Планета Фей

З кухні повернулась Дороті, поставила на стіл дві тарілки, горщик з кашею і пляшку з соусом. Ця худенька майже тридцятилітня жінка виглядає якщо не щасливою, то, принаймні, безтурботною.

— Тобі щось не сподобалось? — запитав він її.

— Хіба те, що ми неодружені. — жартує Дороті.

Можливо, говорить вона всерйоз, бо це все насправді неправильно. Якщо так, то дійсно, негарно придумувати собі кохання до однієї жінки, щоб втекти від непридуманого до іншої.

Червоні клякси соусу розповзлися по каші, Дороті занурила ложку в страву, набрала рідкого молочка з пшениці. Поверх розварених зерен — кілька солодких крапель.

— Тарасе, як ти дивишся зараз на коктейль?

— Я не проти. Що тобі для цього потрібно?

— Пляшку вермуту, фрукти і лід.

— Зараз принесу. — Береговий побіг на склад.

Дороті зітхнула і примружила очі, сфокусувавши погляд на вікні. Добре це, чи погано? Тарас симпатичний і чуйний, але дуже молодий і сам ще не знає, чого хоче. А Остап? По-перше, він врятував її, по-друге, він їй просто подобається. Тарас же ж пропадає за Наталкою, бо вона спокуслива і зваблива — його мрія; а біда тої лише в тому, що віднедавна вона стала паранормальним явищем, і бравий кавалер боїться, що його почуття обернеться проти нього, тому вирішив перекинутися зараз до Дороті, значно старшої, худої, не настільки принадної. Отже, не варто затягувати ці стосунки, а слід швидше розставити всі крапки над "і". Тараса ж потрібно постійно контролювати, інакше, він може пересилити свій страх і звільнити Наталку, а тоді їй, Дороті, стане непереливки.

Едмінгтон губами стягнула пшеницю з ложки, кілька секунд перемішувала зернятка по роті, сильно збліднувши, а потім відкинула від себе ложку і виплюнула все назад в тарілку.

Крик огиди і переляку заставив Берегового відразу ж кинутися до холу:

— Дороті, що сталося?

— Це не кленовий соус, — вона витерла губи салфеткою і встала з-за столу,— це свіжа кров!

— Як так?

— Ти..?

— Я цього не робив!

— Коли я брала банку зі складу, то скуштувала цей соус, він був нормальним, звичайним кленовим соусом, отже, хтось підмінив його тут.

— Це неможливо. Я швидше повірю, що соус міг перетворитись у кров.

— Схоже на диво.

— Навряд, чи диво, швидше Наталка.

Вони обоє обернулись в сторону фіксаційного столу. Пальці на ногах Хвойної смішно посмикуються. Дороті підійшла до неї і відкрила звуковий фільтр шолому — кают-компанія наповнилась глумливим істеричним сміхом.

— Сука! — Едмінгтон закрила фільтр назад, але жорстокий сміх ще довго лунав у вухах.

Туман не розвіюється. Здається, що він вічний страж долини снів. Остап сперся на гладенький стовбур бука і всміхнувся. Ще б пак, тепер можна вважати себе повністю щасливим, немає жодної причини, яка б завадила щастю, тобто вони є, але на них не варто зважати.

Цей туман насичений певно якимось мрійливим наркотиком, бо в ньому почуваєш себе чудово: ніхто тебе не чіпає, тікати ти не збираєшся, бо й сам не знаєш, куди і навіщо, просто сидиш і дивишся на фей-воїнів, які то розчиняються в тумані, то з’являються з нього. За ними доволі приємно спостерігати, адже шкіряні ремені і лати не ідеальні охоронці жіночих секретів. Потрібно звикнути до міцних талій, довгих ніг, пронизливих очей, щоб тепер вже втриматись на ногах, коли одна з фей піде купатися в озеро.

Руки вже почали згинатися в ліктях, а от ногами пересувати ще важко.

За стільки часу жодна з фей навіть не спробувала заговорити з ним, вони лиш дивляться і усміхаються. В принципі, називати їх феями не зовсім правильно, вони швидше схожі на амазонок, просто їх можливості співпадають з описами фей О’Лара.

Одна з них сіла на землю в кількох метрах від бука. Командор ковзнув поглядом по стегні, яке визирнуло з-під вовчої шкури, по міцних грудях, що ледве ховалися під металевими пластинами. Йому згадався Наталчин донор, у тої не було одягу вище поясу, а ці красуні всі одягнені в нагрудники.

— Ей! — Остап привітно помахав діві рукою. — Привіт.

Та на нього не звернули ні найменшої уваги, тоді чоловік повільно підійшов до неї і сів поряд. Вона здивовано глянула на нього, в яскраво-смарагдових очах зблиснула цікавість.

— Я — Остап, а хто ти?

Фея засміялась і опустила очі донизу, зшиваючи міцними нитками шкіряний пояс.

— Ти розумієш мене? ... Ні, не розумієш. — якщо слова не сприймаються, то може використати жести, доторкнутися до неї. Шуминський підніс руку до переливчастого волосся і погладив його. Вона жива і реальна! Чому ж вони всі такі красиві і без чоловіків?

Командор легенько провів пальцем по її шиї до плеча. Фея не закричала, не почала битися, а просто знову подивилася на нього, і в зіницях — та ж цікавість, що й при погляді на нове дерево, на коня, хоча ні... Вечірній вогонь цих зелених очей ставав дедалі яскравішим і повнився магічною силою. Остапа залихоманило від хвилювання, страшно визнати, але перед тобою не інопланетянка, а неймовірно красива дівчина — серце спалахує від одного погляду на неї, його напіввідкриті губи замерехтіли теплом. Майже не усвідомлюючи своїх дій, Шуминський потягнувся губами до її обличчя, ще мить — і він поцілує фею, вона не відхиляє голови, не ухиляється, а чекає. Краще їх цілувати, ніж стріляти в них. Коли між губами чоловіка і діви не залишалося майже нічого, Остап відчув на своїх вустах холодний палець, який легенько притиснув його губи, забороняючи поцілунок. Вона встала і просто пішла геть.

Солодкий полон, фантастичні діви в одязі амазонок, наркотизуючий туман — що це?

— Біокамера, де можна виростити кохання. — сказав сам до себе командор.

Копита вибивають з-під себе жмути злежаної хвої, ламають дрібні гілки і чавлять шапки грибів. Семеро коней скачуть розгорнутою лінією по вечірньому лісі. Вершниці підганяють їх гострими шпорами, світловолосі, з притороченими до сідел арбалетами, сотнями металевих браслетів на руках і ногах. Пасма їхнього волосся і голі груди піднімаються верх-вниз в такт рухам коней. Діви схвильовані, спантеличені: вони загубили свого втікача і зайшли на чужу територію.

— Це не вона! Шолом ізолює біовипромінювання.

— Якщо не вона, то хто?

— Ті, хто і завжди.

— Але вона знала, що сталося, вона ж сміялася..! Ми не витримаємо так довго. Я вже думала, що все припинилось. — Дороті витерла рукою очі, і на долоні залишилася мокра смуга.

— Серед нас ти пережила найбільше, але вистояла, не зламалася, тому я впевнений, що витримаєш ще трохи. Потім ми полетимо на Землю. Не здавайся! Інакше, що я робитиму без тебе?— він легенько поцілував її в плече і погладив по щоці. Та ця ніжність вийшла занадто вимушеною, Тарас відчув, що погано грає роль закоханого чоловіка, і Дороті не може не помічати цього. Вона все чудово розуміє, але мовчить.

— Я б хотіла поговорити з цією шльондрою. Мені цікаво, що вона скаже нам.

Дороті стояла над Наталкою, розглядаючи її нерухоме тіло.

— Не називай її так. До останнього рейду вона була звичайною дівчиною.

— Тоді облишмо цю тему. Вона намертво зафіксована, і не зможе заподіяти шкоди, давай поговоримо про щось інше.

— Про що? Надворі вже темно. Треба лягати спати.

— В одній спальні?

— І на одне ліжко.

— Я згодна, але, якщо ти будеш занадто нахабно лізти до мене, то я вижену тебе на підлогу.