Подарунок для Аяти

— Ти сам все розумієш…

— Добре… я зберу зграю, бо тут нас знову знайдуть вчені-виродки… А ви хоча б не вчені…

Кроки наблизились, я почула різкий оклик:

— Стояти!

Космічний патруль… здоровані у темно-сірій формі, у високих черевиках, з легкими тадо, що кріпляться на передпліччі, на головах — захисні шоломи.

— Дозвольте назватись, — сказала я.

— Та напевне вже не потрібно, — почула я знайомий голос, — я радий вас тут бачити неушкодженою, а де ваш брат?

Так, цього капітана я знала, два роки назад його команда витягнула мене і Гела з одніє"i безлюдно"i планети, де ми застрягли разом з підбитим Летосом. І ось знову зустрілися.

— Він зайнятий іншою справою, також на цій планеті, - відповіла я.

— Ваш катер знову зламався? — посміхнувся капітан і вийшов на світло.

— Ні, а що, навіть не привітався з вами?

— Він у вас навчений, заховався, коли ми прилетіли. Когось тут спіймали?

— Юре, ти збирай свою зграю, а я віддам патрулю твого ворога, — я поклала руку на плече малого перевертня, він ніби посвітлішав від мого дотику, посміхнувся, кивнув головою, та не втримався, запитав:

— А його справді не відпустять?

— Справді, - запевнила я юного страждальця.

Коли дітей забрали… Коли гордого вченого під конвоєм відвели до патрульного корабля, а я прослідкувала, аби він нічого не втнув магічного. Коли Юре запитав мене, чи зустрінемось ми ще, і я пообіцяла, що напевне. А він посміхнувся надто дорослою і розумною посмішкою, пробачаючи мені, хоча я розумію, що повинна відчувати відповідальність за цих дітей…

Коли ми з Летосом залишились біля того старого тедрола удвох і я думала над тим, як краще знищити лабораторію… Коли я сиділа на трапі свого катера в теплі силового поля, я відчула запах моря, і побачила перед собою згусток порталу… тоді я зраділа, як я зраділа. З порталу вийшов Рол. Я зіскочила з трапу, кинулась чоловікові на шию, ледь не зваливши його з ніг.

* * *

Гел був уже біля поселення дакків, коли побачив вершника. Вилаявся подумки і зупинився. Іол підстрибувала:

— Даян! Даян! А дивися яка машина!

Даян також зупинила ящера і з викликом подивилась в очі Гела:

— Будеш лаятись?

— Буду, — відповів Гел, — та не при тво"iй сестрі. Звідки ти дізналась куди "iхати?

— Спіймала дивного хлопця на околиці поселення, коли спробувала тебе наздогнати. Я не розумію, чому мама по"iхала у місто, коли потрібно було рятувати Іол.

Іол з подиву відкрила рота.

— Тому що твоя мама доросла, і розуміє, що правильно, коли кожен займається своєю справою, — сердито відповів Гел, — Так, а це ще хто?

Два десятки темних вершників на білій засніженій рівнині, на відстані в кілометр.

— Мама! — Зраділа Іол.

— Мама? — здивувалась Даян, — мамочко… та це ж дикі…

— Так, дівчатка, вам пора до мами, бо вона дуже хвилюється, — Гел зліз з гравітатора і наказав Даян, — злазь з ящера і сідай за руль.

— Ти що? — обурилась дівчина, — чого я? Чому? Я не вмію…

— Тут нема чого уміти, сідай.

— То не мама? — запитала Іол.

— Ні, дитинко, то Дайкеро, і я буду говорити з ним без вас.

— Я залишусь, — повідомила Даян.

— Чорт! — розсердився Гел, — Даян! Ти зараз же сядеш на гравітатор і наздоженеш загін. Все! Зі мною не сперечаються.

— Нічого собі… - здивувалась дівчина, — хіба ти можеш мені наказувати? Не дивись на мене так. Добре, добре, я зроблю, як ти кажеш, тільки не сердься. Бо в тебе очі якісь жовті робляться…

— А чому ти наказуєш мо"iй сестрі? — здивувалась Іол.

Гел застогнав. Даян сіла за руль гравітатора, Іол не дочекалась відповіді, і хотіла було запитати знову, та Даян закрила "iй рота долонею, уважно слухаючи інструкцію по керуванню гравітаційною машиною. Орієнтувалась у цій місцевості вона добре, і головне, аби не захопилась швидкістю, тому Гел поставив всі можливі блоки на швидкість і висоту.

Дикі наближались. Гел тепер відчував багато чого, бо магічні поля і блокування у лабораторі"i на старому тедролі було вимкнено, та й генератор вже не працював.

— Я теж умію битись… — спробувала ще раз Даян.

— Іншим разом, — відповів "iй Гел і, стоячи збоку, увімкнув двигун гравітатора, — Тримайся, — і підштовхнув машину.

Даян аж завищала коли гравітатор пішов юзом, та впоралася і вирівняла машину.

Гел подивився, як віддаляється малий гравітатор, рятуючи двох доньок Аяти. Потім підійшов до темно-сірого ящера, залишеного Даян і погладив змі"iну голову верхового:

— Що, друже, втягнув я тебе? Нічого, ти звір бойовий, тобі не вперше…

Дайкеро вирішив, що говорити з Гелом нема про що і тому наказав диким стріляти, як тільки вони наблизяться на відстань пострілу. Гел підняв ящера в біг і направив його на Дайкеро. Він мчався до упорядника гарему, а стріли, змащені соком іруа, летіли йому на зустріч. Болі Гел тоді не відчував, занадто сильним бажанням було дістатися до Дайкеро. Їх ящери зіткнулися грудьми, дико захрипіли. Дайкеро був самовпевнений, але у справжніх боях ніколи не брав участі, і при зіткненні не втримався у сідлі та вилетів. Гел зістрибнув, вдарив Дайкеро ногою, вхопив за комір кожушка:

— Сволото…

Дайкеро, ледь дихаючи:

— Ти хто такий, патх?

— З ким ти зв'язався? Дурню, — запитав Гел.

Дикі були навколо, стріляти більше не наважувались, боялися зачепити свого покровителя, та напевне спробували би заколоти Гела, та "iм завадили во"iни меолі. Загін розвідників Аяти несподівано з'явився з-за пагорба, серед них — Даян на гравітаторі. Во"iни меолі атакували диких.

Гел впевнився, що во"iни меолі впораються з дикими. Дикі це були чоловіки з місцевих, навчені воювати, та в силу свого походження полохливі, привчені обстрілювати умілих во"iнів з хащ і га"iв. Агресивна атака во"iнів Меолі "iх розігнала. Краще б Дайкеро піратів найняв…

— Звідки ти взявся? Сволото, — гарчав упорядник ваоке, притиснутий до «землі» сильною рукою калтокійця.

— Оце вже зовсім дурне питання, — посміхнувся Гел, в його голові паморочилось. Отруєні іруа стріли завдали неабиякого болю, без пояснень калтокіець вдарив Дайкеро і вони разом втратили свідомість.

Аята зістрибнула зі свого ящера, підскочила до Гела, перевернула, поклала його голову собі на коліна. Він був ніби мертвий.

Кіту зрозуміла, що розбиратися з уцілілими дикими і Дайкеро доведеться "iй самій. Тому без довгих роздумів наказала зв'язати всіх живих і надіслати повідомленя старості, аби та прислала воза, щоб доправити полонених і поранених до міста. Принцеса Іол вертілася у всіх під ногами. Даян пробувала втримати молодшу сестру біля себе.