Побачити Алькор

«Час переходити на нелегальне положення», — невесело посміхнувся Лицар Кадош. Він ще раз подивився на чотири пункти «Плану дій», потім дістав запальничку і перетворив листок на клапті сріблястого попелу.

* * *

Усе вирішили кілька хвилин. Вона вже закінчувала допит, коли подзвонили у двері. Залишити квартиру, розташовану на шостому поверсі й не обладнану чорним ходом, можна було лише через під'їзд. Вона практично знищила двері, вистреливши крізь них всю обойму своєї волини. Потім вони з Головастиком побігли. Їй вдалося стрибнути так, як стрибають лише чемпіони — через пораненого мента, через одинадцять сходинок, на слизькі плитки міжповерхового майданчика. Вона не переламала ніг і навіть не спіткнулась. Ноги спружинили, а потім понесли її далі. Цей неймовірний стрибок і врятував її. Менти стріляли навздогін. Але печатка невразливості Хомор, накладена Вчителем, не втратила сили. Її зачепило двічі, але легко. Одна куля розірвала куртку і шкрябонула плече. Друга закривавила вухо. Головастик щось крикнув і залишився лежати на сходах між шостим і п'ятим поверхами. Він не був учнем і не мав печатки Хомор.

Вона бігла довго. Бігла, доки стало сил. Зупинилась вона у нетрях тої промзони, де вони з Головастиком загубили слід клятої малолєтки. Коло подій здійснило свій оберт і тепер уже вона ховалася в індустріальних руїнах. Перед тим, як знищити стільниковий, вона подзвонила на скріблований номер і доповіла:

— Повний пал. Головастий зажмурився. Дівка з Корецькими. Іграшка в мене. Я йду на «три-одинадцять».

«Три-одинадцять» був кодом однієї з ничок, резервованих на випадок провалу. Ця ничка — однокімнатна квартира в середмісті — вважалася надійною. Вона не повідомила, що поранена. З такими ранами вона й без медичної допомоги могла дати собі раду.

«От і все, — підбила вона проміжний підсумок. — Тепер ти вже не Космічна Мавпа, а проста дурна обізяна, яка тупо завалила завдання. І тобі цього ніколи не вибачать. Ніколи».

Розділ 26

Лавр уперше потрапив на нараду керівників агентства. Окрім нього, були запрошені найбільш довірені помічники шефа — Валерій Пальц, відставний підполковник Департаменту зовнішнього спостереження МВС, котрого оперативники агентства вважали неприємним піжоном, і Леон Федорович, досвідчений юрист з адвокатською ліцензією, який двадцять років відпрацював у слідчих органах. Кілька довгих неприємних хвилин усі присутні чекали на старшого техніка з результатами звірки відбитків, і нарешті з'явився розпатланий Олег Маркович. На його обличчі квітли червоні плями.

Під запитальними поглядами присутніх Олег Маркович ще більше почервонів. Він поклав на директорський стіл складений учетверо папірець. Товстун узяв його, розгорнув і прочитав написане на папірці. Деякий час шеф мовчав, дивлячись на старшого техніка поверх окулярів.

— Ви чого не сідаєте, Олеже Марковичу? — запитав директор. — Ви сідайте, сідайте, нам ви ще будете потрібні.

— Я? — змішався той. — Ну так, звичайно. Все, що можу.

Коли старший технік зайняв вільний стілець, директор оглянув присутніх і сказав:

— Усі біди, колеги, починаються з порушення інструкцій. На чужому приладі знайдено відбитки жіночих пальців, які не збігаються із жодними відбитками у нашій дактилоскопічній базі. Ця жінка не працює в агентстві.

— Може, прибиральниця? — запитав Пальц.

— У нашій базі є «пальчики» всіх прибиральниць, — заперечив Олег Маркович. — Усіх працівників. Усіх, на кого виписані постійні пропуски. Навіть відбитки Івана Ваграновича. Так заведено за інструкцією.

— А «кріт» не міг замінити графіку відбитків у базі даних? — поцікавився Лавр.

— У нас теж виникла така підозра, — погодився технік. — Але ми відразу звірили цифрову графіку з «мокрими» відбитками. Ми їх всі зберігаємо в лабораторії. У сейфі. Жодного збігу.

— Значить, наші хлопці приводять сюди дівчат, — підсумував Пальц. — Але я не можу собі уявити, що «кріт» — це якась повія.

— Чому саме повія? — директор постукав пальцями по накривці лептопа. — Якщо у нас такий бардак, то можна припустити, що хтось із співробітників під час нічних чергувань приводить сюди свою дівчину. Або навіть дружину. У кімнаті відпочинку немає відеонагляду.

— Зате він є на вході, — нагадав Лавр.

— Навіть не варто гаяти час, — махнув рукою Пальц. — Хто б вона не була, вона точно не «кріт». У жінки помада, чи щось там ще, закотилось під диван, вона полізла шукати і випадково обмацала пристрій. Їй ще дуже пощастило, що в ньому не було механізму самоліквідації. Скажімо, при несанкціонованому торканні. Жінка могла б і без руки залишитись. А щодо «крота», шановні колеги, то ані вулична шмара, ані постійна подружка не змогли б установити камери. Для цього треба точно знати стики зон внутрішнього відеонагляду, розклад чергувань і багато іншого. «Кріт» працює в агентстві і працює довго. І він ніколи б не залишив відбитки на прийомному пристрої. Він що, по-вашому, повний ідіот?

— Я все одно починаю щодо цього випадку внутрішнє розслідування, — повідомив шеф. — Той, хто привів до приміщення з обмеженим доступом сторонню особу, в мене працювати не буде. Крапка.

— Ми перевіримо записи вхідної камери, — пообіцяв старший технік.

— Отже, колеги, тема «пальчиків» вичерпана? — спитав Пальц. — Здається, усім все зрозуміло. А тепер ми б хотіли почути Лавра Станіславовича. Сподіваюсь, це наше спільне побажання, Леоне Федоровичу? Так я і думав. Іван Вагранович мені вже дещо розповідав, але я б хотів знати всю історію теми «Храм».

— Ви дозволите, Іване Ваграновичу? — Лавр підвівся.

— Можеш сидячи.

Уже вдруге за цей ранок Грінченкові довелося розповідати про зустріч із Костигановим. Окрім того, помічники директора постійно задавали уточнювальні запитання про масонську ієрархію, архітектуру Храму і все, що стосувалося родини Корецьких. Уся розповідь тривала більше години. Двічі її переривали дзвінки до шефа. Людмила повідомила, що убозівці знайшли у вбитого злочинця два стільникових телефони, а черговий доповів, що всі об'єкти на території бази переведено на режим «сім-один».

— Усе більш-менш зрозуміло, — сказав Пальц, коли Лавр закінчив свою розповідь. — І я, шановні колеги, вже бачу нашу головну проблему.

— Яку? — шеф подивився на колишнього підполковника поверх окулярів.

— Як ми будемо вигрібатись із цього гівна.

— Що ви маєте на увазі, Валерію Віталійовичу?

— Ви ж не сподіваєтесь, Іване Ваграновичу, що ми зможемо вести війну з Агамовим? Це було б з нашого боку самогубством.

— У вас є пропозиції?

— Так. Я пропоную закрити тему «Храм».

— Я вас зрозумів, — директор зробив якусь помітку у своєму органайзері. — А якою буде ваша думка, Леоне Федоровичу?

— Перш ніж я її сформулюю, я б хотів ще дещо запитати. Спочатку у шановного Лавра Станіславовича, — юрист направив скельця золотих окулярів на Грінченка.

— Прошу, запитуйте, — Лавр мобілізувався. Колишній слідчий був людиною прискіпливою. В агентстві Леона побоювались і підозрювали, що за його рекомендаціями було звільнено кілька співробітників.