Повна темрява. Без зірок

«Ти би ще попрохав Марджорі Дувалл здати кров, — подумала Дарсі. — У неї була резус-позитивна друга група».

А тоді, дещо випинаючи груди — чоловік, що вгачує свій фінальний аргумент з безперечною впевненістю, — він заявив:

— Заради цього й «Вовчата». Ти була певна, що я покину ними займатися, коли Донні виріс і перейшов до бойскаутів, я знаю, саме так ти гадала. А я от не покинув. Бо робив це не лише для нього, ніколи не робив це лише заради нього. А заради нашої громади. Все, щоб віддавати людям належне

— Віддай тоді назад життя Марджорі Дувалл. Або Стейсі Мур. Чи Робертові Шейверстону.

Останнє ім’я поцілило; він скривився, наче від удару.

— Хлопчик випадковий. Він не мусив там нагодитися.

— Але ти потрапив туди не випадково?

— То був не я, — заперечив він, слідом додавши вже цілковиту маячню: — Я не перелюбник. То все БД. Завжди те робив БД. І взагалі, це від самого початку його вина в тім, що він уклав мені в голову ці ідеї. Я б ніколи не додумався до такого сам. Свої записки до поліції я підписував його ім’ям якраз для того, щоб це пояснити. Ну, звичайно, писав, як воно вимовляється, бо колись був казав тобі, коли вперше про нього розповідав, що він для мене існує під абревіатурою БД. Ти можеш цього й не пам’ятати, але я добре пам’ятаю.

Вона була вражена тим, до яких глибин сягає його манія. Не дивно, що його не могли зловити. Ет, якби ж то їй було не вдаритися великим пальцем ноги об ту картонну коробку...

— Жодна з них не мала стосунку до мене чи мого бізнесу. Обох моїх бізнесів. Інакше було б вельми зле. Вельми небезпечно. Але я багато їздив, тримаючи очі відкритими. З БД всередині мене — БД придивлявся також. Ми роздивлялися, де є задаваки. Їх завжди легко впізнаєш. Спідниці вони носять занадто короткі й демонструють шлейки своїх бюстгальтерів при всякій нагоді. Збуджують чоловіків. Та ж Стейсі Мур, наприклад. Ти про неї читала, я певен. Заміжня, але це не завадило їй тертися цицьками об мене. Вона працювала офіціанткою в одній кав’ярні — називається «Сонячна сторона», це у Вотервілі. Я туди часто їздив, до крамнички «Монети в Міхельсона», пам’ятаєш? Пару разів ти навіть їздила зі мною, ще коли Петс навчалася в коледжі. Ще перед тим, як Джордж Міхельсон помер, а його син продав усі колекції, аби поїхати до Нової Зеландії чи ще кудись там. Дарсі, та жінка притискалася до мене всім тілом. Завжди питала, чи достатньо гаряча для мене кава, і теревенила про «Ред Сокс» та все таке, а сама нахилялася й терлася цицьками мені об плечі, з усіх сил старалася, щоб у мене встав. І вона таки досягала свого, мушу визнати. Я чоловік, маю чоловічі потреби і, хоча ти мені ніколи не відмовляла, не казала «ні»... ну, хіба зрідка... я звичайний чоловік, зі звичайними потребами, і я завжди був вельми сексуальним. Деякі жінки це відчувають і люблять на цьому пограти. Самі від цього кінчають.

Він задивився собі на коліна потемнілими, замріяними очима. Тоді щось нове стрельнуло йому і він стріпнув головою. Злетіло й уляглося його поріділе волосся.

— Завжди посміхаються! Червона помада і посмішка! Авжеж, я розпізнаю такі посмішки. Більшість чоловіків їх вгадують. «Ха-ха, я знаю, чого ти насправді хочеш, я нюхом це в тобі відчуваю, але ти не готова піти далі, аніж отак трохи потертися, тож і зупинимося на цьому». Я міг! Я міг на цьому зупинитися. Але не БД, ні, він не міг. — Він без поспіху похитав головою. — Таких жінок багато. Легко дізнатися їхні імена. А потім їх можна відстежити в інтернеті. Там гибель інформації, якщо знаєш, як її шукати, а бухгалтери це вміють. Я це робив... о, багато десятків разів. Може, й сотню разів. Я гадаю, ти могла б назвати це хобі. Ти могла б сказати, що я колекціоную інформацію точно так, як монети. Зазвичай це не призводить ні до чого. Але подеколи БД каже: «Ось цю ти маєш уграти, Боббі. Саме цю. План ми розробимо разом, а коли надійде час, просто поступишся мені своїм місцем». Тож так я й роблю. — Він узяв її за руку й потиснув її безвільні, крижані пальці. — Ти гадаєш, що я божевільний. Я бачу це по твоїх очах. Але я не божевільний, серденько. Це БД душевнохворий… або Беде, якщо тобі більше подобається це його публічне ім’я. До речі, якщо ти читала статті в газетах, то знаєш, що я навмисне писав свої послання до поліції з багатьма помилками. Навіть в адресах робив помилки. Я тримаю список помилок у себе в портмоне, тож завжди роблю ті самі. Це збиває їх зі сліду. Я хочу, аби вони думали, ніби Беде тупий як мінімум, неграмотний — і саме так вони й вважають. Бо самі вони тупі. Мене тільки один раз допитували за всі ці роки, і то, як свідка, десь тижнів за два після того, як БД вбив ту жінку, Мур. Старий такий, кульгавий дідок, либонь, ледь не пенсіонер. Сказав, щоб я йому зателефонував, якщо щось пригадаю. Я пообіцяв, що обов’язково. То було розкішно.

Він беззвучно захихотів, як це іноді робив, коли вони удвох дивилися «Сучасну родину»[291] або «Два з половиною чоловіки». Ця його манера сміятися дотепер її завжди звеселяла.

— Бажаєш дещо знати, Дарсі? Якби мене зловили прямо на місці, я б зізнався — принаймні я гадаю, що так, не думаю, що би хоч хтось мав стовідсоткову впевненість у самому собі, ніхто не знає, як би він поводився у подібній ситуації, — але дуже мало фактів вони отримали б з мого зізнання. Бо я майже не пам’ятаю про самі... ну... скажімо так, про самі дії. Амнезія. Чортова штука.

«Ох ти ж і брехун. Все ти пам’ятаєш. Це світиться у тебе в очах, це видно по тому, як кривляться кутики твого рота».

— А тепер... все в руках Дарселлен, — він підніс її долоню собі до губів і поцілував її тильний бік, немов наголошуючи на сказаному. — Ти пам’ятаєш отой старий жарт: «Я можу розказати тобі все, але потім змушений буду тебе вбити»? Тут це не годиться. Я ніколи не зміг би вбити тебе. Все, що я роблю, все, що я збудував... хай скромне, я гадаю, в очах деяких людей... я робив і будував заради тебе. Також і заради дітей, але головно для тебе. Ти увійшла в моє життя, і знаєш, що трапилося?

— Ти зупинився, — сказала вона.

Він розійшовся в сяючій усмішці.

— На двадцять років, чи й довше!

«Шістнадцять», — подумала вона, але не промовила.

— Більшість тих років, коли ми виховували дітей і намагалися з нуля розвинути монетний бізнес — хоча цією справою переважно займалася ти, — я ганяв по всій Новій Англії, залагоджував проблеми з податками й готував документацію для благодійних фондів...

— Ти був тим, хто робив їх дієздатними, — промовила вона, шокована тим, що сама дочула зараз у власному голосі: щиру теплість. — Ти мав потрібний досвід.

Зворушення на його лиці проказувало, що він знову мало не готовий заплакати, і голос в нього теж зазвучав хрипко, коли він заговорив:

— Дякую тобі, серденько. Сказане тобою вельми багато важить. Ти мене врятувала, знаєш. І то не раз і не два.

Він прокашлявся.

— З десяток років БД ані разу не вигулькував. Я вже було думав, що він геть пропав. Чесно, я так і думав. А тоді він повернувся. Мов привид. — Він, схоже, обмірковував свою останню фразу, але потім повагом кивнув і продовжив: — Саме так, це його суть. Привид, і то поганий. Він почав вказувати на жінок у моїх поїздках: «Поглянь на он ту, вона явно бажає демонструвати тобі свої соски, але щойно ти їх торкнешся, вона зразу ж викличе поліцію, а потім реготатиме разом з подружками, коли тебе заарештують. Поглянь-но на он ту, як вона облизується, вона знає, що ти бажав би, аби вона вилизувала своїм язиком у тебе в роті, і знає, що ти знаєш, що вона цього ніколи не зробить. Поглянь на цю, як вона трусиками світить, вилазячи з машини, а якщо вважаєш, що це вона ненавмисне, ти просто ідіот. Вона звичайна собі задавака, котра гадає, що ніколи не отримає те, на що заслуговує».

Він зупинився, очі в нього знов потемнішали, опущені долі. В них мерехтів той Боббі, котрий успішно приховував себе від неї всі двадцять сім років. Той, котрого він намагався видати за чиєсь привиддя.

— Коли я почав отримувати ці піддрочування, я з ними боровся. Є такі журнали... такого роду журнали... я купував їх ще до того, як ми побралися, тож я подумав, якщо знову почну їх купувати... або деякі сайти в інтернеті... я думав, що зможу... ну, не знаю... фантазіями підмінити реальність, гадаю, так би ти це визначила... але якщо ти хоч раз спробував це в дійсності, фантазії тоді й ламаного шеляга не варті.

Він говорить, думала Дарсі, як людина, що закохалася в якийсь дорогий делікатес. Кав’яр. Трюфелі. Бельгійський шоколад.

— Проте суть все ж таки в тім, що я зупинився. Усі ті роки я тримався. Я можу зупинитися знову, Дарсі. Цього разу назавжди. Якщо в цьому полягає шанс для нас з тобою. Якщо ти можеш вибачити мені й перегорнути сторінку. — Він подивився на неї поважно, зволоженими очима. — Це можливо, ти могла б це зробити?

Вона подумала про жінку, поховану у сніговій кучугурі, про її голі ноги, виставлені на огляд безтурботним помахом ковша снігоочисної машини — своєї матері дочку, дитя-світ очей свого батька, коли вона першокласницею незграбно танцювала на шкільній сцені в рожевій балетній пачці. Вона подумала про матір із сином, знайдених у крижаному ручаї, як їхнє волосся ворушиться у чорній, прихопленій шугою воді. Вона подумала про жінку, засунуту головую в кукурудзу.

— Я мушу подумати про це, — промовила вона дуже обережно.

Він ухопив її за руки вище ліктів і прихилився до неї. Вона присилувала себе не здригнутися й зустріла погляд його очей.

Там були його очі... і не його. «Може, й є якийсь сенс у цих його оповідках про чуже привиддя», — подумала вона.

— Це не якесь там кіно з тих, де чоловік-психопат ганяється по всьому дому за своєю волаючою дружиною. Якщо ти вирішиш піти до поліції і виказати мене, я й пальцем не поворухну, щоб тебе зупинити. Але я знаю, ти вже подумала, як це може відгукнутися на дітях. Ти не була б тою жінкою, на котрій я одружився, якби вже не встигла про це подумати. Про що ти ще могла не подумати, так це те, до чого це може призвести тебе. Ніхто не повірить, що ти була заміжня за мною всі ці роки й сама нічого не знала... ба навіть не підозрювала. Тобі довелося б переїхати кудись звідси і жити на якісь заощадження, бо це я завжди заробляв нам на хліб, а чоловік не може заробляти на хліб насущний, сидячи у в’язниці. Ти навіть можеш не отримати того, що є на рахунку, бо зринуть цивільні позови. Ну й, звичайно, діти...