Північна зірка

— Як?.. — було загальне запитання та інші запитання. — Звідки? Відколи? Чому?

Все це з’ясовувалося і врешті-решт з’ясується. Але як увійти в контакт з пришельцями? Хто вони?

— Радіо! — запропонував Іван Федорович.

Справді, Надія Юріївна випромінювала зливу радіохвиль. Цивілізація у її тілі оселилася з усіма зручностями, включаючи телебачення.

Було визначено частоту радіохвиль, діапазони. Передачі велися на мікрохвилях. Аналогічної апаратури людство не мало. Техніки одразу ж створили необхідні прилади — приймачі, телевізори. І почули голос гомункулів — пришельців назвали гомункулами, побачили їх самих.

Найбільше вразило землян, що гості пречудово улаштувалися в людському організмі. Лімфа крові була для них живильною речовиною. Кисень для технічних потреб вони добували з червоних тілець, не знищуючи, проте, їх, а висмоктуючи атоми кисню то з одного, то з іншого еритроцита. З лімфи вони одержували кислоти, метали, серед них і залізо для машин: їхня цивілізація виявилася технічною.

На екранах телевізорів можна було бачити їхні інформаційні передачі, мистецтво. Гомункули виявилися істотами діяльними і життєрадісними. Життєвий простір вони освоювали енергійно, не зустрічаючи опору. Антитіла були нейтральними до них, фагоцити не чіпали, мікроби не уражали. Чому? Таких “чому” було мільйон.

Міста-колонії вони заснували у легенях Надії Юріївни, під лівою лопаткою, там, де залишився рубчик після поранення шротинкою. Міста виявили за допомогою рентгенівського просвічування, вони мали вигляд округлих цяточок з поперечними і поздовжніми смугами: це були вулиці й проспекти. Засобом пересування слугували закриті човни, схожі на наші підводні, і відкриті човни-гондоли. Пересувалися за допомогою течії крові, віддавали перевагу артеріальній крові, однак могли рухатися і проти течії: човни були обладнані моторами.

Телепередачі у них, особливо розважальні, дуже потішні: по-перше, йшли цілодобово (гомункули не знали сну), по-друге, перевага віддавалася танцям, груповим і сольним, з витіюватими рухами рук і ніг. Розігрувалися сцени з декораціями, схоже, детективні, тому що одні гомункули ганялися за іншими, а ті кидалися навтікача і ховалися. Усе це супроводжувалося своєрідною музикою — електронною. Музичних інструментів, здається, гомункули не мали: звучали електричні та магнітні поля. Металургія у них атомна: виготовляли машини і механізми з атомів заліза та інших металів, видобуваючи їх з тіла Надії Юріївни. При цьому жодних відходів термічної обробки не помічалося: атоми сполучалися за програмою, і утворювалася деталь чи машина, на думку землян, так швидко, що можна було позаздрити.

Час у гомункулів був не наш — інший. За спостереженнями, кожна особа жила сім-вісім днів. Кожна наша година тривала у них приблизно рік.

Звідки гомункули з’явилися, так і залишилося загадкою. Не викликало сумніву, що їхня планета покрита океаном, який розчинив усі речовини. У людській крові вони опинилися ніби в рідній стихії. До всього кров за складом — рідна сестра океанській воді. Що стосується розміру їхньої планети, — велика вона чи маленька, — судити також неможливо. Наша Земля велика, мікроорганізми живуть на ній разом з людьми. Можливо, цивілізація гомункулів виникла у середовищі мікроорганізмів.

Питання про те, як увійти з гомункулами у контакт, виникло одразу ж, як тільки їх було виявлено. Проте виникло й інше питання, — боже, скільки цих питань! — як зберегти здоров’я Надії Юріївни? Гомункули могли розселитися — і розселялися — по всьому тілу. Могли висмоктати з Надії Юріївни усі соки. Жінці призначили посилене харчування. Взагалі-то Надія Юріївна була здорова, не рахуючи деякої апатії та посиленого апетиту, однак їй набридли дослідження, надокучила лікарня. Коли ж їй повідомили, що мікроби, та ще розумні, розселилися у її м’язах і печінці, вона відповіла:

— Покладаюсь на медицину. Вона виселить їх звідти.

Ясна річ, потрібно було їх виселити.

Знову питання: як?

Може, знищити?

Цивілізацію?..

Розпочати переговори було єдиним розумним рішенням. Тим більше, що це обіцяло землянам безліч вигод: контакт обіцяв відкриття у медицині, в космонавтиці, астрономії.

Проблему контакту розв’язали за допомогою радіо, телебачення — електроніки.

Було помічено, що теле— і радіопередачі, особливо інформаційні, розпочинаються у гомункулів одними й тими ж фразами. Виникло цілком слушне припущення, що ці фрази еквівалентні нашим. На початку: “Шановні радіослухачі, розпочинаємо останні новини”. Наприкінці: “До побачення, до скорої зустрічі!”

Електронні лічильно-вирішні пристрої підтвердили, що це так. Був знайдений ключ до освоєння мови гомункулів.

Коли накопичився достатній запас слів і була сконструйована передавальна апаратура, до гомункулів звернулися зі звичною для них вступною фразою:

— Шановні радіослухачі!

Який переполох знявся у стані пришельців, коли електронна машина передала через їхні радіостанції цю фразу! Можливо, від несподіванки, можливо, тому, що фраза пролунала надзвичайно голосно, гомункули буквально попадали з ніг. Грім із ясного неба!

Однак це деталь. Контакт удався, розпочалися розмови.

— Хто ви? — запитали земляни — запитання з виду просте і зрозуміле.

— А хто ви? — запитали гомункули.

Хто ми? Надія Юріївна? Людство? Вінець творіння?..

Отак-то ставити прості запитання: гомункули також вважали себе вінцем творіння.

По заслузі.

Друге запитання було таке:

— Звідки ви?

Гомункули відповіли:

— Навіщо вам це знати?

У пришельців був характер!

Терпіння. Розпочалися багатослівні пояснення, хто ми такі.

— Як ви з’явилися у нас? — запитали земляни.

— На цьому острові?.. — запитали пришельці.

Надію Юріївну вони мали за острів! Розмова провадилася у присутності Надії Юріївни, і вона обурилася:

— Яке нахабство!

Її попросили мовчати. Гомункулам пояснили, що вони у людському тілі.

— Цей острів — людина? — запитали вони.

— Людина, — підтвердили земляни.

— Така велика?..

— Усі люди великі.

— Скільки вас? — запитали гомункули.

— П’ять мільярдів. А вас скільки?

— У тілі?

— Так, у тілі.

— Двісті сімнадцять.

— Мільярдів?..

Електроніка переклала відповідь:

— Штук.

Потім гомункули запитали:

— У кожному з вас можна жити, як у цьому тілі?

Запитання примусило замислитися: чи немає тут небезпеки для людства?

— Бачите… — Як їм пояснити, що вони ведуть у тілі паразитичний спосіб життя? Хтось вигадав, нейтральний хід: — Вам слід вийти з тіла.

Відповідь надійшла одразу:

— Нам і тут добре.

Ще б пак — на усьому готовенькому!