Постріл

— До речі, чому ваша школа так зв'язана з фабрикою?

— Проходимо виробничу практику — два дні на тиждень, дістаємо «трудове» виховання, навіть пишемо дипломні роботи, майже як у вузі. З нас готують щось на зразок статистів. Така нудота!

— Даремно нехтуєш цим, — сказав Валентин Валентинович, — інші після школи йдуть на біржу праці або в чорнороби. А ти одразу дістаєш фах.

— Мені потрібна незалежність.

— Професія актора тобі її дасть?

— До певної міри.

— Помиляєшся. Незалежність дається тільки цими…

Валентин Валентинович поворушив пальцями, ніби перебираючи монети.

— Але де їх узяти?

Валентин Валентинович загасив цигарку в попільничці, пройшовся по кімнаті, чистій, порожнюватій, з фотографіями коней на стінах.

— Треба починати з невеликого. Хто я такий? Уповноважений товариства «Друг дітей». Раніше я розповсюджував лотерейні білети, листівки, значки, підіймався сходами, стукав у двері, несвідомі громадяни зачиняли їх перед моїм носом. І все-таки мені вдавалося декого переконати. Зваж, яку гуманну роль я виконував: допомагав нещасним, голодним крихіткам і пробуджував у людей жалість. Тепер заготовляю мануфактуру для наших підприємств, прибуток від них іде знову ж таки на допомогу безпритульним дітям. Раз на місяць одержую свої проценти. Рокфеллер має більше, але я ситий, одягнений, взутий. — Він випростав ногу й показав лакований черевик «джиммі». — Роблю свої гроші й думаю, як би зробити їх більше.

— На лотерейних білетах? На відвантаженні мануфактури?

— Друже мій! Гроші роблять на всьому. Неп! Цигарки «Іра» — не все, що зосталося від старого світу. Воруши звивиною, як пишуть у журналі «Смехач». Життя з ходу дає шанс — не проґав його. Приживися на фабриці. Вийде з режисером — підеш у Дугласи Фербенкси. Не вийде — заробиш виробничий стаж і вступиш до вузу. До речі, яка в тебе тема?

— Облік на складі, — гидливо відказав Юра.

— Чудова тема! — вигукнув Валентин Валентинович. — На складі ти станеш діловою людиною, вивчиш тканини. Вельми актуальна проблема! За десять років люди обносилися, ринок вимагає мати…

— Мати? Що це таке? — запитав Юра.

— Мата — мануфактура мовою контрабандистів, цим терміном користуються й комерсанти, — пояснив Валентин Валентинович. — Які назви! Амарант, бельфанс, туаль-д-ете, канбера, віола-макміно… Тільки заради самих назв я пішов би працювати на склад, слово честі!

— Ви говорите про фабрику з таким ентузіазмом, як Миша Поляков на шкільних зборах про світову революцію, — посміхнувся Юра.

— Ну що ж, з усіх, кого я бачив сьогодні, Миша Поляков сподобався мені найбільше.

— Ви його мало знаєте, — спохмурнів Юра.

4

Наступний день був «фабричний» — учні проходили виробничу практику. З блокнотом і олівцем Миша стояв на фабричному подвір'ї коло залізничної вітки. Вантажники носили у вагони паки з мануфактурою.

Підійшов Валентин Валентинович.

— Що ви робите, Мишо? — Після вчорашньої пригоди він поводився з ним, як з добрим приятелем.

Миша показав на блокнот.

— Занотовую, куди відправлять товар.

— Це має відношення до вашої дипломної роботи?

— Авжеж. «Транспортування готової продукції».

— Прекрасно! Можете занотувати моє відправлення. — Валентин Валентинович показав на порожній вагон у тупику. — Станція призначення — Батум, одержувач — швейна фабрика товариства «Друг дітей».

— Занотую, коли повантажать, черга дійде не скоро.

— Аж надто довго все це триває, — підхопив Валентин Валентинович, — і я вам скажу чому: затримують возовики. Анахронізм. За кордоном переважає автомобіль.

Біля воріт складу стояли ломові коні з волохатими ногами. Візники складали паки на полиці, вкривали брезентом, ушнуровували мотузками, затягували ломиками.

У складі було тісно, але робітники вправно маневрували возиками, скидаючи паки, куди їм показував комірник Панфілов. За маленьким столиком Юра виписував накладні.

Увійшов Красавцев, завідуючий збутом, товстун з брезклим лицем, щось сказав Панфілову і вийшов.

— Представник диткомісії, громадянин Навроцький! — вигукнув Панфілов, з'явившись на воротах складу.

Валентин Валентинович оглянувся.

— Мене кличуть… Іду!

Він подався в склад і одразу ж повернувся, весело повідомив Миші:

— Зараз буду вантажитися!

Показав вантажникам порожній вагон у тупику:

— Нумо, хлопці, давайте посунемо, по чвертці на брата!

Сказав щось машиністові та зчіплювачеві й рушив до порожнього вагону, на ходу кинувши Миші:

— Допоможемо, Мишо!

Миші сподобалася його весела хвацькість, і він допоміг вантажникам підштовхнути вагон до состава.

Забрязкотіли буфери, зчіплювач накинув зчеп, Валентин Валентинович відтягнув двері вагона, вони м'яко покотилися на роликах, вантажники встановили трап, почали носити паки.

Стоячи у вагоні, Валентин Валентинович упевнено порядкував:

— Хутко, хлопці, крок назад, два вперед, пак на пак, товару якраз на вагон. Кепсько вкладемо — доведеться перекладати.

Він зіскочив з вагона й пішов у склад.

— Накладна готова?

— Готова, — відповів Юра.

— Молодець.

Притискаючи книжку лінійкою, Юра відірвав і передав йому накладну.

Валентин Валентинович глянув на состав (зчіплювач закривав і опломбовував вагон), кивнув Юрі й Панфілову: «До нових зустрічей!» — і через бокові двері вийшов на вулицю.

Машиніст дав гудок, состав рушив і витягнувся з воріт фабрики. Миша занотував вагон Валентина Валентиновича.

І тільки-но зачинили ворота за составом, до складу зайшов інженер Микола Львович Зимін. Він був гладенько поголений, у добре відпрасованому костюмі, тримався підтягнуто. Поза очі його звали «пан» — слово на той час уже не образливе, а насмішкувате. Воно було незаслужене й примушувало Миколу Львовича триматися ще пряміше, говорити ще спокійніше.

— Де бракована партія? — запитав він у комірника Панфілова.

— Яка, Миколо Львовичу? — перепитав Панфілов.

— Для диткомісії… Я наказав Красавцеву затримати її. Передав він вам мої розпорядження?

— Правильно, наказали… Але ж транспорт уже навантажили, не розвантажувати ж його, Миколо Львовичу.

— Цікаво… — невдоволено мовив Зимін і вийшов зі складу.

Миша добре пам'ятав: Красавцев приходив на склад до того, коли вагон Валентина Валентиновича завантажили. Красавцев щось сказав Панфілову і післяцього вагон Валентина Валентиновича блискавично завантажили й відправили. Що ж загадав Красавцев? Затримати вагон чи, навпаки якнайшвидше відправити його?