Посланець

— Про що мова, товаришу…

— Стоп! — зупинив її Владислав, бо відчув, що дівча ладне порушити конспірацію. — Візьміть його за ноги — буде зручніше.

Труп уклали в проміжок поміж сидіннями. Вкрили шинеллю.

Владислав сів за кермо. Поряд, спираючись рукою на відчинені дверцята, стояла Крістіна.

— Доповідайте, тільки коротко і найсуттєвіше, — службово мовив Марков. — Якщо виникне необхідність, запитаю додатково.

Але Крістіна не годна була укластися в лаконічні речення і доповідала не так коротко, як швидко, дбаючи лише про те, аби не забрати у Маркова зайвого часу. Голос її, глибокий і притишений, бринів схвильовано:

— Як і було передбачено, я спочатку влаштувалася на роботу в бургомістраті. Потім на мене ввернули увагу з СД. Перевіряв сам Хейніш. Мене зарахували до штату на посаду особистої секретарки з обов'язками перекладача. Хейніш намагається ставитися до мене як шляхетний вихователь. Незрозуміло поводиться його помічник Віллі Майєр. Він приязний до мене, наодинці не дуже обережно кепкує із себе і перемог німців. Якось він докинув, що, коли мені буде недобре, він допоможе. Од відповіді на запитання, про яку допомогу йдеться і за яких обставин, ухилився.

— Будьте обережні, Крістіно. Можливо, це гачок — ви серед ворогів, хитрих і підступних, не сподівайтеся на людяність… Чому досі не озивалися?

— Я втратила зв'язок, На тому місці, де закопана рація, споруджено військову майстерню.

— Які зібрали оперативні відомості?

— З письмових — лише уривок, але, здається, важливий, з донесення начальника штабу 1-ї танкової армії.

«Уривок» справді був надзвичайної ваги. Йшлося про «нове планування армії на подальше ведення наступу: через пустельність степової місцевості поблизу Каспійського моря між Тереком та Маничем неможливо виставити сильні частини. Також і питання постачання водою пов'язане з колосальними труднощами, оскільки передбачається боротьба за окремі колодязі, які супротивник залишив у негодящому стані. Тому наступ повинен вестися з рубежу Баксан — Моздок, тут напрямок головного удару.

Можливість форсувати Терек під Моздоком є найвигіднішою, оскільки широчінь ріки тут не перевищує 100 м. Таким чином, під проводом командира 3-го танкового корпусу об'єднується група, що складається з румунської гірської дивізії, німецьких гірських частин, наданих цій дивізії, і що посилена полковою групою 23-ї танкової дивізії, завданням якої буде — посунутися західніше та південніше Тереку на Орджонікідзе і відрізати військові шляхи.

40-й танковий корпус з 3-ю танковою дивізією і з частиною сил 23-ї танкової дивізії, а також знову підпорядкованою 13-ю танковою дивізією готує наступ у районі Моздок через ріку Терек, створює передмостовий плацдарм і опісля наводки моста рухається на Грозний.

52-й армійський корпус іде слідом за 40-м танковим корпусом через Моздок, щоб пізніше просуватися на Орджонікідзе.

Після форсування Тереку передусім необхідно знищити супротивника, що знаходиться в завороті Терену, і для цього ввести в дію достатню кількість танків для удару на Орджонікідзе» [39] .

— І все це ви носили з собою? — із співчутливим сумом запитав Марков. — Ще маєте ще доповісти?

— 13-та танкова дивізія під командуванням генерал-майора Герра рухається з району Армавіра, з району Нальчика — 3-тя танкова дивізія генерал-майора Брайта. Піхотою командують генерал-майори Рюкнагель і Клепп. Оволодіння Головним Кавказьким хребтом покладено на 49-й гірськострілецький корпус, що дислокується в районі станиці Невинномиської і міста Черкеська. Командує генерал гірських військ Рудольф Конрад. Корпус складається з 1-ї та 4-ї гірськострілецьких і 97-ї та 101-ї гірсько-єгерських дивізій. Окрема складова частина — дивізія «Едельвейс». Багато хто з вояків цієї дивізії до війни відвідували Кавказ як спортсмени і туристи, добре вивчили перевали. Зараз «едельвейси» перебувають у районі Північної Теберди. І ще. Для боротьби проти партизанів та підпільників Північного Кавказу прибув каральний батальйон особливого призначення «Бергман» — «Горець», що складається зі зрадників Батьківщини та націоналістичних недобитків. Політичний керівник — німець на прізвище Оберлендер.

39

Донесення від 25 серпня 1942 року.

— Як? — не стримався Марков.

— Оберлендер.

— Ім'я знаєте?

— Теодор.

— Звання?

— Обер-лейтенант.

— Таки він! — мовив, нічого не пояснюючи. — Доповідайте далі.

— З найголовнішого — це вже все… Стривайте, здається, патруль… І справді — йдуть сюди! Накиньте на себе шинель Мюллера. Давайте мені свою, я його накрию… І кашкета, його кашкета насуньте якомога нижче, прямо на очі… Ось так він носив! Перепустка ось тут… Ну, чого чекаєте? Обніміть мене і цілуйте… Мюллер у таких випадках не соромився і не зволікав…

Владислав ніжно обняв її легкий стан, притулився до її свіжого, теплого, мов нагрітий сонцем шовк, обличчя, і від цієї вимушеної «службової» ласки у нього за мить аж попливло в очах, бо ніколи не розкошував і такою. Поцілунок з чарівною дівчиною під прицільними цівками автоматів…

— Ауфштеен! [40] — почули різкий зигук. — Аусвайс! [41]

Крістіна грайливо вивільнилася з обіймів Владислава

І, кокетуючи, посміхнулася:

40

Встати! (Нім.)

41

Документ! (Нім.)

— Ось перепустка. Aлe в даному випадку гер помічник коменданта не потребує глядачів… Бачите, сердиться!

— О, пане обер-лейтенант, тисяча пробачень! У темряві не впізнали вашої машини.

— Геть! — люто просичав крізь стиснуті зуби Владислав.

— Слухаюсь!

Патруль хутко, ледь не бігцем поринув у темінь.

Владислав натиснув на стартер. Обганяючи патрульну трійцю, висунувся з протилежного боку машини, аби вояки бачили тільки його потилицю, і гукнув під гуркіт мотора:

— Ауфвідерзеен, фрейлейн! [42]

Розділ сьомий ВАРІАНТ «ЕСМЕРАЛЬДА»

Під ранок, коли за вікном ще тільки починало ледь сіріти, в узголов'ї гауптмана Функеля настирно задзвонив телефон. Цей телефон дзвонив лише на випадок нагальної тривоги або ж на випадок термінової розмови з дуже високими чинами, і сон покидав коменданта на перший же його деренчливий поклик.

42

До побачення, фрейлейн! (Нім.)

Досі телефон промовляв до гера коменданта виключно німецькою мовою, і тому, коли Функель зачув російську, він за своєю рефлекторною звичкою не годен був одразу щось второпати. Справа ускладнювалася ще й тим, що сам Функель ніколи не ходив у завеликих мовознавцях, а тицяти в груди твердим, мов цвях, пальцем зараз було геть нікому. Отож, долати мовні труднощі доводилося, нервово тупцюючи на ногах-жердинах у вузьких блакитних кальсонах та ще босоніж на охололій за ніч підлозі.

— Хто говоріль? — люто волав у телефон гер гауптман.

— Зазроєв, гер комендант…

— Какой такой комендант Зазрой до тойфельмутер [43] ? Я вас буду розстріляйт! Ві отшень вінувайт!

— Вибачаюсь, пане-гер комендант. Я — рядовий поліцай Зазроєв. Зараз стою на посту! Мушу доповісти…

— На посту? Отшень карашо! Но потшеиу на посту меня буділь? А?

— Мюллер спить! — простогнало у телефоні.

— Ах, так! — нараз визвірився Функель. — Ті — тупа остсвиня, Зазрой! Мюллер отшень спіт, а ті посмель меня отшень буділь? Каналья!

43

До бісової матері (нім.).