Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2)
Шрифт:
Краусовi з допомогою Мак-Гардi вдалося нарештi збудити i Грубера.
– Отже, рушаємо!
– Краус набрав особливо поважного вигляду.
– Ви обидва веслуватимете, щоб швидше очухатись, а я забезпечуватиму охорону. Зараз вирiшується все, i я не потерплю анi найменшої недисциплiнованостi! Вiн погрозливо пiдняв рушницю.
– Ми повиннi якнайшвидше досягти протилежної сторони. Плистимемо понад берегом, бо iнакше течiя вiднесе нас далеко вiд мети.
Вiтерець, що повiвав з пiвдня, приємно охолоджував розпаленi обличчя веслярiв. На сумирнiй хвилястiй поверхнi рiки коливалось i поблискувало вiдображення Проксими
– Пiду першим, аби не казали, що я боягуз, - рiшуче заявив Грубер, коли пристали до низького берега i затягли човен у траву.
Краус знизав плечима:
– Як хочеш, тiльки не роби нiяких дурниць.
Грубер витягнув з човна рушницю i обережно попростував до селища. Зробивши кiлька крокiв, озирнувся. Тут приятелi вже не побачать, можна поласувати бананами.
Вiн витяг з кишенi довгастий плiд, надкусив... Однак шматок застряв йому в горлi.
У прогалинi мiж кущами Грубер побачив рухливу тiнь. В багряному свiтлi Проксими на сильних заднiх ногах стояв велетенський звiр з непомiрно великою головою i короткими переднiми кiнцiвками.
Гнаний iнстинктом самозбереження, Грубер стрiмголов кинувся назад.
– Ящiр!.. Ящiр!.. Тiкаймо!
– волав вiн одчайдушно.
Краус люто затиснув йому долонею рота:
– П'яниця! Оцi твої галюцинацiї призведуть нас до нещастя! Я тобi... Я... я...
– Останнi слова застряли йому в горлi. Як загiпнотизований, вiн витрiщив очi на потвору, що загрозливо височiла проти неба над берегом.
Мак-Гардi зопалу натиснув на спусковий гачок рушницi. Тишу ночi розiтнула черга.
Втiкачi чкурнули чимдуж назад. Звiр захитався, пройшов кiлька крокiв. На березi втратив рiвновагу i поволi посунувся в воду. Кiлька разiв ще судорожно здригався i зник у глибинi.
– Бачиш, адже казав я тобi, що тут повно ящерiв... Давай повернемось додому, в гори...
– Заткни пельку!
– люто зашипiв Краус з густого чагарника. Стрiлянина, певно, потривожила все селище!
Грубер уперто труснув головою i, не озираючись, почвалав до човна.
– Стiй, занапастиш себе i нас!
– розпачливо гукнув Краус.
– На рiчцi квартяни побачать тебе як на долонi.
Але Грубер iшов далi, як сомнамбула.
– Та чого ти з ним панькаєшся?!
– Мак-Гардi повiльно пiдняв рушницю.
Краус вибив зброю з його рук:
– Ти збожеволiв?! Чи не бачиш, що вiн п'яний? Ти хочеш, щоб ми лишились отут тiльки вдвох? Тодi давай пострiляємо один одного, та й буде кiнець усiм мукам...
Вiн побiг за Грубером, приглушив його ударом у потилицю i вiдтягнув у кущi.
– Що ж тепер?
– запитав глухо Мак-Гардi.
– Чекати. Зараз бiльш нiчого не вдiєш. Побачимо, що вiдбувається в селищi.
Вони лягли поруч приглушеного Грубера, сторожко прислухаючись.
У Мак-Гардi поморочилося в головi. Очi злипались вiд утоми. Вiн непомiтно засинав. А Краус, навпаки, був збуджений до краю. Щонайменший шерех впливав на його напруженi нерви, як електрична iскра. Груди йому стискував страх, кров оглушливо стукала в скронi.
– Не спи...
– з несподiваною нiжнiстю доторкнувся вiн до Мак-Гардi. Нiде анi шелесне. Квартяни сплять, мабуть-таки, мiцно або ж вони взагалi глухi -
– Скорiше за все, гадаю, нiч для них служить днем, i всi вони десь у мандрах, - мiркував сонний Мак-Гардi.
– Вдома лишилась сама сторожа, а з нею ми якось домовимось...
– А можливо, вони навмисне не виявляють себе, щоб заманити нас у пастку. Вскочили ми в халепу. Повертатись зараз не можемо, бо вони перестрiляють нас на рiчцi, мов зайцiв.
– Почекаємо до ранку та й пiдемо в селище, не криючись, щоб показати їм, що не маємо лихих намiрiв.
Краус погодився. Вiн пiдповз до човна, вибрав з нього найцiннiший вантаж i розiклав у чагарнику навколо себе, щоб мати пiд руками. Мак-Гардi тим часом заснув.
Напруження в Крауса не спадало. Темрява гнiтила його; йому ввижалось i вчувалось те, чого й не було насправдi.
Ось йому почало здаватись, що великi кулi на високих пiрамiдах в селищi засяяли... Спочатку вiн i це сприйняв як обман зору, як наслiдок перевтоми, але незабаром пересвiдчився в реальностi явища. Справдi: кулi спалахували ясно-блакитним свiтлом, згасали, потiм знову загорялись червоним, жовтим...
"Квартяни, мабуть, сигналiзують..." - подумав Краус i ще дужче притиснувся до землi. Мак-Гардi вiн не будив, щоб уникнути розмови, яка могла б зрадити схованку. А кулi сяяли щораз iнтенсивнiше; вони тепер спалахували хаотично, рiзними барвами.
Поринувши у спостереження, Краус не звертав уваги на далекий приглушений гуркiт. Та ось незвичайнi звуки почали швидко наростати. Глухо гримнуло, - та ще й так, що аж задвигтiло все довкола.
Краус злякано озирнувся i закам'янiв: на обрiї, чiтко окреслюючи вершини гiрського пасма, до неба зводились палахкотливi язики вогню.
Загримiли новi удари - ще сильнiшi. Помiтно заколивалась земля. Мак-Гардi прокинувся i, забувши про обережнiсть, спросоння загорлав:
– Що сталося?.. Нас обстрiлюють?.. Нас виявили?
Краус притиснув його до землi:
– У наших горах стався вибух вулкана... Наша "Ластiвка", мабуть, загинула...
Мак-Гардi лiг навзнак i втупив байдужий погляд у небо. Повiльно витягнув з кишенi "горiлчаний" банан, надкусив його.
Краус безпорадно знизав плечима.
***
Ранок нагадав про себе таким же чудесним сяйвом, у якому згасав минулий день. Грубер очуняв i здивовано клiпав очима. Мак-Гардi поплескав його по плечу:
– Прокинься, сплюхо, чекаємо на тебе...
– Ну, що ж, ходiмо...
– сказав пригнiчено Краус, пiдводячись.
– Раз мати породила, раз i помирати!
– спробував посмiхнутись Мак-Гардi. Грубер, нiчого не розумiючи, покрутив головою i почвалав за своїми приятелями.
Незабаром вони дiйшли до краю великого вимощеного чотирикутника, який приблизно на метр пiднiмався над рiвниною. Нерiшуче зупинились i в захватi дивились на незвичайнi будови.
В ясне блакитне небо здiймалися чотири стрункi, гладенькi пiрамiди метрiв на п'ятдесят заввишки, з великими, райдужно сяючими кулями на вершинах. На лiвому розi вимощеного чотирикутника стояла трохи бiльша пiрамiда без таємничих куль, а праворуч - найдивовижнiша будова з усiх: велетенська пiвкуля, на якiй було прилаштовано три конструкцiї з широкими спiралями, - тi, що, як виявив Краус при першiй розвiдцi, непомiтно й безперервно змiнювали свiй напрям.