Право на риск

— То чому ж така різниця?

— Хе-хе, щоб поставити світовий рекорд, доведеться пробігти не тільки один отой кілометр, а й ще десять тисяч перед ним! В нас усе підраховано, спеціальна електронно-обчислювальна машина заради цього працює!.. Звертайте увагу на інше, любенький: наш прейскурант надає найширші можливості для кожного. Можете сплачувати борг навіть танцями: за кожен вальс ми списуємо дві ентропійні секунди, за мазурку — п’ять. А за па-де-де та всякі інші фуете, — я в балеті не дуже кумекаю, самі прочитаєте, — навіть на клубній сцені ви заробите по п’ятнадцять ентропійних хвилин, а на олімпіаді художньої самодіяльності — аж по годині… Проте я особисто радив би вам звернути увагу на футбол: гравець інститутської команди за кожен забитий гол може списати чотири ентропійні години, а під час кубкових змагань — півдоби. Не кажу вже про те, що ніякий професор не наважиться вліпити вам двійку!.. Е, та що там розпатякувати! Погоджуйтесь, любенький! І не забувайте, що до екзаменів лишилося менше дванадцяти годин!

Студент, не відповідаючи, старанно вивчав прейскурант. О, він теж не в тім’я битий, здатний зметикувати, що й до чого! Звичайно, добре, що за позичений час можна розрахуватися навіть позіханнями, тільки надто дешево цінуються вони! Не приваблює і перспектива розвантажувати вагони. А от з футболом, здається, непогано. Та й з народними танцями теж: кожен сольний виступ дає десять ентропійних хвилин. Три танці за концерт, та ще тричі на “біс” — от і набіжить ціла година… Ні, пропозиція таки спокуслива!

— Ну, гаразд. А якщо я не зумію розквитатися з вашою Ощадкасою Часу?

— Борони вас нечиста сила! — злякано вигукнув Чорт. — Ви заріжете мене без ножа! Я втрачу преміальні за цілий рік!

— А що станеться зі мною?

— На жаль, анічогісінько. Просто угоду буде автоматично розірвано, і вам доведеться всі екзамени складати самотужки, без допомоги нашої Ощадкаси.

Так, це був серйозний аргумент. Студент поглянув на будильник і скривився, наче кислиці скуштував: пів на другу ночі, лишилося всього одинадцять з половиною годин.

— Ну, то де підписувати?

— Ось тут, прошу, мій дорогенький! — Чорт поквапливо підсунув йому чекову книжку. — Ні-ні, не олівцем, не олівцем! Тільки чорнилом!.. Те-е-екс… А тепер — вітаю вас! І — на все добре!

Він зник так само несподівано, як і з’явився, — Студент у першу мить навіть подумав, що все це йому приснилося. Але ж ні: на столі лежить заяложений “Прейскурант ентропійного часу” і чекова книжка в пластиковій обкладинці. В ній усе вказано: прізвище, ім’я та по батькові, його особистий підпис, кругла печатка Ощадкаси Часу. В графі “актив” проставлено — 1000,0000, у графі “борг” — 000, 0000.

І ось отут нашому Студентові стало трошки не по собі. Коли, готуючись до екзаменів, не спиш другу ніч, можна не тільки Чорта, а й самого Саваофа з архангелами побачити! Але ж вони вмить розвіюються, тільки-но кліпнеш очима. А тут лишилися речові докази — “Прейскурант” і чекова книжка!

Проте недарма ж Студент перечитав усього Станіслава Лема і Василя Бережного, а нещодавно аж тричі переглянув кінофільм “Спогади про майбутнє”. Він вмить збагнув: ніякий то був не Чорт, а звичайнісінький представник інопланетної цивілізації. Або якийсь там прапрапранащадок, землянин з XXX століття Атомної ери, що вирішив відвідати предків на Машині часу, та ще й пожартувати, прикинувшись дурником у личині Чорта, Так чи інакше, а чекова книжка — справжній документ. І переконатися в цьому можна дуже легко.

Студент прокашлявся, прибрав серйозного вигляду. Вимовив подумки: “Прошу списати з мого рахунку двадцять чотири ентропійні години!”

І що б ви думали? Ніщо ніде ані шелеснуло, але в графі “актив” його чекової книжки вже стояло: “0 976,0000”, а в графі “борг” виникло: “24, 0000 ентр. хвилин”.

— Гм… — Студент зазирнув у “Прейскурант” і почухав потилицю. Щоб повернути цей борг Ощадкасі Часу, треба або пробігти підтюпцем 480 кілометрів, або 288 разів станцювати мазурку, або розвантажити вагон вугілля, або одержати п’ятірку на екзамені з органічної хімії. Щодо останнього— сміх та й годі! Якби сподівався хоч на трійку, то навіщо позичати оту добу?!

“Стривай, стривай, — похопився Студент. — Берися до праці, бо дорогоцінний час летить дуже швидко!”

Але ж ні, час не летів, а стояв на місці! Вже Студент і підручник переглянув, вже і шпаргалки понаписував, а на будильнику все ще було пів на другу. Власне, так і мало статися, бо куди ж поткнеться ота “чужа” ентропійна доба, як не в нескінченно малий проміжок між двома реальними секундами?! Це тільки для клієнта Ощадкаси Часу вона довга-предовга. Та ще й плідна, нівроку.

Студент відчував: у голові йому яснішає; прочитати б підручник ще разів зо два, не поспішаючи, — мабуть, і без шпаргалок одержав би трійку. А що ж? Адже лишаються ще оті одинадцять з половиною годин нормального часу після закінчення позиченої ентропійної доби?

Та в тому-то й справа, що оті “резервні” години — ляснули! Клятий Чорт, — чи хто там був у його личині, — не прохопився й словом про найфундаментальніший закон природи, закон збереження енергії, — а отже, і часу. Якщо, скажімо, мільйонна частка секунди для тебе розтяглася на добу, то наступна доба, звичайно ж, повинна видатися нескінченно короткою. Саме так сталося і з нашим Студентом. Він на мить одірвався від підручника, аби випростати втомлену спину, а коли знову глипнув очима на стіл-аж отетерів: поруч чекової книжки Ощадкаси Часу лежав його розкритий матрикул з чітким записом: “Органічна хімія— задовільно”. І підпис: “доц. Ф. Колбочкін”.

Коли він складав той екзамен? На які запитання довелося відповідати?.. Хоч убий, не пригадується!.. Але стривай: ні в кишенях, ні в черевиках, ні в шкарпетках немає жодної шпаргалки, а їх викидають тільки тоді, коли екзамен складено. Отже — ура! Геть усякі сумніви!

А коли Студент зазирнув до своєї чекової книжки, він дістав змогу якщо не пригадати події блискавично короткої для нього доби, то хоча б дізнатися, де був і що робив. Там лежала квитанція на сплату боргу загальною сумою 3,0042 ентропійні хвилини, де з аптекарською точністю були зафіксовані всі його енергетичні внески, починаючи з того, що за добу він позіхнув 384 рази — на 0,00038 ентропійні секунди, і натанцював у ресторані 25,6073 ентропійні секунди, аж по те, що за попередні розмови з футбольним тренером і керівником танцювального гуртка йому нараховано дві ентропійні хвилини.

“Непогано! — подумав Студент задоволено. — Отже, я таки не гаяв часу!”

Але ж стривай: одну добу вже як корова язиком злизала, а післязавтра — екзамен з теоретичної механіки!

На саму думку про це у Студента пішов мороз поза шкірою. Органічна хімія — що! Досить бодай нашвидкуруч переглянути підручника — і хоч знатимеш, як шпаргалки складати. А щоб розповісти про так званий “оператор Гамільтона”, скажімо, — хай він сказиться! — треба вимережити формулами сторінок двадцять!.. Ні, на теоретичну механіку доведеться брати наборг не менше як дві доби.

Студент скривився, почухав потилицю. Перед очима йому знову постав рядок з “Прейскуранта”. Щоб розрахуватися за ці дві доби, треба або пробігти від Києва до Сімферополя, або нарубати 16 кубометрів дров. Перспектива не з приємних, що й казати.

І все ж дітися нікуди. Позираючи краєчком ока на запис у чековій книжці, він промовив трафаретну фразу про позичку. Ту ж мить його “актив” зменшився ще на 48 годин, “борг” збільшився до 72,0000 ентропійних хвилин, і тільки в графі з позначкою “сплачено” стояло оте жалюгідне “03, 0042 ентр. хв.”.