Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

— Зі мною сьогодні той самий револьвер, — крикнув він у відповідь. — Джеку! Цього разу я приставлю його тобі до сраки, як гадаєш, тобі сподобається?

Джек зареготав. Легко, розслаблено. Грає, але ж вправно грає. В душі він мусить уже палати: пульс перевищив сто тридцять, тиск більше ста сімдесяти. Такі-то справи, це не просто віддавання боргу якомусь дрібному панку, котрий наважився дати йому по голові, а найважливіша робота за всю його кар’єру лиходія, це його Суперкубок.

Наказував, звісно, Балазар, але Джек зараз відчував себе фельдмаршалом, і цього разу тут не побиття якось там напівсонного бармена, котрий не платить відсоток з нелегальної гри, чи переконування жидка-ювеліра на Ленокс-авеню [39] в тому, що він конче потребує протекції; тут цього разу — справжня війна. Джек мав меткий розум — принаймні порівняно з більшістю того типу вуличних розбишак, яких знав Едді, коли сам обдовбаним тусувався зі своїм братом Генрі, — але разом з тим Джек був тупим у тому фундаментальному сенсі, що не має ніякого стосунку до рівня IQ. Панк, котрий його зараз дражнив, уже одного разу побив його, і вельми вправно, але Джек Андоліні примудрився про це забути.

39

Ленокс-авеню йде від Центрального парку через Гарлем.

Дизельне пальне тихо собі хлюпало через завантажувальну естакаду і брижами розходилося по нерівних дошках підлоги в коморі. Джон, він же сей Янкі Фланелева Сорочка, кинув на Роланда запитальний погляд. Роланд відповів спершу похитуванням голови, а потім знову крутнув рукою: давай ще.

— А де той мужик-книжник, Красунчику? — голос Андоліні звучав не менш приємно, як перед тим, але вже зблизька. Отже, він уже перейшов дорогу. Едді вирішив, що він уже перед універсамом. Шкода, дизельне пальне недостатньо вибухове. — Де Тауер? Віддай його нам, і ми залишимо тебе й твого товариша в спокої до іншого разу.

«Звісно, — подумав Едді і згадав слова, що їх подеколи промовляла Сюзанна (з найкращими інтонаціями хрипатої Детти Волкер), коли хотіла продемонструвати крайній ступінь недовіри: „А ще я не кінчу тобі в рота й не обвафлю тобі волосся“».

Цю засідку було влаштовано спеціально для гостьових стрільців, Едді майже не мав сумнівів щодо цього. Ці гончаки могли знати, а могли й не знати, де перебуває Тауер (словам, що виходили з рота Андоліні, він не йняв жодної віри), але хтось знав абсолютно точно, куди й коли Незнайдені Двері відправлять Роланда й Едді, і поділився цим знанням з Балазаром.

Містере Балазаре, а хочете запопасти мерзотника, котрий осоромив вашого хлопця? Пацана, котрий вирвав Тауера у Джека Андоліні й Джорджа Бйонді, перш ніж Тауер встиг здатися й віддати вам те, чого вам треба? Чудово. Ось де він мусить з’явитись. З іще одним. І, до речі, ось готівка, тут її достатньо, щоб найняти цілу армію вбивць у двоколірних черевиках. Може, й не вистачити, бо той хлопець зух, а його друг ще гірший, але вам мусить пощастити. А якщо навіть ні, якщо навіть той, якого звуть Роланд, прорветься і зникне, залишивши по собі купу трупів… ну, для початку вистачить і одного хлопця. А ще вбивці завжди знайдуться, чи не так? Авжеж. Їх повно у світі. У світах.

А як щодо Джейка й Каллагена? Чи на них також чекала урочиста зустріч і чи було це на двадцять два роки далі від цього? Віршик на паркані, яким було огороджено пустище, наголошував, що, якщо вони підуть услід за його жінкою, станеться таке: «О СЮЗАННА-МІЯ, ДВОЛИКА ТИ МОЯ, — ось про що йшлося у вірші, — ПРИВЕЛА СВІЙ БРИГ ДО ДІКСІ-ПІҐ У РОЦІ 99». Тож якщо там чекала урочиста зустріч, чи є шанс, що вони ще живі?

Едді залишився при думці, що, аби будь-який член їхнього ка-тету загинув — Сюзанна, Джейк, Каллаген чи навіть Юк, — вони б з Роландом про це знали. Якщо він таким чином сам себе морочить, піддаючись якійсь романтичній софістиці, то хай буде так.

ТРИ

Роланд перехопив погляд чоловіка у фланелевій сорочці і черкнув ребром долоні собі по горлу. Джон кивнув і одразу відпустив пружинний важіль на рукоятці штуцера. Чіп, хазяїн універсаму, стояв тепер на землі біля естакади з дуже посірілим, там, де воно не було вимащене кров’ю, обличчям. Роланду подумалось, що той скоро зомліє. Не велика втрата.

— Джеку! — гукнув стрілець. — Джек Андоліні! — Те, як він вимовляв це італійське прізвище, варто було чути: чітко й водночас невпевнено.

— А ти старший брат Красунчика? — перепитав Андоліні. Радісним голосом. І доволі зблизька. Роланд розраховував, що той уже перед самою крамницею, можливо, на тім самім місці, де були оприявнилися вони з Едді. Він не вичікуватиме довго, перш ніж зробити наступний крок; місцевість тут сільська, але все одно навкруги є люди. Стовп чорного диму від перекинутого лісовоза вже напевне привернув чиюсь увагу. Невдовзі тут завиють сирени.

— Гадаю, ти можеш вважати мене його старшим, — промовив Роланд. Він показав рукою на револьвер у Едді в руці, тоді на комору, потім на себе: чекай мого сигналу. Едді кивнув.

— Чому б тобі не прогнати його, mi amigo? [40] Наші справи тебе не мусять стосуватися. Я візьму його, а тобі дозволю піти. Саме з Красунчиком я бажаю потеревенити. Його відповіді на мої питання подарують мені задоволення.

— Ти неспроможний нас узяти, — приязно заговорив Роланд. — Ти забув лице свого батька. Ти мішок лайна з ногами. Твій татусь — чоловік на ім’я Балазар, і ти лижеш його брудний зад. Всі це знають і сміються з тебе. «Погляньте на Джека, — кажуть люди. — Від цього сраколизства він стає ще гидотнішим».

40

Мій друже (ісп.).

Пауза була недовгою. А тоді:

— Маєш гидкого рота, містере.

Голос Андоліні звучав спокійно, але з нього вивітрилася вся та фальшива поблажливість. Весь гумор.

— Але ж ти знаєш, що говориться в Письмі про дрючки й каміння. [41]

Звіддалік почулося виття першої сирени. Роланд кивнув спершу Джонові (котрий уважно стежив за ним), а тоді Едді. Скоро — означав цей кивок.

— Джеку, Балазар будуватиме свої вежі з карт ще довго після того, як від тебе не залишиться нічого, окрім кісток у безіменній могилі. Деякі мрії втілюються, але не твої. Твої мрії — лише мрії.

41

Натяк на біблійне побиття за фальшиве проповідництво.

— Замовч!

— Чуєш сирени? Твій час майже ми…

— Vai! — крикнув Джек Андоліні. — Vai! [42] Схопіть їх! Мені потрібна голова цього старого мудака, чуєте мене? Я хочу його голову!

Чорна куляста річ окреслила ліниву дугу, пролетівши крізь діру, де перед тим були двері з написом ТІЛЬКИ СЛУЖБОВЦІ. Чергова граната. Роланд на неї й очікував. Він вистрелив раз, від стегна, і граната вибухнула в повітрі, перетворивши непевну стінку між коморою та їдальнею на зворотний вихор убивчих осколків. Наслідком були крики здивування й болю.

42

Гайда (іт.).

— Час, Едді! — заволав Роланд і почав стріляти в дизельне пальне.

Едді приєднався до нього. Спершу Роландові здалося, що нічого не вийде, проте врешті лінькуваті брижі блакитного полум’я з’явилися у центральному проході і зміями поповзли в напрямку колишньої задньої стінки. Слабенько! Боги, як же йому хотілося, щоб тут було те, що вони називають бензином!

Роланд відкинув барабан свого револьвера, витряс порожні гільзи собі на чоботи й перезаряджався.

— Праворуч від вас, містере, — промовив Джон ледь не байдуже, і Роланд упав ниць.