Отаман Зелений

ГРИЦАЄНКО Андрій Гаврилович (1898, м-ко Трипілля-21.04.1938). Писар і кулеметник Дніпровської повстанської дивізії. Розстріляний.

ГРИШИН Артамон (1900 — 1967). Військовий і громадський діяч, публіцист; козак Дніпровської повстанської дивізії (1919) та штабової сотні 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР (1920 – 1922), член Товариства бувших вояків Армії УНР у Франції (1920-ті — 1967); військове звання — поручник Армії УНР. Перебував у польському таборі в Олександрові-Куявському, звідки виїхав до Франції. Спочатку жив в Омеркурі, потім — в Оден-де-Тіш, де став співзасновником Українського драматичного товариства та Асоціації українських комбатантів у Франції. Від 1964 р. — представник журналу “Дороговказ” у Франції. Автор спогаду про героя Другого зимового походу свого товариша Степана Щербака “Листопад… на думку приходить Щербак”, посмертних згадок про побратимів, зокрема “Пам’яти Зіновія і Марії Ямкових”, “Поручник Петро Білинський”, коротких біографій вояків, наприклад старшин Армії УНР Петра Гринюка й Олексія Мандрики, статей про українське культурне життя на еміграції тощо. Понад 40 р. віддав українській громадській діяльності.

ГУЛЬОВАТИЙ (? м-ко Обухів — 10.09.1921, Гощів). Козак Гощівського партизанського загону. Загинув у переможному бою проти червоних. Похований на кладовищі м. Обухова.

ДАВИДЕНКО Олексій Тихонович (1892, с. Григорівна Київського пов. Київської обл., тепер Обухівського р-ну Київської обл. — 1921). Повстанець отамана Зеленого. Працював, очевидно, у штабі писарем, оскільки у Першу світову війну служив писарем в одній із частин російської армії. Розстріляний.

ДАНЧЕНКО Олександр (1887, Полтавщина — 1920?). Військовий діяч; командир 25-го Туркестанського полку 7-ї Туркестанської дивізії (1917), начальник організаційного відділу Українського генерального штабу (листопад 1917), командир 2-ї Дніпровської повстанської дивізії (грудень 1918), командир Запорозької дивізії (поч. 1919), Запорозького корпусу (березень 1919), отаман повстанських військ на Волині (1.12.1919); військові чини-капітан російської армії, отаман Армії УНР. У грудні 1919 р. разом з отаманами Юхимом Божком та Омеляном Волохом у порозумінні з Волинським губернським повстанським комітетом проголосив створення Волинської крайової революційної ради, яку очолив місцевий боротьбист Коваль. Це була протидія і безвладдю Директорії, і претензіям російських більшовиків на владу в Україні. Ймовірно, вбитий О. Волохом.

ДЕГТЯРЬОВ Степан Олександрович (1898, с. Зікрачі Київського пов. Київської губ., тепер Кагарлицького р-ну Київської обл. — ?). Перебував при штабі отамана Зеленого, очевидно, був писарем.

ДЕМЧЕНКО Микола Семенович. Козак Халеп’янської пішої сотні Дніпровської повстанської дивізії. Учасник бою в Халеп’ї 28 червня 1919 р. Репресований у 1930-х роках.

ДЕМЧЕНКО Михайло Самойлович (? с. Халеп’я Трипільської вол. Київського пов. Київської губ., тепер Обухівського р-ну Київської обл. — 1938?). Повстанець отамана Зеленого. Репресований у 1930-х роках.

ДЕМЧЕНКО Семен Терешкович. Повстанець отамана Зеленого з Халеп’я.

1933 року “розкуркулений”, а 1938 року ув’язнений.

ДЖЕРЕЛО Денис Володимрович (1890, с. Халеп’я — 1938). Повстанець отамана Зеленого. Розстріляний.

ДЖЕРЕЛО Денис Микитович. Повстанець отамана Зеленого з Халеп’я. Репресований у 1930-х роках.

ДЖЕРЕЛО Михайло Іванович. Повстанець отамана Зеленого з Халеп’я. Репресований у 1930-х роках.

ДЖЕРЕЛО Роман Іванович. Козак Халеп’янської пішої сотні Дніпровської повстанської дивізії. Учасник бою в Халепі' 28 червня 1919 р. Репресований.

ДЗЮБЕНКО Антон Микитович (1886, м-ко Трипілля — ?). Повстанець отамана Зеленого. 1937 року засуджений на 10 років позбавлення волі.

ДЗЮБЕНКО Михайло Павлович (1904, м-ко Трипілля — 1938). Сприяв повстанцям отамана Зеленого. Секретар сільської ради. Розстріляний.

ДЗЮБЕНКО Олексій Микитович (1889, м-ко Трипілля — 1938). Кравець Дніпровської повстанської дивізії. Розстріляний.

ДІДИК (ЯКИМАХА, “ХРИНДЯ”) Христя Марківна (? с. Григорівка — 1990-ті?). Зв’язкова Дніпровської повстанської дивізії (1919). Сестра Сергія Якимахи. Зберегла прапор і документацію загону.

ДОБРОВОЛЬСБКИЙ. Посланець отамана Зеленого до Володимира Оскілка, командувача Північним фронтом Армії УНР.

ДРУЗЕНКО Василь Петрович. Козак Халеп’янської пішої сотні Дніпровської повстанської дивізії. Учасник бою в Халеп’ї 28 червня 1919 р. Родом із Трипілля. Репресований у 1930-х роках.

ДРУЗЕНКО Матвій Іванович (1901, м-ко Трипілля — 29.04.1938). Повстанець отамана Зеленого. Розстріляний.

ДРУЗЕНКО Степан Миколайович (1904, м-ко Трипілля — 29.04.1938). Повстанець отамана Зеленого. Розстріляний.

ДРУЗЕНКО Яків Микитович (1901, м-ко Трипілля — 29.04.1938). Повстанець отамана Зеленого. Розстріляний.

ДУБОВИЙ. Комендант м-ка Трипілля, підпорядкований отаманові Зеленому.

ДУДУН Семен. Учасник Визвольного руху в лавах загону ім. отамана Зеленого.

ДУЖАНОВ (ДЮЖАНОВ) Василь. Гармаш Дніпров ської повстанської дивізії.

ДУМІН (ДУМИН, “КРЕЗУБ Антін”)

Осип (23.09.1893, с. Грушів, повіт Дрогобич, Австро-Угорщина — 05.1945, поблизу м. Гданська, Польща). Військовий діяч, редактор, автор споминів, перекладач; підстаршина австро-угорської армії, сотник Галицько-буковинського куреня СС (1918), старшина Запорозької дивізії Армії УНР (1918), командир сотні, куреня та полку СС (1918 — 1919), командир експедиційної групи 1-ї дивізії СС (20–28.01.1919), викладач вогневої підготовки Київської школи червоних старшин, член Цупкому, Військової організації Січових стрільців та Української військової організації (Київ, 1921), отаман партизанського загону ім. отамана Зеленого (4.08. — 10.09.1921), референт розвідки та член керівної “п’ятки” Начальної команди УВО (1920-ті, Польща), редактор видання “Український революціонер”.

Син дяка грушівської церкви. Закінчив Дрогобицьку гімназію (1912). Навчався у Львівському університеті. Активіст товариства “Січові стрільці II” та Пласту. Закінчив підстаршинську школу. Учасник Першої світової війни. У вересні 1915 р. під Луцьком потрапив у російський полон. Перебував у таборах у Царицині та на Криворіжжі. Від 1920 р. — у таборах для інтернованих у Німецькому Яблонному (ЧСР).

Знав декілька мов. Від 1941 р. — службовець міністерства східних окупованих територій Райху (міністр Альфред Розенберг). Дружина — німка Еріка. Дітей навчив української мови. Автор історичних праць та багатющої мемуарної спадщини. Розстріляний НКВД.

ЄВДОЧЕНКО Марко Миронович (1889, м-ко Трипілля — ?). Старший унтер-офіцер Чорноморського флоту. Служив на броненосці “Чесма”. Учасник протигетьманського повстання у складі кулеметної ватаги Федора Петриченка. Влітку 1919 р. — капітан (боцман) корабля “Шарлотта” отамана Зеленого. Курсував між Трипіллям і Переяславом. Брав участь у боях проти червоних. Організував зеленівський загін, одягнений у матроську форму. Коли під Трипіллям висадився десант матросів-більшовиків, їх увели в оману, сказавши, що також приїхали ліквідувати “банду'’. Після цього більшовиків перебили. Брав активну участь у захопленні санітарного пароплава “Шарлотта” з пораненими червоноармійцями. Команду пароплава було розстріляно. Учасник рейду на Умань.

Дружина Віра Антонівна, діти — Олена, Катерина, Ганя, Микола. Арештований 10 лютого 1930 року. Обвинувачувався як активний учасник “зверской расправы” над комсомольцями, а також в антисовєтській агітації. За свідченням Івана Васильовича Мухіна, Марко Євдоченко казав: “Позбирались босяки, не хотять робить та устроюють комуни та колективи, щоб на їх робили та їх годували (…). А коли стали йому говорити, що тепер нема іншого виходу (…), то він каже: ідіть, ідіть, побачите, що там буде, будете ходить хліба просить до нас (…). Ця людина як і раніше, так і в сучасний мент згодна утопить кожного бідняка, який іде до колективу”. А свідок Микола Кононович (Касянович?) Удод 15 лютого 1930 р. додав: “В оіучае чего-либо безусловно пойдет проти в власти, изоляция последнего необходима”. Відсидів 10,5 років. Винним себе не визнав. Похований у Трипіллі. Могила збереглася.