Подорож до Эльдорадо.

– Ну, що ви, Па, ви мене не так зрозуміли. І що ж це - збиралися мене розвеселити, а, виходить, самі сумуєте? Я з задоволенням ще потанцював би.

Та ні розмова, ні танці не клеїлися. Вимкнули програвач і телевізор. Золота доріжка тьмяно виблискувала під ногами. Вони мовчки дійшли до спіральки.

7. МАНДРІВНИКИ - В РАЙОНІ ЕЛЬДОРАДО.

НЕСПОДІВАНИЙ КОНКУРЕНТ

Ранок 29 жовтня 1966 року. Човен заготівників, бурунячи ліниві хвилі Атлантики, іде, неухильно витримуючи західний курс. Мотор висмоктує з бачка залишки солярки. Але вітрило довелося демонтувати - на аргонавтах свіжовипрані тільники. Панько Федорович одягнув штани, пошиті Купчиком з байкової ковдри. Вставні щелепи юнги надраєні до блиску. Він то зиркає на компас, то заглядає в карту. Галасун, чисто виголений, стрункий мов кримський кипарис (планктон зробив свою справу!), тримається лівою рукою за щоглу, час від часу прикладає до очей цейсівський бінокль. Кашкет з крабом хвацько збитий на потилицю. Кацо вибрикує поперед човна.

– Тихий хід!
– командує капітан.

– Єсть тихий хід!
– відповідає юнга і збавляє газ.

– Зовсім малий!
– скрикує капітан. Попереду суцільні рифи. Вода нуртує поміж них, піниться, шкварчить, мов олія на розжареній пательні. Кацо відстав.
– Глуши! Ти чуєш команду? Глуши!

Юнга чує, але не так просто заглушити Л-6. Купчик геть збавив газ, потому позривав з свічок дроти від магнето. Мотор кахикнув востаннє і вмовк.

Невідомо було, як це човен не наразився на гострі скелясті уламки, рифи, якими так і шкірився океан. Добре, якщо гвинт уцілів, а як полетів?

– Куди ти правиш? Тобі не повилазило?!

– Товаришу капітан, я йшов точно по курсу, - запитайте у Кацо... Саме тут має бути Ельдорадо.

– Ельдорадо! Дуля з маком, а не Ельдорадо. Ось як трахне зараз об каменюки - і кісточок не позбираєш. Не балакай лишнього! Весло, весло бери мерщій! Ну!

Галасун і Купчик, орудуючи веслами, самовіддано рятували човен від, здавалося, неминучої загибелі. Незбагненний страх і передчуття біди стисли серця мореплавців. Місце було таке гибле, що обом кортіло швидше повернути назад, але кожному не хотілося першому висловити це бажання. Купчик пошукав очима Кацо і мало не зомлів. Він ще й ще протер очі, але нічого не міг второпати. Кацо ніби й не помічав гострих скелястих уламків. Ніби їх і не було. Ось пірнув собі отак у скелю, пронизав її і живісінький вискочив з іншого боку. Прошив пузом гострий риф і поплив далі... Що за нечиста сила?! Ач куди завів, перевертень імперіалістичний!

...У цей час Семирозум стояв на березі з радіотелефоном в руці. Набрав тризначний номер:

– Добродію Енц! Доповідайте. Про що вони говорять?

– Добродію Семирозум! Переважно висловлюються... розумієте, ці слова не піддаються перекладу. У нашому лексиконі нема відповідників.

– Ясно. А про Ельдорадо згадують?

– Так, вперемішку з нецензурними словами. І, здається, збираються повертати назад.

– Продовжуйте слухати їх. Чекайте мого виклику.
– Семирозум набрав інший номер і мовив: - Комплекс маскувального поля? Алло! Алло!

– Так, слухаю вас, добродію Семирозум, - відгукнувся далекий голос.

– Яка обстановка? Доповідайте.

– В радіусі тридцяти кілометрів нема нічого, - ні суден, ні літаків.

На чолі у Семирозума виступили крапельки поту. Він глянув на бухту, де смикалося у човні двоє, на членів Комісії, які запитальними очима вп’ялися в нього, на пляж, густо всіяний ельдорадцями, як маковим зерном. Набрав у груди повітря і:

– Комплекс маскувального поля! Комплекс! Слухайте мене!

– Слухаю, добродію Семирозум.

– Воля Ради десятьох, воля всіх ельдорадців - вимкнути поле маскування!

– Вимикаємо!

Вогненними зміюками зблиснули в чистому небі блискавиці. Хтось ухопив ручищами довжелезний лист бляхи, миттю роздер його навпіл, підфутболив бляху кованим чоботом - затріщало, загриміло, загуркотіло і... стихло раптом. І встала над бухтою семицвітна веселка.

Мандрівники заклякли з роззявленими ротами, з веслами в руках. Озирнулися навколо - рифів, камінюччя як і не було. Чиста, прозора вода. Глибочінь.

– Ельдорадо!
– заволав Галасун, глянувши на берег.

– Ельдорадо...
– прошепотів Купчик і тут же вхопився за голову.

На дно човна з грюкотом посипалися золоті самородки. Човен прибило хвилею якраз під естакаду, з якої транспортери, що тяглися від збагачувальної фабрики, зсипали золото в море.

– До берега! До берега - хутчій!
– долинула команда з натовпу, посилена мегафоном.

Тільки тепер Галасун отямився трохи. Але він ніяк не міг одірвати очей від натовпу, над яким біліли величезні транспаранти: “Палкий привіт відважним мореплавцям!”, “Ласкаво просимо на Ельдорадо!” Купчик підняв з дна човна величенький самородок:

– Золото! Золото, товаришу капітан!

– До берега! Просимо до берега!
– знову повторив мегафон.
– Хутчій! Хутчій!

До берега було метрів триста, можна було дійти і на веслах, але Галасун гарикнув:

– Завести мотор! Повний вперед!
– Він, цілком природно, хотів пристати до землі обітованої з шиком.
– Та викинь ти цю грудку. Мотор! Мотор!

Купчик сунув самородок в кишеню білих парусинових штанів і кинувся до мотора. Розперезався, намотав пасок на маховик, смикнув раз, вдруге, втретє...

...Радіотелефон настирливо загув.

– Семирозум слухає.

– Доповідає комплекс, доповідає комплекс!
– скоромовкою посипалися слова.
– 3 півночі наближається літальний апарат. Літальний апарат! Відстань - 20 кіло... 19 кілометрів. Накажете ввімкнути поле? Переходжу на прийом.

Семирозум завмер в нерішучості. Оце катавасія! Що за апарат? А ці... що ж вони порпаються так довго?

– Зачекайте! Чекайте мого розпорядження. Зрозуміли?

– Зрозумів. Відстань до апарата 18,5 кілометра...

– На весла! Сідай на весла!
– наказав Галасун.

– Апарат типу вертоліт над колишнім космодромом!
– доповіли Семирозуму з комплексу за п’ятнадцять хвилин.

Він витер носовичком лоба, глянув на човен. От-от пристане.

– Відновлюйте поле, - розпорядився Семирозум і сунув радіотелефон в кишеню.

Човен заскреготав днищем по самородках. Галасун поправив кашкета на голові, обійшов, тримаючись за поручні, будку і зіскочив на пісок. Слідом за ним зійшов на берег і юнга. З натовпу до них попростувало четверо - Семирозум, Геродотіус, Тау, Ізоль-Гол. Семирозум легенько вклонився мандрівникам, мовив: