Північне сяйво

— Я зрозумів, ви володієте алетіометром, — сказав він, здивувавши її. Звідки він міг знати?

— Так, — відповіла Ліра і після того, як Пантелеймон ущипнув її, додала: — Хочете подивитися на нього?

— Із великим задоволенням.

Вона незграбно засунула руку в непромокальну сумку і передала йому оксамитовий пакунок. Він розгорнув його й обережно взяв у руки, дивлячись на циферблат, як учений дивиться на рідкісний манускрипт.

— Який витончений! — сказав він. — Я бачив інший, але він був не такий гарний, як цей. А інструкції для прочитання у вас є?

— Ні, — почала Ліра, але, перш ніж вона встигла щось додати, Фардер Корам продовжив:

— Ні, на жаль, хоч Ліра і володіє алетіометром, немає ніякої можливості читати його. Це, мабуть, така сама загадка, як посудини з чорнилом, які використовують індуси, щоб читати майбутнє. А найближча книга із розшифруванням для прочитання символів, яку я знаю, є в Абатстві Святого Йоганна у Хайдельберзі.

Ліра розуміла, чому він казав це — він не хотів, щоб доктор Ланселіус довідався про її силу. Але вона також бачила щось таке, чого не бачив Фардер Корам — хвилювання деймона доктора Ланселіуса, і вона знала, що краще було не брехати.

Тож вона зауважила:

— Насправді я можу читати, — говорячи почасти докторові Ланселіусу, почасти Фардеру Кораму.

Тоді обізвався консул:

— Ти дуже розумна. Звідки він у тебе?

— Ректор Коледжу Джордана в Оксфорді дав мені його, — відповіла вона. — Докторе Ланселіус, ви знаєте, хто їх виробляє?

— Кажуть, їх створюють у місті Празі, — сказав консул. — Учений, який винайшов перший алетіометр, напевно, намагався винайти спосіб вимірювати вплив планет за законами астрології. Він хотів зробити пристрій, який би вказував на Марс чи Венеру, як компас вказує на північ. Це йому не вдалося, але механізм, який він створив, явно вказував на щось, навіть якщо ніхто не міг зрозуміти, що це було.

— А звідки взялися символи?

— О, це сімнадцяте століття. Символи й емблеми були повсюди. Будівлі та картини створювалися так, що їх можна було читати, як книги. Всі речі щось означали. Якби ви знайшли потрібний словник, ви б змогли прочитати саму Природу. Не дивно, що філософи використали символізм свого часу, щоб інтерпретувати знання, яке йшло із загадкового джерела. Але, знаєте, їх не сприймали серйозно протягом двох століть.

Він повернув інструмент Лірі і додав:

— Можу я спитати про щось? Без книг, що розшифровують символи, як ви його читаєте?

— Я лише намагаюся відпустити розум, це щось схоже на відчуття, коли дивишся на воду. Потрібно, щоб очі знайшли правильний рівень, оскільки у фокусі має з’явитися щось одне. Якось так, — відповіла вона.

— Чи можу я подивитися, як ви це робите? — запитав він.

Ліра глянула на Фардера Корама, готова погодитися, але чекаючи його дозволу. Старий кивнув.

— Що запитати?

— Які наміри у татар щодо Камчатки?

Це було важко. Ліра повернула стрілку на верблюда, що позначав Азію, яка в свою чергу мала на увазі татар; на ріг достатку — Камчатка, в якій були золоті копальні; на мураху — діяльність, як цілі та наміри. Потім сіла, не рухаючись, дозволяючи своєму розуму втримати три рівні значень разом у фокусі, і розслабилася, щоб знайти відповідь, яка з’явилася майже тієї ж миті. Довга стрілка затремтіла на дельфіні, шоломі, немовляті та на якорі, а потім на тиглі, що поєднувалося в одну складну формулу, яку Ліра сприйняла без вагань і яку не усвідомлювали два чоловіки.

Коли стрілка повторила свій рух кілька разів, Ліра підвела очі. Вона мигнула раз чи двічі, ніби виходячи з трансу.

— Вони удаватимуть, що атакують її, але насправді не робитимуть цього, тому що вона надто далеко і їм доведеться дуже розтягнутися, — сказала вона.

— Як ти це читаєш?

— Дельфін — одне з його прихованих значень — гра чи грайливість, — пояснила вона. — Мені зрозуміло, що правильне саме це значення, тому що стрілка зупинилася тут певну кількість разів і чітко вказала саме на цей рівень, а не на якийсь інший. Шолом означає війну, а разом ці два значення — вдавати, що йдеш на війну, але насправді не робити цього. Немовля — це труднощі, тобто їм буде нелегко захопити її, а якір пояснює чому: тому що вони розтягнуться, як ланцюг якоря. Я так це бачу, розумієте?

Доктор Ланселіус покивав головою.

— Чудово, — сказав він. — Я вам дуже вдячний. Я цього не забуду.

Потім він уважно подивився на Фардера Корама і знову на Ліру.

— Можна вас попросити ще раз продемонструвати своє вміння? — мовив він. — Надворі, за будинком ви знайдете декілька гілок небесної сосни — вони висять на стіні. Одну з них використовувала Серафіна Пеккала, а інші — ні. Яка її гілка?

— Добре! — погодилася Ліра, яка була завжди готова похизуватися. Вона взяла алетіометр і вийшла. Їй дуже кортіло подивитися на небесну сосну, тому що відьми користувалися нею, коли літали, а вона ще ніколи її не бачила.

Коли вона пішла, консул спитав:

— Ви розумієте, що це за дитина?

— Вона дочка лорда Ізраеля, — відповів Фардер Ко-рам, — а її мати — пані Кольтер з Облаткового братства.

— А крім цього?

Старий циган похитав головою.

— Ні, — була його відповідь, — більше я нічого не знаю. Але вона дивне невинне створіння, і я б нізащо не хотів, щоб з нею щось сталося. Як вона читає той інструмент, я не знаю, але я вірю тому, що вона говорить. А що, докторе Ланселіус? Що ви знаєте про неї?

— Відьми говорять про цю дитину вже кілька століть, — розповідав Консул. — Вони живуть у тих місцях, де завіса між світами дуже тонка, і вони чули вічні голоси час від часу, голоси тих створінь, які мандрують між світами. Вони говорили про дитину, саме таку, як ця, вона має особливе призначення, яке вона виконає, але не тут — не в цьому світі, а десь поза ним. Без цієї дитини ми всі загинемо. Вона повинна здійснити те, що їй призначено, не усвідомлюючи, що вона робить, тому що лише її незнанням нас буде врятовано. Ви розумієте це, Фардере Корам?

— Ні, — відповів він, — я не можу сказати, що розумію.

— Це означає, що вона вільна робити помилки. Нам залишається тільки сподіватися, що вона їх не зробить, але не можна керувати нею. Я дуже радий, що побачив цю дитину до того, як помер.

— Але звідки ви дізналися, що вона саме та дитина? І що то за створіння, які мандрують між світами? Мені важко зрозуміти вас, докторе Ланселіус, але ви здаєтеся мені чесною людиною…

До того, як консул встиг відповісти, двері відчинилися і зайшла Ліра, з тріумфом несучи невелику гілку небесної сосни.