені вона треба, її любов?! Це вона мені, Князю, таке розказувала! А потім твого листа показала. Ляляля, ти знаєш, які мені слова Сільва писав? Ну, чого так дивишся? Ну, випив я, посиділи тут в мого дядька. Хоч, і з тобою посидимо ще? Я своєї норми ще не добрав.

С и л ь в е с т р. Вибач, Олеже, мушу додому йти.

О л е г. Гребуєш, бля?

С и л ь в е с т р. При чому тут гребуєш?

О л е г. Тоді чого не хочеш? Я, між іншим, тоді тебе в нашу компанію увів того, що Нінка попросила. А так — нужен ти нам зі своїми стішками… Як згадаю, як ти дундук дундуком сидів на тих вечорах — тьху!

С и л ь в е с т р. Вибач, Олеже, піду я.

О л е г. Зажди. Бабу зараз мою побачиш. Валерія, між іншим, звати. Фігура клас, куди там тій Нінці. Дочка начальника нашого училища, між нами кажучи.

С и л ь в е с т р. Охоче вірю.

О л е г. І міжду прочім, я в Гедеері служу. Бабки такі гонять, що тобі й не снилося.

С и л ь в е с т р. Бувай, Олеже. Радий був тебе бачити.

О л е г. Помниш, стішок ти читав?

Я родивсь безнадійним романтиком Дон Кіхот у масштабі села А любов моя з синім бантиком За практичнішого пішла. [2]

С и л ь в е с т р. Спасибі, що запам’ятав.

О л е г. Не такий я вже й безнадійний. З «Бітлз» та Елвіса, і з «Пінк Флойда» досі цілі куплети можу шпарити. Заміть, англійською. Хотя ти любиш дорікнути, що в мене в голові, як це, бля, о, еклектика, так, здається, ти колись сказав?

2

Початок вірша Бориса Олійника.