Побачити Алькор

— Нічого страшного, — сказав він. — Судини не зачеплені, порізи неглибокі. А ось щодо мозкової діяльності… Треба буде пізніше ціннорізинчиком проколоти, протестувати. Я можу порекомендувати досвідченого спеціаліста з трансгіпнотичної терапії.

— Отже, з «дахом» будуть проблеми?

— Сподіваюсь, що ні, Лавре Станіславовичу, але ж ви самі розумієте: якісь паранормальні впливи… А можливо, й НЛП [48] . Тут не може бути однозначних прогнозів.

48

НЛП (нейролінгварне програмування)

— розповсюджена в пресі назва для означення широкого спектра технологій вербально-знакового та бар'єрного кодування людської підсвідомості.

— Звідки вона ніж узяла? — поцікавився Лавр у чергового, коли лікар пішов.

— Напевне, у господарському блоці, Лавре Станіславовичу, — черговий підняв з підлоги закривавлений кухонний ніж. — Це наш ніж, з кухні, он літеру «А» на ручці нашкрябано.

Година, виділена Агамову для прийняття рішення, майже минула, а з офісу олігарха не надійшло жодного повідомлення. Коли добігали останні хвилини ультиматуму, напруження в директорському кабінеті досягло максимуму. На екрані монітора таймер відраховував секунду за секундою. Кабарда відклав розпочатий бутерброд і підійшов до вікна. Лавр зауважив, що великий палець на його правій руці почав смішно сіпатись.

— Він що, повний ідіот? — не витримав мовчання Пальц. — Заради чого…

— Валеро, помовч, — зупинив його шеф. — У нас все готово для вкиду компромату?

— Все готово, — підтвердив Лавр. — Список розсилки максимально розширений. Відеофайл прикріплено. Лишилось дати команду «відправити».

— Пригальмуй на п'ять хвилин, Іване, — Грінченко вперше почув, як Кабарда звертається до директора на «ти». — Заради Олега, пригальмуй.

— Ні, Миколо, — похитав головою шеф. — Я не гальмуватиму. З цим крокодилом не можна гратись. Він вирішить, що ми з'їжджаємо з теми, і почне тиснути. Такі в них правила. Компромат буде вкинуто секунда в секунду. Лавре?

— Я готовий.

Пальц голосно матюкнувся.

На моніторі виник сигнал виклику.

— Це не офіс Агамова, — визначив Лавр.

Директор увімкнув комунікатор.

— Привіт, Ваня! — почулось з нього.

— Хто це?

— Не впізнаєш? Багатим буду.

— Ні, не впізнаю. Прошу назватися.

— Це Сулименко.

— Добридень, Олександре Андрійовичу.

— Який там в дупу день, Ваня. Не добрий день, а люта ніч.

— У вас є для мене якесь повідомлення?

— Мене попросила тобі подзвонити Поліна Юріївна Агамова.

— Я поставив запитання перед Агамовим, чекаю відповіді від нього.

— Від нього відповіді не буде.

— Тоді й з Агамовою нема про що розмовляти.

— Ти не зрозумів, Ваню. Агамов зажмурився.

— Тобто? — Директор приставив до губ палець, побачивши, як зірвалися з місць його співробітники.

— Покінчив із собою. Двадцять хвилин тому… Отакої, Ваню. Ти ж у нього в кабінеті ніколи не був, ні? В нього там набір самурайських мечів. Хороші мечі, роботи Дойзо. Він собі сепуку зробив. Ритуально. Навіть прощальний вірш написав. Ми вже викликали ментів.

— Прошу передати Поліні Юріївні мої співчуття.

— Передам. Поліна Юріївна передає тобі, що готова обміняти твого заступника на гарантії невикористання запису. Задоволений?

— А хто дав Поліні Юріївні повноваження на такі дії?

— Дурне запитання, Ваню. Вона ж головна спадкоємиця Мансуровича.

— Хіба вже оголошено заповіт?

— Він ніколи не був секретним. Принаймні, що стосується «Ратлону», то я і мої люди виконуємо накази Поліни Юріївни.

— Ясно. Де ви передасте нам Джаву?

— Не спіши. Ми ще з тобою не вирішили щодо гарантій. Ми вже з Поліною Юріївною про це подумали і от що вирішили. Ми пропонуємо, щоби гарантом невикористання вашого компромату виступив Юхан Менген, а нотаріусом, який фіксуватиме угоду і забезпечить їй конфіденційність, — Костянтин Равзер.

— Якщо буде гарант усної угоди, то нащо потрібний ще й нотаріус?

— Так хоче Поліна Юріївна.

— Дуже громіздка схема. Фактично два гаранти. Але якщо ви так наполягаєте…

— Громіздко, зате надійно.

— Равзера я знаю. Приймається. А хто такий Менген?

— Швед, далекий родич королівської родини. Представник банківської групи «Амбер-Норгезе» в Україні. Позаштатний радник нашого прем'єра. Його репутація поза підозрами. Минулого року він виступав посередником-на-довірі у процесі ділового розлучення співвласників нафтодобувної корпорації. Ти мав би чути, тамтешні розборки навіть газети перетирали…

— Нам треба вивчити цю кандидатуру.

— Вивчай.

— Я передзвоню за цим номером за дві години.

— Без питань. Дзвони.

— Я сподіваюсь, ви не в підвалі Джаву тримаєте?

— З ним усе гаразд, не хвилюйся. Ми Олега Марковича знаємо і поважаємо. Зла йому не робимо, коньяку-горілки наливаємо.

— А поспілкуватися з ним можна?

— Але недовго.

— Лише два слова.

— Без питань, — було чути, як Сулименко наказав комусь: «Давай його сюди!». За хвилину голос Джави глухо і повільно промовив: «У мене все гаразд, Іване Ваграновичу, не хвилюйтесь».

— Тримайтеся, Олеже Марковичу, ми працюємо над вашим звільненням, — підбадьорив старшого техніка шеф.

— Чуєш, все гаразд, — це вже був голос Сулименка.

— Чую. Я передзвоню. До побачення.

Директор відключив комунікатор і знайшов у стільниковому номер Леона Федоровича. Той довго не брав слухавку.

— Вибачте, що розбудив вас, — сказав директор, коли юрист озвався. — У нас надзвичайні події, форс-мажор повний. Агамов покінчив із собою… Так. Уявіть собі, Леоне Федоровичу, ще годину тому погрожував нам, тримався надзвичайно впевнено, навіть нахабно, а потім випустив собі кишки самурайським мечем. Раптом розхотілося пацану жити… Десь півгодини тому. Так… І я кажу: дивні дива Господні. Дзвонив Сулима. Запропонував від імені невтішної вдови обмін Олега на наших умовах. Так, вони там усе встигли обміркувати… І я дивуюсь… Усім тепер керує невтішна вдова… Каже, що законно. Гарантом пропонує якогось Менгена, шведського банкіра. Нотаріусом — Костю Равзера. Так, саме так: гарант плюс нотаріус… І я такої думки… Чекаємо вас тут, Леоне Федоровичу. Треба, я думаю, у першу чергу порадитися щодо Менгена. Я хвилин за двадцять вишлю за вами Валеру з хлопцями. Береженого Бог береже.

Коли розмову було закінчено, шеф спитав:

— Ну, колеги, які будуть думки?

— А якої думки щодо всього цього Леон Федорович? — поцікавився Пальц.

— Він вважає, що за Поліною стоїть Ерікан.

— Тобто ми можемо припустити, що Ерікан наказав Агамову покінчити з собою? — уточнив Лавр.

— Виходячи з того, що він зробив з малою, я цього не виключаю.

— Це чорний маг, — упевнено заявив Пальц. — Але чому він погодився на наші умови?