Поезiї

Пiд ясним промiнням лиман такий пишний.

Його хвиля край берега ясно так синiє,

А дедалi ледве-ледве, мов туман, лелiє…

Глянуть на лиман той, - втiшається око!

Колись його хвилi вкривались широко

Тими байдаками, легкими чайками,

Що плили на сей бiк та за козаками:

Швидко рiдних визволяти козаки летiли…

За мурами високими вороги тремтiли…

Славо, наша згубо! славо, наша мати!

Тяжко зажуритись, як тебе згадати!

Кров'ю обкипiла вся наша давнина!

Кров'ю затопила долю Україна.

Ой лимане-лиманочку, хвиле каламутна!

Де подiлась наша воля, слава наша смутна?

Все мина!.. Вiд слави давньої давнини

Лиш зостались вежi та нiмiї стiни!

Де ходили лютi турки-яничари,

Там пасуться мирнi овечок отари…

Де полягла козацькая голова думлива,

Вирiс там будяк колючий та глуха кропива.

Виросла там квiтка у темницi, в ямi,

Ми її зiрвали, - нехай буде з нами!

Квiтка тая, може, виросла з якого

Козацького серця, щирого, палкого?..

Чи гадав той козаченько, йдучи на чужину,

Що вернеться з його серця квiтка на Вкраїну?.

Сумно тут усюди, так пусто, так глухо,

У цiлому замку немає нi духа,

Коло брами тiльки мiнарет тоненький,

Там курiнь приладив вiвчар молоденький.

Та в куренi-мiнаретi вiвчаря немає -

Он вiн з вежi високої на дiл поглядає.

З високої вежi вiвчарику видко,

Як котяться хвилi лимановi швидко,

А далi зникають у синьому морi…

Вiвчарика погляд блукає в просторi.

Має вiн простор широкий для думок та гадок,

Що то вiн тепер гадає, лицарський нащадок?..

VIII

Вже сонечко в море сiда;

У тихому морi темнiє;

Прозора, глибока вода,

Немов оксамит, зеленiє.

На хвилях зелених тремтять

Червонiї iскри блискучi

I ясним огнем миготять,

Мов блискавка з темної тучi.

А де корабель наш пробiг,

Дорога там довга й широка

Бiлiє, як мармур, як снiг,

I ледве примiтне для ока.

Рожевiє пiнистий край;

То iскра заблисне, то згасне…

Ось промiнь остатнiй!.. Прощай,

Веселеє сонечко ясне!

IХ

Кiнець подорожi, -

Вже зiроньки гожi

Сiяють на небi ясному,

I вже височенько

Ясний мiсяченько, -

Вже хутко прибудем додому!

Огнi незлiченнi,

Мов стрiчки огненнi,

До моря спускаються з мiста,

А в пристанi грає,

Огнями сiяє

Корабликiв зграя барвиста.

За час, за годину

Тебе я покину,

Величнеє море таємне!

I знов мене прийме,

Огорне, обiйме

Щоденщина й лихо наземне.

I в рiдному краю

Не раз спогадаю

Часини сi любi та милi!

Прощай, синє море,

Безкрає, просторе, -

Ви, гордiї, вiльнiї хвилi!

[1888] * Комаров Михайло Федорович (1844 -1913) - український бiблiограф, критик i фольклорист. Приятель сiм'ї Косачiв.

РОБЕРТ БРЮС, КОРОЛЬ ШОТЛАНДСЬКИЙ

(Посвята дядьковi М. Драгоманову)

ЗАСПIВ

Спогадаймо давнюю давнину,

Спогадаймо повiсть незабутню

Про далеку вiльную країну,

Про стару Шотландiю славутню.

Давня повiсть! i на байку схожа, -

Є в нiй певнi справи, єсть i мрiї,

Але ж правда, наче зiрка гожа,

Сипле скрiзь промiння золотiї.

Правда нам свiтитиме крiзь хмари,

Ми ж далеко думкою полинем,

Ми поглянем на вiйськовi чвари,

В давнiй славi спогадом поринем.

I

Вже буде лiт п'ятсот тому, -

На край шотландський вiльний

Вiйною йшов король Едвард,

Англiйський владар сильний.

Зiбрав вiн лицарiв своїх,

Все горде, пишне панство,

Щоб то шотландський вiльний люд

Забрати у пiдданство.

По всiй Шотландiї йде гук

Луною голосною:

"До зброї, браття! ось iде

Король Едвард вiйною!

Гей, миле браття! чи у нас

Ясної зброї мало?

Хiба в шотландськiй сторонi

Вже лицарiв не стало?"

Лицарство йде, земля гуде;

Зiйшлись ворожi лави…

Багато буде сього дня

Кривавої забави.

Блищать списи, бряжчать мечi

I шоломи яснiї,

Гукають люто вояки,

Ржуть конi воронiї.

Воюють день, воюють два,

На третiй день - ой горе!
–

Шотландцi крикнули: "Бiда!

Король Едвард нас боре!"

Англiйське вiйсько б'є-сiче,

Англiйська зброя сяє;

Шотландська зброя опада,

Лицарство знемагає.

Аж тут король Едвард спинивсь,

I сурма забринiла,

Знялась над вiйськом корогва;

Та не барвиста - бiла.

Всi стали тихо, всяк свiй спис

Додолу похиляє,

Гука герольд: "Король Едвард

Шотландцiв призволяє

Лихую зваду залишить,

Спокiй вернути краю,

Прийти до згоди без вiйни,

По братньому звичаю.

Так каже наш король: хто з вас

Погодяться зо мною,

Той i маєтками, й людьми

Владiтиме в спокою.

Люд простий має нам платить

Податки й десятини, -

А лицар буде вiльний пан

Своєї батькiвщини.

Всяк лицар має з королем

Ходити у походи,

За те вiн матиме собi

I ласку, й надгороди".

Додолу впали корогви,

Весь гурт шотландський панський

Враз крикнув: "Згода! хай живе