Північна Одіссея
Шрифт:
Відповідь на ці запитання могла б розв'язати всі загадки всесвіту. Я — не дурень. І якщо одного дня вони замучать мене до нестерпності, то я сам спроможуся дати на них відповідь. І назву ім'я того, хто перекладає мою ручку й витрачає моє чорнило. Смішно навіть уявити, що я сам можу витрачати стільки чорнила. Слуга мені бреше. Я це точно знаю.
Чорнильної авторучки у мене немає. Я завжди недолюблював цей пристрій, але старого огризка мені слід було позбутися. І я спалив його в каміні. Чорнило ж став тримати під замком. Подивимося, чи зможу я покласти край отим усім брехням, що про мене пишуться. Окрім того, я маю й інші плани. Неправда, що я зрікся своїх переконань. Я і досі вважаю, що живу в механічному всесвіті. Ніхто досі не переконав мене у противному, скільки б я не дивився йому через плече і не читав його хибні й злобні твердження, у яких він доводив протилежне.
Є така річ, як галюцинація. Я знав про її існування навіть тоді, коли зазирав йому через плече. Мені завжди було цікаво, що ж то таке? Усе життя мені хотілося пізнати це явище на власному досвіді. І ось нарешті це сталося. Я використаю цю нагоду по максимуму. Що таке уява? Вона здатна витворити щось із нічого. А яким чином щось може стати чимось там, де нічого нема? Нехай над цим ламають голову метафізики. А я й без них знаю. І мені їхня схоластика ні до чого. Є реальний світ, і все в ньому — реальне. Що не є реальним — не існує. Тому його — немає. Однак він намагається надурити мене і змусити повірити у своє існування… Але я ні на хвилину не сумніваюся, що його буття закінчується за межами клітин мого мозку.
Сьогодні я бачив його. Він сидів за столом і писав. Я був шокований, бо вважав, що розвіяв цей міф. Однак, уважніше придивившись, я все ж таки виявив, що його там немає, — то знову мій розум викинув свій звичний трюк. Я довго розмірковував над тим, що сталося. Схоже, з моєю психікою коїться щось зле, та й моє задавнене нетравлення шлунка дається взнаки своїм бурчанням. Треба робити моціон. Щодня я гулятиму по дві години.
Це неможливо. Я не можу робити моціон. Щоразу, коли я повертаюся з прогулянки, він сидить у кріслі за моїм столом. І щоразу вигнати його стає дедалі важче. Це — моє крісло. І я на цьому наполягаю. Так, колись воно належало йому, але він помер, і воно йому більше не належить. Ось як можна обманути самого себе вигаданими фантомами! Немає в цій примарі нічого реального. Я це добре знаю. Моє тверде переконання ґрунтується на п'ятдесятирічних студіях. Померлі є мертвими.
Проте дивна річ. Сьогодні, йдучи на прогулянку, я поклав авторучку в кишеню перед тим, як вийти з кімнати. Я чітко це пам'ятаю. У ту мить я поглянув на годинник. Була десята двадцять. Однак після повернення я побачив, що моя авторучка лежить на столі. Хтось нею користувався. Чорнила в ній лишилося мало. Мені дуже не хочеться, щоб він так багато писав. Це мене пригнічує.
Було одне, в чому ми з Джимом не зовсім погоджувалися. Він вірив у вічність форм усього сущого. Звідси цілком резонно випливала його віра в безсмертя та в інші поняття, якими оперують філософи-метафізики. Це мене дратувало. Я наполегливо намагався продемонструвати йому, що переконання у вічності форм стало результатом його давньої одержимості логікою й математикою. Звісно, що, маючи таку перекручену, тенденційну й абстрактну точку зору, дуже легко повірити у вічність форм.
Коли я чув про невидимий світ, мені ставало смішно. Тільки реальне є реальним, твердив я, а того, що не сприймається органами чуття, бути не може. Я вірив у механічний всесвіт. Хімія та фізика пояснюють усе. «Чи може існувати неіснуюче?» — запитував він у відповідь. Я ж відказував, що це — лише один з головних засновків хибного силогізму християнського богослов'я. Повірте мені, я теж маю свою логіку і добре її знаю. Але він вперто стояв на своєму. Мене завжди дратували філософи-ідеалісти.
Одного разу я виклав йому свій символ віри. Він був простим, стислим і неспростовним. Навіть зараз, пишучи ці рядки, я знаю, що він є неспростовним. Ось так. Я сказав йому: «Як і Гоббс [50] , я стверджую, що неможливо відокремити думку від мислячої матерії. Як і Бекон [51] , я стверджую, що мислення людини спирається на світ відчуттів. Як і Кант [52] , я стверджую, що всесвіт має механічне походження і що світобудова є природним історичним процесом. Як і Лаплас [53] , я стверджую, що немає потреби висувати гіпотезу творця. Тому, насамкінець, на основі всього вищесказаного, я стверджую, що форма є ефемерною. Форма тлінна. Тому тлінні й ми».
50
Гоббс, Томас(1588–1679) — англійський філософ, створив першу закінчену систему механістичного матеріалізму, відкидав існування особливої мислячої субстанції й доводив, що мислення є теж чимось матеріальним.
51
Бекон, Френсіс— англійський філософ, засновник англійського матеріалізму.
52
Кант, Емануїл(1724–1804) — німецький філософ, зачинатель німецької класичної філософії.
53
Лаплас, П'єр-Симон(1749–1827) — французький математик і астроном, один із творців теорії ймовірності.
Ще раз повторю — то було неспростовне твердження. Одначе він таки спробував спростувати його сумнозвісним софізмом Пейлі [54] , де світ уподібнюється механічному годиннику. Потім він згадав про радій і таки висловив твердження, що саме існування матерії ставиться під сумнів найновішими лабораторними дослідженнями. Казати таке могла лише дитина. Я й не підозрював, що він такий незрілий.
Як взагалі можна дискутувати з такою людиною? Але я став наполягати на розумності та доцільності всього сущого. З цим він погодився, але з одним винятком. І при цьому поглянув так, що для сумніву місця не лишалося: він дійсно так вважав. Це була його точка зору. Оцей його дешевий софізм, до якого він вдався під час такої серйозної дискусії, мене просто спантеличив.
54
Софізм Пейлі про годинник. — Софізм— умовивід, що формально здається правильним, а насправді грунтується на навмисне неправильному доборі вихідних засад. Палі (Пейлі), Вільям(1743–1805) — англійський теолог, відомий своїм аргументом на користь розумного задуму в природі: подібно до того, як складний годинниковий механізм передбачає існування годинникаря, який створив його, так організованість і доцільність, що панують у світі, підтверджують існування великого Творця (Світ, як годинник, не міг виникнути випадково).
Вічність форм. Та це ж сміховинно. Однак є у цих словах якась магія. Якби форма справді була вічною, то він би не зник. Але тепер він знову з'явився. Це — неможливо.
Я облишив свої моціони. Поки я залишаюся в кімнаті, галюцинації мене не допікають. Та коли я повертаюся з прогулянки, він завжди сидить за столом і пише. Однак я не маю довіри до лікарів. Я мушу сам це перебороти.
Він стає дедалі набридливішим. Сьогодні я підійшов до полиці, щоб зазирнути в книгу, але коли обернувся, то знову побачив його в кріслі. Він уперше наважився на це в моїй присутності. Та коли я суворо уставився на нього, не зводячи очей, він змушений був щезнути. Це доводить вірність моєї точки зору. Його не існує. Якби він був вічною формою, то одним лише напруженням волі я не спромігся би змусити його щезнути.
Це вже стає просто огидним. Щоб прогнати його, мені довелося сьогодні витріщатися на нього цілу годину. Втім, усе це дуже просто. Переді мною — лише картина з моєї пам'яті. Я звик двадцять років поспіль бачити його за цим столом. Цей феномен є просто відтворенням тієї картини, що закарбувалася в моїй пам'яті від численних повторів.
Сьогодні я здався. Я виснажив усі свої сили, а він усе одно не йде. Годинами сидів я, уставившись на нього. А він безперервно пише і зовсім мене не помічає. Я знаю, що він пише, бо зазираю йому через плече. То є неправда. Він нечесно користується своєю перевагою.
До речі, ось питання: якщо він — плід моєї свідомості, то чи може свідомість створювати буття? Чи може вона створювати реальні об'єкти?
Ми раніше ніколи не сварилися. Я досі гадки не маю, як це сталося. Дозвольте розповісти. І ви самі все побачите. У ту незабутню останню ніч його існування ми засиділися допізна. Дискутували ми, як зазвичай, про вічність форм. Скільки ж днів та ночей ми витратили раніше на цю дискусію!
Тієї ночі він особливо дратував мене, і мої нерви не витримували. Він твердив, що вічною формою є навіть людська душа і що світло в його мозкові ніколи не згасне. Я взяв кочергу.