Побачити Алькор

— Які ви всі загадкові! — розсміялася спадкоємиця агамовських мільйонів, коли вільні муляри увійшли до альтанки. — А ви справді мормони?

— Масони, — виправила її супутниця. Її настрій, здавалось, контрастував з Поліниним так само, як і зовнішність.

— Максим, — відрекомендувався Великий Майстер. Пітер і Командор у свою чергу назвали себе.

— Поліна, — білявка простягнула обвішану перснями руку для цілунків і потискань. — А це, — вона посміхнулась у бік брюнетки, — моя подруга Олеся. Вона в мене радниця. Про масонів усі книжки прочитала.

— Начитана, значить, дівчина. — Командор стримано вклонився в бік Олесі. — А яка красуня!

— Вам чорненькі подобаються? — спалахнули величезні зелені очі Агамової. — Так це ж дуже доречно! Олеся страшенно западає на солідних чоловіків. Маєте шанс.

— Жодного шансу, — просичала радниця.

— Лесю!

— Вибачте, Поліно Юріївно.

— Ви, я так розумію, хотіли з нами поспілкуватись? — повернув до головного русла Великий Майстер.

— Так, Максе, є одна тема. — Поліна відкинула золотисте пасмо, яке впало їй на око і згрупувала м'язи рухливого обличчя в сумну гримасу. — Мій чоловік… Мій покійний чоловік Володимир, так би мовити, зачепив вашу організацію… Я б хотіла, щоб усі ці конфлікти залишились у минулому. Я приїхала з миром.

— Але, чарівні леді, давайте-но перед розмовою приділимо трошки уваги безпеці, — Костиганов дістав з кишені сканер і наблизився до жінок. — Я лише перевірю наявність «жучків».

— Нам вас теж треба перевірити? — поцікавилась Олеся.

— Якщо вважаєте за потрібне, — чемно посміхнувся чорнявці Пітер. — Лише нагадаю, що не ми ваші, а ви наші гості. І, до речі, накажіть вашим людям від'їхати метрів на тридцять.

— Ви вважаєте, що з тридцяти метрів нас буде неможливо прослухати? — Олеся підвелася, підставляючи сканерові розвинуті груди.

— Я увімкнув «глушилку».

— Та ж ви просто агент нуль-нуль-сім! — гламурна посмішка осяяла обличчя Поліни, коли сканер наблизився до її тіла. — А ця штука, — вона показала очима на сканер, — не радіоактивна?

— Ні, — заспокоїв білявку Великий Майстер, — цей пристрій зовсім нешкідливий. А машинки ви все ж таки відженіть до лісу. Не ображайтесь.

Тонкі, як нитки, брови Агамової граційно ворухнулися на знак згоди. Вона дістала тоненький золотий телефон і промурчала в нього наказ охоронцям. Джипи від'їхали.

— «Жучків» немає, — доповів Костиганов, ховаючи сканер. — От тепер ми можемо спокійно розмовляти.

— Я приїхала з миром, — повторила Поліна.

— Люди вашого чоловіка вчинили жорстокі вбивства, — нагадав Пітер.

— А ваші люди наїхали на бізнес Поліни Юріївни в Австрії, — відбила претензію Олеся. — Ми там за одну добу втратили двісті тисяч євро. Й це не рахуючи здешевлення акцій і втрачених на стадії підготовки угод.

— Ми співчуваємо, — сказав Великий Майстер. — Але це не до нас питання.

— Не до нас, — погодився Командор, який відверто роздивлявся розкішні форми Поліни.

— Я би хотіла це все залишити в минулому, — наголосила нова повелителька імперії Агамова. — Щоби ніхто нікому не виставляв ніяких пред'яв. Роз'їхались і забули.

— А ви, Поліно Юріївно, вільні приймати такі рішення? — знову втрутився Костиганов.

— Чи вільна я приймати рішення? — не зрозуміла запитання білявка (або зробила вигляд, що не зрозуміла). — Ви маєте на увазі підтвердження заповіту? Там усе законно. Я головна спадкоємиця Володимира й опікунша його сина. Право підпису в мене. Рішення у всіх справах тепер приймаю я.

— І на містичному рівні теж? — не вгавав Пітер. Ці глянцеві створіння його нервували: «Брешуть, чортові маріонетки, їхній хазяїн хоче виграти час для контрнаступу».

— Що це значить? — звернулася Поліна до своєї гламурної радниці.

— Я теж не розумію, — та примружила очі і спитала в Пітера: — Навіщо, як-вас-там-не-пам'ятаю, ви задаєте оці ваші гнилі запитання? Кажіть прямо: ми будемо домовлятись чи ви бажаєте продовжити воювати з нами?

— Ні-ні, війни ми не хочемо, — випередив Костиганова Великий Майстер. — Це не відповідає нашим фундаментальним принципам. Ми готові закрити цей конфлікт, якщо ви віддасте правоохоронцям кілершу, яка вбила сім'ю Вороненків, і компенсуєте моральні та матеріальні збитки всім потерпілим. У першу чергу, родинам Корецьких і Скоченків…

— …А ваші партнери, Максе, завтра відкличуть позови до наших закордонних фірм, — закінчила за нього Олеся.

— Нехай буде так, — після хвилинного мовчання погодився Великий Майстер. — Наші юристи зв'яжуться з вашим юридичним управлінням завтра після обіду.

Командор кивнув на знак підтримки цього рішення. Пітер промовчав. Він уже майже почав насолоджуватись тими хвилями ненависті, які линули від Олесі.

— Тоді мир? — заклична посмішка Поліни була такою досконалою, що могла звабити населення цілого чоловічого монастиря.

— Мир, — майже одночасно видихнули Командор і Великий Майстер.

Нічні сузір'я вже мерехтіли над призмою обсерваторії, коли Дашковський по стільниковому повідомив Лавра, що система «Периметр» встановлена й успішно пройшла попередні випробування.

— Директор в курсі? — поцікавився Лавр.

— Авжеж. Це він наказав подзвонити вам.

— Напевне, він також розпорядився щодо ваших подальших дій.

— Він сказав, що у тому випадку, якщо моя присутність у Храмі ще потрібна вам, Лавре Станіславовичу, я маю тут залишитись. Я вам потрібний?

— Ні, дякую, В'ячеславе Мироновичу, залишатись не треба. Ви можете їхати відпочивати.

— А ви?

— Я ще маю тут одну справу.

— А як у вас із транспортом?

— Мене обіцяли підкинути до міста.

— Тоді до побачення.

— І вам усього доброго. — Лавр подивився у сутінки за скляними стінами. На в'їздній брамі вже запалили прожектори. Костиганов затримувався, а він навіть не знав, де тут вмикач, як запалюється освітлення. Грінченко вже вирішив залишити темну піраміду і пройтись коридорами Храму, коли почув кроки. Хтось піднімався сходами.