Під завісу

Підполковник слухав Бутурлака, не перебиваючи. Постукував олівцем по столу й дивився кудись убік. Коли капітан закінчив, сказав схвильовано:

— Слушна ідея, і я цілком підтримую її. Гадаю, що начальник управління погодиться з нами. Але давайте поміркуємо: ми зможемо вийти на Штеха в разі, коли з ним зв'язуватиметься Адашинський. А якщо ні? Далі. Припустимо, попу вдасться непомітно повідомити Штеха. В такому разі найімовірніше, що на зв'язок із Жмудем Штех сам не піде, а пошле когось із тих, кому довіряє…

— Й через нього потягнеться нитка до емісара головного проводу.

— Можливо й таке. Але не виключено, що Штех намагатиметься прибрати Жмудя як небажаного свідка. Тоді в нього одразу розв'яжуться всі проблеми: не треба морочити голову з влаштуванням Жмудя, а влаштовувати його треба надійно, адже розуміють, що ми не спимо й розшукуємо вбивцю Висловського. Вони назвуть Жмудеві місце зустрічі й пошлють виконавця…

— Але Жмудь може сам вибрати місце зустрічі й продиктувати свої умови.

— На які Штех мусить погодитись. — Яхимович зняв телефонну трубку й попросив прийому в начальника управління. Повернувшись за чверть години, повідомив:

— Начальство дає згоду. Під нашу персональну відповідальність.

— У мене передчуття, що все буде гаразд, — зітхнув з полегшенням Бутурлак.

— Ще одне, — примружився хитро Яхимович. — Учасників операції по затриманню Жмудя представлено до урядових нагород.

— За Андрія радий, — тихо відповів Бутурлак, — але вважаю, що особисто я не заслужив цього. Поки гуляє Штех…

— Накажіть привести сюди Жмудя, — попросив Яхимович. — Може, він заспіває такої…

— Він піде на все, щоб хоч якось пом'якшити свою вину.

— Я також переконаний в цьому.

Грицько, дізнавшись, чого вимагають від нього, одразу погодився на всі умови.

— То прошу вас, — белькотів, довірливо дивлячись у вічі підполковника, — я зроблю все, пан так штудерно придумали, і цей негідник Коструб тепер не втече. Але ж, громадянине начальник, я сподіваюсь на вашу ласку…

Підполковник одразу поставив крапки над «і»:

— Вас судитимуть, Жмудь, і тільки від суду залежить міра покарання за вчинений вами злочин. Ми ж подаємо на розгляд суду всі факти.

— Отож, я гадаю, там мусять взяти до уваги…

— Можливо, — розвів руками Яхимович.

Бутурлак розповів Жмудеві, що саме той мусить казати Адашинському, вони прорепетирували кілька варіантів розмов, і нарешті Бутурлак набрав номер квартири священика.

— Слухаю, — пролунав у кабінеті через підсилювач впевнений бас Адашинського.

Гриць дивився на Бутурлака зляканими очима й мовчав. «Давай!» — кивнув йому капітан, та Жмудь лише безмовно ворушив побілілими губами.

— Я вас слухаю, — повторив Адашинський нетерпеливо, і лише тоді в Гриця пробудився дар мови.

— То, прошу вас, святий отче, дзвонить вам Олекса Іванців.

— Звідки ти? — від упевненого баса не залишилося й сліду: отець Йосип явно перелякався.

— З телефонної будки, прошу вас. І маю нагальну справу до єгомосця. Святий отець послав до мене пана Коструба, щоб я залагодив одну справу, то я ту справу залагодив так, що мушу тимчасово мешкати в одного знайомого. Але до нього прибувають родичі, треба виїжджати, а в мене ні зв'язків, ні грошей. То прошу ласкавого пана передати пану Кострубу, що я чекаю завтра на нього ополудні в парку Костюшка біля кінотеатру.

— Так, я зрозумів тебе, сину мій… — голос отця Йосипа тремтів. — Я спробую знайти пана Коструба, але ж прошу тебе, якщо він не прийде, передзвонити мені. Бо потребую часу.

— Я можу перебути в приятеля ще дві доби, — твердо відповів Жмудь, — і прошу вас…

— Неодмінно, сину мій, я зроблю все, не хвилюйся, уладнаю твої справи.

— Я покладаюся на святого отця, — відповів Гриць і за знаком Бутурлака поклав трубку. Обтер рукавом піт з чола й запитально зиркнув на капітана.

— Добре, — схвалив той, і Жмудь посміхнувся запобігливо й солодко. Бутурлак викликав конвоїра і, коли той вивів Жмудя, переможно подивився на Яхимовича.

— Що скажете, Вікторе Едуардовичу?

— Клятий пописько! — вилаявся підполковник. — У соборі проповіді виголошує, про людяність і покору розпатякує, а сам!..

— Справжній учень Шептицького. Але тепер йому не вислизнути.

На жаль, сподівання Бутурлака не справдилися. Отець Йосип до обіду нікуди не виходив, у другій половині дня пішов до собору, там перемовився кількома словами із старостою, благословив віруючих і пішов до вівтаря. Що робив там, працівники держбезпеки не могли встановити. Після вечірньої служби повернувся додому, ніхто до нього не заходив.

Пізно ввечері Яхимович зібрав у себе в кабінеті учасників операції.

— Щось ми сьогодні проґавили, — почав він сухо. — Я певен, що піп знайшов спосіб передати повідомлення Штехові.

— За всім не допильнуєш, — поскаржився хтось. — Він благословляє якусь бабусю, а вона для нього своя людина.

Поцілувала руку, а Святий отець їй записку непомітно й сунув…

— Можливий і такий варіант, — ствердив підполковник без ентузіазму. — Отже, вважатимемо, що Адашинському вдалося попередити Штеха. Прошу вас, капітане, доповідайте.

Бутурлак підвівся.

— Операцію продумано до дрібниць, і завтра о дванадцятій годині Григорій Жмудь чекатиме на Штеха біля кінотеатру в парку Костюшка. Ми врахували ось що…

… Григорій Жмудь у низько насунутому на брови капелюсі й чорних окулярах сидів на лавці під дубом, що розкрислатився за кілька метрів від кінотеатру. Тут, з тильного боку будинку, як правило, народу було мало, і всі підходи до лавочки проглядалися.

На невеличкий майданчик перед лавицею виходило два вікна — за одним причаївся Соколов, за другим — Копоть. Біля каси з букетом квітів удавав нетерплячого закоханого капітан Бутурлак. В алеях, які вели до кінотеатру, сиділо кілька чекістів: один читав газету, двоє грали в шахи, ще один заглибився в книжку біля дитячого візочка, на протилежному боці алеї хлопець щось розповідав дівчині, ніжно притулившись до неї…

Сеанс недавно почався, й біля кас стояла невеличка черга. Брали квитки два учні ремісничого училища, стара жінка з онукою, хлопець із книжками під пахвою.

Бутурлак зиркнув на годинник: за хвилину дванадцята.

На широку алею, котра вела до виходу з парку, вийшли двоє: висока струнка блондинка й трохи віддалік чоловік у модному габардиновому плащі. За ними плуганився, спираючись на ціпок, дідусь у капелюсі, далі йшли, взявшись за руки й жваво розмовляючи, дві дівчини.

На виході з алеї блондинка сіла на порожню лавицю. Чоловік у габардиновому плащі, не обертаючись, попрямував до каси, учні ремісничого училища розплатилися й пішли до газетного кіоска. Чоловік у плащі роззирнувся увсібіч і побачив на лавиці Жмудя. Стрельнув оком на Бутурлака, провів поглядом учнів і, застромивши руку до кишені, попрямував до лавиці під дубом.