Повна темрява. Без зірок

Шильдик з інструкцією хтось подряпав, мабуть, якийсь п’яниця ключем від машини, але вона все одно зуміла прочитати головну інформацію: дзвінки по №911 безкоштовні, просто зніміть слухавку і наберіть цифри. Легко, як з гори котитися.

Вона натиснула 9, завагалася, натиснула 1, а тоді знову завагалася. Уявила собі піняту [141] і якусь жінку, що замахнулася ломакою, щоби по ній вдарити. Ось-ось усі сюрпризи покотяться з розбитої забавки. Друзі й колеги дізнаються, що її було зґвалтовано. Петсі Макклейн зрозуміє, що історія про те, як вона в темряві перечепилася об Фрітці, це породжена соромом брехня... і що Тесс їй насправді не довіряє, бо інакше б розповіла правду. Проте істина полягала в тім, що не це було головним. Вона вірила, що змогла б витримати публічну прискіпливість, особливо якщо це покладе край ґвалтуванням і вбивствам інших жінок чоловіком, якого Бетсі Ніл назвала Великим Водієм. Навернулася думка, що її можуть навіть сприймати героїнею, думка, котрої учора ввечері навіть побіжно неможливо було припустити, коли так боляче, до сліз, їй було пісяти, а розум повсякчас повертався до картинки, де вкрадені в неї трусики стирчать із нагрудної кишені комбінезона велетня.

141

Pinata — велика, яскраво прикрашена паперова коробка з мексиканської святкової традиції, яку треба розбити, щоб звідти висипалися подарунки.

От тільки...

— А що я сама з цього матиму? — спитала вона знову. Говорила вона дуже тихо, спокійно, дивлячись на телефонний номер, написаний на стінній пилюці. — Яка з цього мені користь?

А собі подумала: «Я маю зброю і знаю, як нею користуватися».

Вона повісила слухавку й повернулась до машини. Поглянула на екран Тома, де показувалося перехрестя Стаґґ-роуд та шосе №47.

— Треба мені про це ще трохи поміркувати, — промовила вона.

— Про що міркувати? — запитав Том. — Якщо ти готова його вбити, щоби потім тебе впіймали, ти потрапиш до в’язниці. Тут не важить, ґвалтували тебе чи ні.

— От саме про це я й мушу поміркувати, — сказала вона і повернула в бік 47-го шосе, котре виведе її на трасу І-84.

Рух на великій автомагістралі, як зазвичай суботніми ранками, був нежвавий, і сидіти за кермом «Експідішена» було приємно. Гойно. Нормально. Том не подавав голосу, поки вона не проїхала повз знак із написом: «З’ЇЗД №9. СТОК-ВІЛІДЖ ЗА 2 МИЛІ». А тоді промовив:

— А ти певна, що то була випадковість?

— Що? — здригнулася вона злякано. Тесс чула, що слова з’являються з її власного рота, вимовлювані глибоким голосом, котрим вона завжди наділяла уявних співрозмовників у своїх уявних діалогах із ними (цей голос вельми мало нагадував електронний голос робота Тома-ТомТома), але все одно вона не відчувала його своїм. — Ти хочеш сказати, що той курваль зґвалтував мене не випадково?

— Так, — відповів Том. — Я хочу сказати, що якби все залежало тільки від тебе, ти поверталася б назад тим же шляхом, яким приїхала туди. По оцій дорозі. І-84. Але дехто запропонував тобі кращу ідею, хіба не так? Дехто, хто знав коротший шлях.

— Так, — погодилася вона. — То була Рамона Норвілл. — Вона поміркувала про це, а потім заперечливо похитала головою. — Друже мій, твоє припущення абсолютно притягнуте за вуха.

Том на це нічого не відповів.

— 27 —

Від’їжджаючи від «Заправся & мчи», вона запланувала собі увійти в мережу й подивитися, чи зможе вона вирахувати автотранспортну компанію, радше за все невеличку, незалежну, офіс якої міститься у Свебріджі або в якомусь іншому сусідньому з ним містечку. Компанію з пташиною назвою, де може фігурувати яструб, а може, орел. Саме так діяли б леді з Вербового Гаю; вони обожнювали свої комп’ютери і безперервно контактували між собою в мережі, немов якісь дівчатка-підлітки. Навіть відкинувши інші причини, цікаво буде подивитися, чи подіють її методи аматорського детективного розшуку в реальному житті.

З’їхавши з І-84 по естакаді за півтори милі від свого дому, вона вирішила, що спершу пошукає інформацію про Рамону Норвілл. Хтозна, може, окрім президентської посади в товаристві «Книгогризів-Буквоїдів & Ласунів», Рамона заразом очолює в Чикапі ще й якесь «Товариство запобігання ґвалтуванням». Вельми правдоподібна версія. Леді, котра була запросила Тесс, не просто лесбійка, а мужикувата активна лесбійка, а жінки з такими переконаннями доволі часто не полюбляють чоловіків не– ґвалтівників.

— Чимало підпалювачів беруть участь у своїх місцевих пожежних бригадах, — зауважив Том, коли вона вже завертала на свою вулицю.

— Що це мусить означати? — спитала Тесс.

— Те, що ти не мусиш відкидати жодної особи, орієнтуючись лише на їхні публічні репутації. Леді з В’язального товариства ніколи б так не робили. Проте в будь-якому випадку пошукай про неї в інтернеті. — Том говорив ухильним голосом, котрого Тесс від нього аж ніяк не очікувала. Це трохи дратувало.

—Як люб’язно з твого боку, Томасе, що ти мені це дозволяєш, — мовила вона.

— 28 —

Але, сидячи в своєму кабінеті, коли вже завантажився комп’ютер, перші п’ять хвилин вона просто тупилася на заставку-привітання «Яблука» [142] на моніторі, зачудована: невже вона дійсно думає про те, щоб розшукати і застрелити велетня, чи це якийсь різновид фантазування, до якого схильна вона й усі подібні їй вигадники історій заради прибутку. У даному випадку фантазування про помсту. Цього сорту фільми вона також не дивилась, хоча й знала про їх існування; неможливо уникнути вібрацій культури, що оточує тебе, якщо ти не переконаний аскет, а Тесс аскеткою не була. У фільмах про помсту чарівливо м’язисті парубки на кшталт Чарлза Бронсона чи Сильвестра Сталлоне [143] не звертаються до поліції, поганців вони карають самотужки. Правосуддя фронтиру. Здобув собі щастя, мерзотнику? Їй пригадувалося, що навіть Джоді Фостер [144] , одна з найзнаменитіших випускниць Єйльського університету, знялася у фільмі цього жанру. Тесс не пам’ятала точно його назви. Може, «Відчайдушна жінка»? Ну, у всякому разі, якось схоже.

142

«Apple» — компанія з виробництва комп’ютерів, телефонів, плеєрів та програмного забезпечення; має логотип у вигляді надгризеного яблука.

143

Charles Bronson (1921-2003) — актор, найбільш уславлений ролями поліцейських та стрільців-ковбоїв; Sylvester Stallone (нар. 1946 р.) — актор, сценарист, режисер, який зробив великий внесок у розвиток жанру «екшн».

144

Alicia «Jodie» Foster (нар. 1962 р.) — актриса, режисерка і продюсерка; Тесс має на увазі фільм 1997 року «The Brave One» («Хоробра»), в якому Джоді Фостер грає ведучу авторської радіопередачі, котра смертельно мститься бандитам, що вбили її друга.

Її комп’ютер перемкнувся на скрінсейвер, показавши «слово дня». Сьогоднішнє слово виявилося — «баклан», що чисто випадково було ще й назвою птаха.

— Відправляючи ваш вантаж автотранспортною компанією «Баклан», ви почуваєтесь ніби в польоті, — промовила Тесс тим своїм глибоким, уявним голосом Тома.

Нарешті вона стукнула по клавіші і скрінсейвер зник. Вона увійшла в інтернет, але до жодного з пошукових сервісів звертатися не стала, у всякому разі поки що. Спершу вона зайшла на «Трубу» [145] і надрукувала РИЧАРД ВІДМАРК, сама не маючи зеленого поняття, навіщо це робить. Усвідомленого принаймні.

145

«YouTube» — інтернет-ресурс, де кожен може розмістити, подивитися або скачати будь-яке не заборонене законом відео.

«Може, я хочу з’ясувати, чи дійсно цей парубок вартий фанатського поклоніння, — подумала вона. — Рамона ж точно в цьому впевнена».

На сайті було повно кліпів. Найвище в рейтингу стояла шестихвилинна компіляція із заголовком: «ВІН МЕРЗОТНИК, ВІН РЕАЛЬНО МЕРЗОТНИК». Це відео передивилося вже кілька сотень тисяч людей. Там були сцени з трьох фільмів, але та, що вразила Тесс, ішла першою. Чорно-білий фрагмент, на вигляд убога дешевка... але безумовно це був один з тих фільмів. Навіть його назва це стверджувала: «Поцілунок смерті»[146].

Тесс переглянула цілком усе відео, а потім знову двічі передивилася той фрагмент із «Поцілунку смерті». Відмарк грав злочинця, котрий, гигочучи, мучив стареньку леді в інвалідному візку. Вимагав від неї інформації: «Де твій синок-донощик?».

А коли старенька леді йому не виказала сина: «Ти знаєш, що я роблю з донощиками? Я стріляю їм у живіт, і тоді вони ще довго смикаються, мріючи, щоби все для них скоріше закінчилося».

А проте старенькій леді в живіт він не вистрелив. Він прив’язав її дротом від лампи до візка і зіштовхнув униз по сходах.