Подорож в Антисвiт (на украинском языке)

Ми з Лю переглянулися. Одна й та ж думка промайнула в моїй i її свiдомостi. Я поглянув на Геона. Вiн пiдняв руку, нiби заспокоюючи мене.

– Не треба говорити. Я вже зрозумiв ваше бажання.

Лю простягла менi руку, я стиснув її мiцно, i ми пiднялися в єдиному поривi.

– Хай буде так. Тiльки ще одне попередження. Такий злiт на вершину буття не дається даром. Витративши свою енергiю, ви можете знову впасти на нижчi щаблi iснування i потрапити в лабети Чорних Тиранiв.

– Нам не страшно це, - твердо сказав я: - Ми виберемось вiд них.

– Я буду ждати вас, - тихо вiдповiв Геон.

– А тепер iдiть за мною.

Вiн рушив до отвору в стiнi, ми ввiйшли до невеликої сфери, заповненої блакитною iмлою. Геон залишив нас посерединi, мiж кiльцями мерехтливих спiралей, вiдступив убiк.

– Сповнiться найвищим бажанням!-пролунав громовий голос.

Я обняв Лю, поглянув у її очi. Вони запалили в моїх грудях високе стремлiння, сповнили силою.

Запала тиша. Непорушна, неймовiрна тиша. Обриси примiщення зникли, розтанули форми, речi. Навколо не було нiчого.

А потiм нас огорнула пiтьма, повна пiтьма. Вона розстилалася в безмежнiсть. В нiй не було нi часу, нi простору, нi сонць, нi планет, нi людей, нi рослин. В нiй не було нiяких форм, нiяких предметiв. А разом з тим в нiй було все. Все, що я бачив, чув або мiг узнати колись, тепер чи в майбутньому. Ви не зрозумiєте мене. Це треба вiдчути.

Вогнянi, величезної сили потоки енергiї пронизували нас, єднали нас з дивними сутностями того свiту. Ми вiдчували їх, єдналися з ними, вбирали в себе вражаючi тайни.

А потiм - страшний удар кинув нас униз. Мiзерна енергiя нашої свiдомостi миттю витратилася в свiтi синтезу, не в силi витримати потужних потокiв. Навколо замерехтiли барвистi тiнi, потiм темрява поглинула нас.

Вiд сильного потрясiння я знепритомнiв...

Роздiл шостий

УЛЬТИМАТУМ

Коли я отямився, навколо був морок i фiолетове небо. Я згадав попередження Геона. Ми справдi витратили всю енергiю в свiтi синтезу i впали сюди, на дно антисвiту. Тiло позбавилось сили, свiдомiсть затуманилася.

– Лю, - покликав я.

– Я тут, - почувся голос.

Я побачив її обличчя. Воно було змарнiле, виснажене. Очi Люсi згасли, потьмянiли.

– Де ми?
– запитав я.

– В якомусь примiщеннi.

Сутiнки навколо трохи розвiялися, ми побачили бiля себе юрбу чорних iстот. Вони тiсною стiною оточували нас з трьох бокiв. А з четвертого бовванiло пiдвищення, на якому сидiла iстота. Я намагався розiбрати її риси, форму, але менi це не вдалося. Було тiльки вiдчуття дисгармонiї, жорстокостi i невблаганної сили.

– Вам не вдалося втекти вiд мене, володаря, - прозвучав iронiчний голос.
– Тепер ви в моїх руках, люди сусiднього свiту.

Ми мовчали. Голос чорної iстоти на тронi змiцнiв, сповнився люттю:

– Чому ви не вiдповiдаєте? Як ви потрапили знову сюди? Вас викинули з вищої сфери?

– Мовчи, Генрiху. Не треба, - благально прошепотiла Лю.

– Цього тiльки й можна ждати вiд них, - гримiв Чорний Тиран.
– Вони непостiйнi, як стихiї. Найменше коливання енергiї позбавляє iстоту права перебувати в тiй сферi. Кому потрiбне таке абсурдне, непостiйне iснування?

Володар схилився наперед, i в його словах забринiли спокусливi нотки:

– Тiльки в моїх володiннях буття стабiльне, вiчне. Мої пiдданi впевненi в своєму становищi, їм не треба безглуздого принципу вдосконалення. Ми визнаємо лиш принцип насолоди - єдиного стимулу iснування. Ви зрозумiли мене, люди iншого свiту? Залишайтеся тут. Добровiльно. Ви будете щасливi. Ви разом з нами пiдете шляхом насолоди i руйнування. В руйнуваннi - вiдчуття сили. А що є вище вiд сили - господаря свiту? Ви побували в iнших свiтах. Це допоможе вам бути моїми слугами в тих свiтах. Ви одержите все, що захочете. Ви досягнете такої могутностi, про яку вам i не мрiялось...

Що я мiг вiдповiсти Чорному Тирану пiсля того, як торкнувся розумом i серцем високих, неймовiрно прекрасних свiтiв, куди прагнули у всi вiки й епохи найкращi серця людей? Люсi пригорнулася до мене, поквапливо сказала:

– Генрiху, не треба... Ти мовчи. Вiн безсилий що-небудь зробити. Ми наберемось сили, вiдновимо свою енергiю, i його варта не втримає нас...

Чорний володар, напевне, почув слова Лю. Вiн випростався на своєму пiдвищеннi i грiзно крикнув:

– Вам не перехитрити мене! Вибирайте свою долю. Або станете моїми помiчниками, або розлука. Я знаю - ти, чоловiк, прибув сюди за оцiєю жiнкою. Ти любиш її. Я маю можливiсть повернути тебе назад, у твiй свiт. А її я залишу тут. I ви назавжди розлучитесь. Вибирай!..

Краще згорiти у вогняному вихорi, краще пропасти в темрявi небуття, нiж опуститися до найнижчого рiвня - рабства духу. Я з викликом поглянув на Чорного Тирана. Вiн затремтiв од гнiву, i очi йому заблищали похмурим вогнем.

– Ти вибрав свiй шлях, людино з iншого свiту. Ти повернешся на свою землю i нiколи не побачиш своєї супутницi! Гей, слуги, вiзьмiть його, зробiть, що я сказав!

Мене вхопили, одiрвали вiд Люсi. Я бачив її простягненi руки, але нiчого не мiг вдiяти. Груба сила тягла мене геть вiд неї. Я вiдчув, що мене кидають у тiсний, як труна, куб, закривають важким люком. Нiби крiзь вату, востаннє почулося:

– Генрiх... я ждатиму тебе...

I потiм суцiльна мла... тиша... небуття...

Байдужiсть оповила мене, згасали бажання. Ще десь у глибинi свiдомостi промайнуло: а може, треба боротися? Може, ще є вихiд?

Нi, нема сили. Пустота. Безнадiя.

В безоднi сприйняття заблищали зiрочки фiолетового кольору, спалахнула вогняна пульсуюча квiтка. Знову галюцинацiя? Звiдки вона?

Я простягнув руки в пiтьму. Куди мене посадили? Нi тверде, нi м'яке. Щось схоже на в'язку рiдину. Вона охоплює мене невблаганними обiймами, тисне... А може, це марення? Може, це дивний, жахливий кошмар?

Загримiли громи. Потужний потiк невiдомої енергiї закрутив мене, кинув у простiр. В очi вдарило свiтло. Я побачив небо, сонце, море, вiдчув себе над землею. Я почав падати. I в останню хвилину свiдомостi зрозумiв, що Чорний Тиран виконав свою погрозу - викинув мене в мiй рiдний свiт.

Що було далi, ви знаєте, Педро. Якби не ви, то, певно, втопився б. Оце i все...

НАЗУСТРIЧ КОХАНIЙ

Уоллес замовк, знеможено заплющив очi. За стiнами ветхої хатини гримiв шторм, хвиля з стогоном розбивалася об скелястий берег, нiби акомпанувала вражаючiй розповiдi Генрiха. В кутку заворушився старий рибалка Хуан, закашляв.