Пiд крижаним щитом (на украинском языке)

– А ми вас тут щойно згадували.

Вiра тiльки глипнула очима, а Клара закивала головою:

– Так-так. Генрiх передчував, що ти прибудеш.

– Правда, не сподiвався, що в такому виглядi...

Трохи перепочивши, Вiра хотiла розповiсти про свою з Ником пригоду, але їй так важко було говорити, що Клара зупинила:

– Спочатку проконсультуємось з Охоронцями Здоров'я. Потiм, потiм розповiси.

– Насамперед треба допомогти Никовi...

– Никовi?!
– Клара остовпiла.

– Так.

– Навiщо ти його?..

– Не я, це вiн задумав експедицiю.

Клара прикусила нижню губу, м'яла травину в пальцях. Що робити? Взяти обох до свого мешкання? Але пiсля того, що сталося, вона взагалi не мусить з ним зустрiчатися. Попросити керiвництво iнституту також не випадає: Яркового оточує iгнорацiя! Хоча, звичайно, на час недуги...

Помiтивши її вагання, Генрiх сказав, чемно схиливши голову:

– Я вас виручу, Кларо. Якщо ви з Вiрою не заперечуєте, я допоможу Никифоровi Ярковому. Добре?

Навiть не чекаючи на вiдповiдь, кивнув головою i пружною ходою попростував до тiєї лавочки, на якiй стомлено прилiг Никифор. Клара зиркнула на його дебелу спину i подумала: "Вiн усе знає, цей Уранос! Що за диво?"

– Ходiмо, Вiруню, ходiмо, зараз тобi буде краще... Давай трохи розпакуємось, тут же тепло. А знаєш що? Скидай його зовсiм, цей панцир!

– Уже б скинула, - прошепотiла Вiра, - але не подужаю. Добре, що Ник хоч обiгрiв вимкнув, коли зайшли...

Клара допомогла подрузi вивiльнитися з костюма, i Вiра аж зiтхнула. Поправила прилипле до скронь волосся, осмикнула голубу блузку.

– Ой Кларонько, якби ти знала, з якої безоднi ми викарабкались! Коли б не Ник...

– Якби не вiн, ти не опинилася б у тiй безоднi. Вiн просто божевiльний, твiй Ник.

– Не кажи так...- обiзвалася Вiра, а сама подумала: "Ех, коли б то вiн був мiй!"

Бiльш нiчого не говорили до самого помешкання.

XXI

У теплiй кiмнатi, на зручнiй постелi Никифор швидко приходив до тями. Генрiх розташувався в сусiдньому помешканнi, але щодня довго просиджував бiля Ника, розповiдаючи про всяку всячину - i про моделювання iсторiї людства, i про зустрiч iз Кларою, i про подорож до Урана. Про Клару говорив навмисне якось безсторонньо, наче байдуже. Никифор слухав, не перебиваючи, хоча цi балачки, звiсна рiч, були йому неприємнi. "Який специфiчний голос... Де я його чув?..
– думав, поглядаючи на зеленкувате волосся свого суперника.
– Ну що ж, Клара вибрала собi, так їй i треба!.." З радiстю вiдзначив, що ревнощiв у нього нема, а щоб Генрiх не подумав чого-небудь, говорив iз ним приязно, по-товариському.

– Дивно, але менi здається, наче ми вже бачились...

– На Островi Розваг, бiля ангара.

Никифор почав розпитувати про Уран.

– Холодна, пустельна планета, - говорив Генрiх, i якiсь iскорки проскакували йому в зiницях.
– Бескеття водневих скель..

– А як хотiлося, щоб там були мислячi iстоти!
– зiтхнув Никифор. Невже ми самотнi в Сонячнiй системi?

– Нi, я не думаю так.
– Вiн спробував усмiхнутися.
– Ось я представляю тут Уран. Так, так, мене ж Клара прозвала Ураносом.

– Уранос?.. Дотепно. Вам пощастило бачити Уран зблизька.

– Людство небезпечно далеко висунулось у космос. I заплатило за це величезною кiлькiстю жертв. А далi цiна ця буде катастрофiчно рости. Адже всi попереднi експедицiї на Уран пропали безслiдно. Та й наш останнiй корабель тiльки випадково вцiлiв.

– Ви проти польотiв на планети?

– Надмiрний апетит не сприяє здоров'ю.

Окинувши поглядом сухорляву постать спiврозмовника i пригадавши, що до їжi той навiть не доторкнувся, Ник подумав: "А ти апетитом, видно, не страждаєш зовсiм".

– Але ж цiкаво! Та, зрештою, й корисно: скiльки нового для науки дала, скажiмо, станцiя на Меркурiї?

Генрiх мовив:

– А нам Земля цiкавiша.

– Вам? Кому це?

– Iсторикам, археологам... Особливо тим, хто прибув iз космосу.

– Це парадоксально, - встав з лiжка Никифор, - про свою планету ми досi знаємо не бiльше, нiж про Марс.

– Згоден.
– Генрiх вiдiйшов до дверей i став там бiля крiсла, обiпершись об нього рукою.
– От хоча б земний магнетизм...

На саму тiльки згадку про магнетизм Никифор стрепенувся, очi йому засяяли внутрiшньою енергiєю. Магнетизм! Та це ж саме те, з-за чого вiн прибув до суворої Антарктиди.

– Явище унiкальне...
– продовжував Генрiх.
– Землю оточує магнiтне поле, сильнiше, нiж у самого Сонця! Тут є над чим замислитись.

– Ви маєте рацiю, - згодився Никифор. I довiрливо розповiв Генрiховi про хiд своїх мiркувань, поскаржився на колег, якi не звернули уваги на його "дику" гiпотезу.

– Але я не зупинюся! Я їм доведу... Вони ще почують про мене!

– Не вiдступати - це менi подобається. Я охоче вас пiдтримаю.
– Уранос розправив свої вугластi рамена.
– А те, що тут криється таємниця, - вiн показав на пiдлогу, - немає сумнiву.

– I ви так вважаєте? Оце добре, тепер у мене є спiльник!

– Та ще й який!- кивнув головою Уранос.

Никифор був страшенно радий: нарештi знайшовся однодумець! Ввiмкнувши лiтнiй день (за iлюзорними вiкнами зашелестiли iлюзорнi, але на вигляд справжнiсiнькi жита), вiн почав радитись з Ураносом, як ефективнiше органiзувати пошук покладiв магнiтної матерiї.

Генрiх уважно слухав i час вiд часу покивував головою.

– Я вважаю, що генератор поля близько поверхнi. Але як туди дiстатися?

Уранос замислився:

– Може, вибухiвка стане в пригодi?

– Близькiсть iнституту, їхнi датчики... Треба погоджувати програму, а я...
– Никифор лише розвiв руками.

– О, то з вами повелися несправедливо, жорстоко! Викинути за борт такого проникливого вченого...

– Вони хочуть мого приниження, - стиснув кулаки Никифор.
– Але не дiждуться, Ярковий не стане на колiна!

В Ураноса аж очi запалали:

– Я цiлком на вашому боцi!

Чим бiльше Никифор гримав на своїх опонентiв, тим охочiше його пiдтримував оцей новий колега, випадково зустрiнутий у крижанiй Антарктидi. Никифор був щиро вдячний долi, що нарештi звела з ученим, який не лише розумiв його, а i здатен допомогти. Хоча примороженi його щоки не загоїлись, щемiли i ятрились, вiн вирiшив негайно обслiдувати грот бiля полюса. Ним нiби заволодiла якась гарячка, вiн не схотiв навiть пiдождати Вiру, яка мала зайти з хвилини на хвилину.