Повісті та оповідання, драматичні твори

Подається за автографом.

¹Смирницька Єлизавета Миколаївна — племінниця Г. Ф. Квітки-Основ’яненка.

²...тут стояв граф Панін з військом, як Бендер від турка добували. — Мова йде про Паніна Петра Івановича П721—1789)—російського генерала, який зіг-рав видну роль під час Семилітньої війни 1768—1774 рр., взявши штурмом фортецю Бендери.

³Об Євдокії — за церковним календарем 13 березня.

⁴Четь мінея (четьї мінеї) — збірники житій святих, повчань, казань.

⁵Шльонськ — тобто Сілезія — історична слов’янська область у верхній та середній течії Одри. Тут бували великі ярмарки.

⁶...і ритористи, і х в и л ь о з о х в и... — Так називалися студенти різних класів тодішніх семінарій і духовних училищ.

⁷Теплого Олексія — за церковним календарем 29 березня.

⁸К у р я ж — Курязький монастир біля Харкова, заснований в 1663 р.

⁹Хорошів (Хорошеве) — було відоме Хорошево-Вознесенським жіночим монастирем, заснованим на місці стародавнього городища. Тепер селище Харківського району Харківської області.

Вперше надруковано в автоперекладі російською мовою в журналі «Маяк», 1840, ч. VII,.гл. II, с. 114—131. Українською мовою вперше надруковано в альманасі «Молодик на 1843 год», ч. II. Харків, 1843, с. 51—90.

Автограф зберігається у відділі рукописів ІЛ (ф. 67, № 76).

Подається за першодруком, оскільки письменник б.рав участь у підготовці «Молодика» до друку.

ПАРХІМОВЕ СНІДАННЯ

Вперше надруковано в альманасі «Ластівка». Сочинения на мало-российском языке. Повести и рассказы, некоторые народные малороссийские песни, поговорки, пословицы, стихотворения и сказки. Собрал Е. Гребенка. В тип. Российскрй Академии наук. Спб., 1841, с. 251— 278.

Автограф невідомий.

Подається за першодруком.

¹...об перших .Парасках — тобто 8 серпня.

МАЛОРОСІЙСЬКА БИЛЬ

Вперше надруковано паралельно українською та російською мовами в журналі «Маяк», 1842, т. III, № 5, с. 12—25.

У виданні: Купований розум. Оповідання Гр. Квітки. Спб., 1862, П. Куліш дав оповіданню «Малоросійська биль» підзаголовок «Купований розум». У багатьох наступних виданнях це оповідання друкувалося з підзаголовком Куліша.

Автограф невідомий.

Подається за першодруком.

ПІДБРЕХАЧ

Вперше надруковано в альманасі «Молодик на 1843 год», ч. II. Харків, 1843, с. 104—107.

У перекладі російською мовою під псевдонімом Колейденскийоповідання було надруковано в журналі «Маяк», 1844, т. XIII, с. 12—14, Автограф невідомий.

Подається за першодруком.

¹...не тільки рост, та й істе пропало — по лише проценти, а й позичені гроші пропали.

ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ

СВАТАННЯ НА ГОНЧАРІВЦІ

Малороссийская опера в трех действиях

Вперше надруковано окремим виданням: Сватанье. Малороссийская опера в трех действиях. Соч. Грыцька Основьянеика. Харьков, в губерн. тип. 1836, 184 с,

Цензурний дозвіл П. Корсакова датовано травнем 1835 р. 1840 р. вийшло друге видання твору: Сватанье. Малороссийская опера в трех действиях. Соч. Основьяненка. Изд. 2-е. Харьков, печатано в унив. тип. Цензурний дозвіл І. Снєгірьова датовано 28 червня 1840 р. Істотних відмінностей між першим і другим виданнями немає, хоча Квітка вніс деякі зміни в тлумачення становища кріпаків.

Автограф п’єси зберігається у відділі рукописів ЇЛ (ф. 67, № 66). На титульній сторінці цензурний дрзвіл на постановку: «Одобрить к представлению. Спб., 22, июль 1836 года. Цензор Е. Ольдекоп».

Між автографом і виданнями є численні відмінності. Квітка доопрацював і змінив ряд сцен, додав чимало пісенних партій.' Якщо в автографі він визначив жанр твору як «малороссийская комедия», то у виданнях — як «малороссийская опера».

Поява цієї комедії була зумовлена потребами розвитку української театральної культури, сценічного реалізму, який вимагав відображення навколишньої дійсності, необхідністю продовжити розпочату Котляревським демократизацію українського театру (див. ГончарО. /. Григорій Квітка-Основ’яненко. К., 1969, с. 222—231). Згадуючи про історію написання п’єси, Квітка наголошував, що його персонажі взяті з життя, і в п’єсу він ввів пісні, обряди, які чув від простих харків’ян. Тому не випадково В. І. Даль, рецензуючи «Сватання на Гончарівці», вважав головною його позитивною рисою те, що автор з непереверше-ною природністю зображує українського простолюдина. «Письмові твори Основ’яненка,—писав критик,— належать, безперечно, до найбільш вірних, яскравих і барвистих картин побуту простолюдинів тієї частини нашої великої вітчизни, де живе і пише автор» («Литературные прибавления» к «Русскому инвалиду», 1837, № 39).

Перша постановка «Сватання на Гончарівці» була здійснена трупою Л. Ю. Млотковського на сцені Харківського театру. В ролі Стець-ка з великим успіхом виступив видатний український актор К. Соле-ник, у виставі були зайняті відомі на той час актори Т. Пряженківська (Одарка), Л. Млотковська (Уляна). Про успіх п’єси Квітка писав

С. Т. Аксакову — тоді цензору Московського цензурного комітету — в листі від 12 грудня 1836 р.: «Я поставил действие в Харькове, и действующие все обыватели, малороссияне, вот почему она имела здесь необыкновенный успех и любимая пьеска» (Квітка-Основ’яиенко Г. Ф.Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 208). У цьому ж листі він просив Аксакова передати «Сватання на Гончарівці» славетному російському актору М. С. ІДепкіну для ознайомлення.

10 жовтня 1851 р. Щепкін виступив у цій п’єсі на сцені Великого театру в Москві в ролі Прокопа Шкурата. Газета «Московские ведомости» від 13 жовтня 1851 р. писала про виконання цієї ролі Щепкі-ним: «Уже самою своєю зовнішністю, самою мімікою він викликав захоплення в глядачів, і театр гримів від оплесків». З великим успіхом п’єса йшла в Таганрозі, Сімферополі, Тифлісі. Кращими виконавцями ролі Стецька були К. Соленик, М. Кропивницький. Під назвою «Сватання, або Жених навіжений» п’єса у переробці І. Озаркевича — одного з ініціаторів українського театрального аматорства в Галичині в 40-х роках XIX ст.— була поставлена в 1850 р. у Коломиї, а згодом ї в інших містах Західної України.

Завдяки правдивим картинам життя й побуту народу і насамперед завдяки неперевершеному гумору «Сватання на Гончарівці» і сьогодні не сходить зі сцени. Музику до комедії написав відомий український композитор К. Г. Стеценко.

Подається за виданням 1840 р. із збереженням традиційної назви «Сватання на Гончарівці», під якою комедія ставилась на сцені ще за життя письменника.

¹...б у л а казеин а...— кріпачка, що належала не поміщикові, а казні (держані).