Планета Фей

— Як?

— На станцію все-таки поїде відеоробот, час виправити нашу помилку... помилку Андрія.

— Але в нас лише один робот такої модифікації. А якщо з ним щось трапиться?

— Краще втратити машину, ніж людське життя. Спочатку ризикнемо роботом.

Береговий з’їхав на підошвах до нижнього плінтусу, перебравши по дорозі всі чотири крісла, і пошкандибав до перехилених дверей.

За кілька хвилин Остап вже сидів за екраном відеоприймача і прилаштовував маленьку антену, а Тарас тим часом опускав робота з трапу на землю. Коли всі чотири механічні лапи торкнулися втрамбованого покриття, Береговий відразу ж озирнувся на станцію біглим поглядом і поспішив сховатися в корпусі космольота, хоча не помітив нічого небезпечного. Коли він увійшов до кабіни, Шуминський взяв у руку пульт дистанційного управління, клацнув тумблером, і, немов за помахом чарівної палички, екран приймача мигнув, і на ньому з’явилося зображення станції, яке відразу ж почало поволі наближатися. Робот працює! Роблячи одразу півметрові кроки, машина йшла до "Смерекового раю". Командор вивів його з майданчику космодрому до центральної стежки.

— Ніяких ознак розумного життя. — констатувала Наталка, вмощуючись позаду своїх супутників.

— Ще не вечір.

Поки відеоробот дійшов до входу, проминуло трохи часу. Сонце вже вигулькнуло за смерекових крон і обсипало добродушним промінням корпус "Раю", галявини і прибудови навколо нього. Трьохпалі лапи металевого розвідника завмерли перед наполовину заваленим входом.

— Можливо, зброю на роботі поставити у бойову готовність? — запропонувала Хвойна.

— Виключено! Ми не будемо нікого вбивати.

— А як же самозахист?

— Люди, послухайте тільки, про що ви говорите! Який самозахист? Яка зброя? Проти кого? — Тарас обурено знизав плечима і скривився, як від лимону.

Запанувала залізна тиша, яку лиш підсилював шелест дерев, що проникав у кабіну крізь опущений трап. На екрані приймача видно чорну лінію між стиснутими стулками дверей входу. Береговий відчув як по його шкірі електрозрядами прокотився моторошний холодок. Йому на мить здалося, що робот теж вагається, як і він вчора.

Кінцівка-захват металевим суглобом торкалася кнопок на щитку, набираючи код. Ненав’язливий звуковий сигнал повідомив про те, що код набрано вірно. Тарас посилено намагався згадати, чи чув він цей сигнал, коли сам набирав код. Можливо, просто не звернув на нього уваги?

Те саме, що й учора — з’явилась щілина між стулками дверей, яка швидко ширшала. Тепер час біжить не так повільно, бо там, на заваленій терасі, стоїть майже жива купа металу, а не він, Тарас Береговий.

Відеоробот опустився з тераси в коридор, Троє коліщат випнулося поміж лап і машина швидко поїхала по рівній доріжці, втягнувши свої лапки у корпус. Зображення на екрані чітке і без перешкод. Палець Остапа завмер на кнопках дистанційного управління:

— Куди його, Тарасе? Де ти був?

— Звідти я пішов у хол, але там нічого цікавого не було.

— Можливо, пошукати Дороті? — запропонувала Наталка.

— Навряд чи це слушна думка. Де її шукати? Зверніть увагу на те, що в журналі останній запис стосується катера. Вона попливла, і записи перериваються — далі чисті білі сторінки. — командор гладив кнопки пучками пальців. — Вона втопилася. Дороті зникла із станції кілька днів тому і не повернулася назад, інакше б вона вела журнал далі.

— Справді.

— А зараз поміркуємо, як можна знайти доказ того, що все, написане у журналі, правда.

— Даяна! Вона повинна бути під ковпаком у кріокамері!

— Саме так! Отже, через хол і кухню до холодильника. Через хвилину хоч щось стане зрозуміло.

Робот беззвучно поїхав до кухні і зупинився перед напівпрочиненим люком до холодильника.

Усі присунулися поближче до екрану, щоб краще бачити те, що зараз визирне з-за стулок люку, який почав розсуватися. По холодильнику відразу ж розлилося світло, що синхронно включалося разом з відкривачем. Відеокамера подала загальний план холодильника — кілька блискучих коробок герметичних кріокамер з прозорими ковпаками, серед яких деякі порожні, деякі заповнені азотом.

Очі екіпажу прикипіли до екрану. Ні, вони не злякалися і не зраділи — завмерлі зіниці втупилися в один із порожніх ковпаків, всередині нього, на колі, — іній, а на пухнастих кристалах, на стінках камери...

Краще під’їхати ближче. Так і є — фіолетово-коричневі плями. Коли відеокамера на виклик Шуминського подала крупний план найбільшої кріокамери, порожнеча якої прикувала до себе увагу всіх глядачів, вони побачили на екрані чіткий дивний контур на паморозі і, уважно придивившись, по розташуванню пуху інею, впізнали обриси жіночого тіла, яке лежало тут під час замороження. А тепер його немає!

— Чорт, вона ж була тут! Он її замерзла кров на стінках.

— А ковпак зачинено герметично, он на табло, нище пульту, дата його герметизації — 3 вересня.

— Отже, тіло Даяни зникло з герметично запломбованого ковпака. Його ж ніхто не відкривав! Але це — неймовірно!

— Чудово, просто чудово. Замість відповіді ми отримали ще одне запитання, ще одну таємницю "Смерекового раю".

— Боже, це справжнісінька божевільня. — Наталка встала і почала кроками міряти плінтус. — Бо-же-віль-ня.

— Заспокойся! — голос Остапа прозвучав грубо й уривчасто.

— Ні, не буду я заспокоюватися, бо це вже аж занадто. Ми тут усі помремо! — дівчина раз-по-раз стискувала свої ніжні пальчики в кулаки з такою силою, що кісточки біліли.

— Пані Хвойна, скажи на милість з чого ти взяла, що тут хтось помер? Дехто просто зник.

— Хлопці, подивіться на речі серйозно і ви зрозумієте весь жах їхнього, а тепер і нашого становища. Ці записи — суцільна правда, і я вірю в це, я зрозуміла. Моя інтуїція наполягає на цьому! Це правда, що становище наше дуже серйозне! Щось навмисне діяло на психіку персоналу "Смерекового раю", а тепер діятиме і на нас! А найгірше те, що ми не знаємо, з ким маємо справу, що йому потрібно і яка його кінцева мета — божевілля, смерть, чи ще щось гірше?

— Це дурниці, — заперечив Тарас, але відразу ж осікся, почувши стільки невпевненості у своєму голосі. Так, це зовсім не дурниці, Наталка сказала щойно те, про що думали всі, тобто це одна з версій, яку ніхто не бажав сприймати серйозно, бо вона надто жахлива. Лиш найслабкіша істота з них трьох продовжувала сміливо із захопленням занурюватися в несуразні моторошні здогадки, сама дивуючись ходу власних думок.

— Тут, крім нас, є ще розумні істоти, можливо, інші люди, а, можливо, щось на рівень вище нас, щось безтілесне, інший бог, схожий на нас. Ми як непотрібні зайві елементи на його планеті, і він не знає, що з нами робити — тому все так і відбувається.

Відеоробот виїхав з морозильної камери до кухні і в об’єктив потрапила електропічка. Завіси всередині зірвані, дверка вибита, електронні замки вийняті з гнізд, плитки разом з дротами розігріву розтормошені.

Чоловіки дивилися на все це і мовчки облизували пересохлі губи, а Наталка стояла в кількох метрах від них, спостерігаючи за польотом яструба над лісом. Її чомусь перестало цікавити зображення на екрані — все цікаве вона вже побачила.

Керує Остап, він і водить робота по корпусі станції, немов маріонетку.