Прес-центр

— Пробачте, а як вас усе-таки звуть? — спитав Френк.

— Мене звуть «сер Усе», я ж вам відрекомендувався, — роздратовано відповів американець. — Чи у вас дірява пам’ять, як у всіх молодих людей? Коли я повірю вам, тоді розповім, чому в мене таке дивне ім’я… У мене немає підстав вам вірити, бо я тверезий, а пити почну через тиждень, коли закінчу роботу, заплановану на цей місяць.

… Марі прийшла в бар близько одинадцятої; розгублена, з яскравим рум’янцем на гострих вилицях.

— Я Френк По із «Стар», міс Кровс… Як і ви, я ненавиджу наших старих мумій, готую матеріал про ситуацію в Гаривасі, а в Парижі мені сказали — я там акредитований, хоч працюю по всій Західній Європі, — у вас є якісь нові дані з проблематики, що мене цікавить…

Марі відповіла не зразу, а лише після того, як уважно подивилася на По.

— Яка проблематика вас цікавить? Я, признатися, досі не читала ваших кореспонденцій.

— Мене цікавить те саме, що й вас: загадковий клубок «Граціо — Гаривас — Санчес», майбутнє цієї нещасної республіки, таємниця палермського мільйонера…

— Можете гарантувати, що інформація, котра в мене є, з’явиться у вашій газеті?

— Я не редактор і не власник контрольного пакета акцій, міс Кровс…. Я представляю нашу провінціальну пресу, ви знаєте, які консервативні наші люди в глухій провінції…

Марі посміхнулась.

— Гадаю, не більше, ніж інші… Мені, до речі, дуже подобаються провінціальні америкашки, в них ще багато лишилося від минулого століття.

Френк гірко зітхнув.

— Ви дуже добре сказали «америкашки»… Ви не знаєте, що таке американське минуле століття… Це ж рабство, міс Кровс… Я не чистий американець, ми вихідці з Європи, батько завжди згадує справжню батьківщину з тугою і ніжністю. На жаль, я не можу гарантувати опублікування ваших матеріалів… Але я обіцяю мовчати, тільки підкажіть, в якому напрямку і в кого шукати мені.

— Знову ж таки можете гарантувати, що самі надрукуєте те, що я вам відкрию? Я згодна віддати вам усе, тільки надрукуйте…

— Це було б безчесно, коли б я сказав, що гарантую… Ні, не гарантую…

— Мені прикро за Америку… За Північну Америку, — швидко виправилась Марі, і Френк одразу ж зрозумів, що в неї багато друзів на Південноамериканському континенті, там не люблять, коли про Штати кажуть «Америка». — Чому Білий дім так не терпить усього, що не вкладається у схему, створену в пору доктрини Монро, великого північноамериканського ізоляціонізму?! Це ж китайська стіна двадцятого століття, містер По… Візьміть добірки ваших газет по Гаривасу, колонки коментаторів, послухайте радіо, подивіться телебачення… Нагнітають психоз, це зрозуміло необізнаній з цим людині, не те що нам з вами, цинікам, котрі добре знають, як усе це робиться… Чому? Все просто: візьміть таблиці зовнішньоторгового балансу Гаривасу за останні сім місяців… Уряд взяв у свої руки те, що раніше було безконтрольною монополією Дігона, Рокфеллера, Моргана. Особливо Дігона… Ну, а потім попросіть редакцію фінансувати ваш політ у Гаривас — я допоможу вам одержати інтерв’ю у Санчеса.

— Це він вам дав інтерв’ю, і я в захопленні від його відвертості, хоч ви дещо не договорюєте… Ви красива, зрозуміло, чому він погодився дати вам інтерв’ю… Мені він покаже дулю…

Френк сказав це так жалісливо, що Марі всміхнулася, поклавши свою м’яку долоню на його руку.

— Послухайте, перш ніж летіти у Гаривас — Санчес вас прийме, я обіцяю, — спробуйте в Парижі зустрітися з професором Верньє, він знає латиноамериканський вузол, як ніхто інший… Тільки не посилайтесь на мене… Якщо ви згадаєте моє ім’я, він навряд чи розмовлятиме з вами…

— Як Верньє ставиться до американців?

— А як він має до них ставитись? — здивувалась Марі.

— В Європі нас не люблять… Ракети, нейтронна бомба та й інші справи…

— Ні… Верньє — культурна людина, в нього багато друзів у Штатах, він не страждає неповноцінністю західноєвропейського шовінізму… Якщо ви його розбурхаєте, вам буде над чим подумати… Якраз він не вимагатиме гарантій, щоб ви надрукували те, що він вам скаже… Це людина щедра, і в даному випадку в нього немає такого інтересу, який є в мене.

Френк По стримався, щоб не запитати, який же інтерес у міс Кровс, підвівся і попрямував до бару замовити каву.

Марі крикнула вслід:

— Не подумайте мене частувати, я плачу за все сама…

Вночі, повертаючись у порожньому кур’єрському поїзді до Парижа, Френк По притулився до вікна, але заснути не міг, із щемливою тугою згадував Марі, думаючи про те, якою щасливою буде людина, котру покохає ця зеленоока, золотоволоса жінка з яскравим, хворобливим рум’янцем на гострих вилицях і такою ласкавою, м’якою, теплою долонею…

26 Ретроспектива III (п’ять місяців тому, літо 83-го)

«Директорові Центрального розвідувального управління

Підлягає розшифровці в апараті директора

Доповідати особисто директорові

Цілком таємно

Агент «Жозеф» передав учора документацію про те, що на біржах Лондона, Антверпена, Женеви й Гонконгу протягом найближчих місяців можливий бум, пов’язаний з атакою на ціни бобів какао, це треба розцінювати як удар І по режиму лідера Гаривасу полковника Санчеса.

І За не підтвердженими ще відомостями, які одержав І Жозеф від його контакту в Цюріху Андре, за майбутньою акцією відчуваються інтереси концерну Дігона. Однак Андре припускає, що не один лише Дігон зацікавлений в усуненні Санчеса для того, щоб під час хаосу, котрий наступить після цього, зміцнити свої позиції у Гаривасі. В зв’язку з наступними подіями тричі було згадано ім’я Майкла Велша.

Ульріх».

Після того як шифрувальник доповів директорові цю телеграму суперагента ЦРУ, людини, що керувала службою телефонного і радіопрослухування контррозвідки однієї із західноєвропейських країн, в надійності інформації агента сумніватися не доводилось, директор викликав свого першого заступника Майкла Велша, почастував його кавою, попросив розповісти про останні новини в Азії та Центральній Америці, вислухав стриману відповідь про те, що ніяких особливо секретних подій найближчим часом там, за його відомостями, не передбачається, поділився інформацією, котра щойно надійшла з Каїра, про можливі перестановки в єгипетському кабінеті (слід заздалегідь підготуватися до цього), спитав — між іншим, дуже легко, — чи немає відомостей з провідних бірж, які могли б стати об’єктом уваги перед завтрашньою розмовою з президентом, почув у відповідь, що ніяких тривожних симптомів агентура не зареєструвала, потім перевів розмову на ситуацію в Албанії і на закінчення з усмішкою попросив Велша розповісти, що нового на тенісних змаганнях у Лондоні. «Я останні три дні не читав газет, тріщить голова, мабуть, ляжу в госпіталь на обстеження й профілактику, так що, Майкл, вам доведеться пересісти на тиждень у мій кабінет і взяти на себе й мою — не дуже в порівнянні з вашою велику — частину роботи… За вашою вельми досвідченою спиною я почуваю себе чудово, завжди вдячний вам за те, що ви ведете всю поточну, таку виснажливу роботу з властивим вам блиском і професорською розсудливістю; виручайте і цього разу, мій друже…»

Попрощавшись з Велшем, директор попросив помічника негайно зашифрувати запит Ульріху про те, які — приблизно — ціни будуть на акції бобів какао під час кризової ситуації в Гаривасі, хто дістане профіт, якщо обставини розвиватимуться так, як того хочеться зацікавленому концерну (чи концернам), які вразливі точки в можливій на біржі комбінації і хто візьме надприбуток, коли раптом ситуація розвиватиметься не в запланованому напрямку.

Він не виїжджав з офісу, поки від Ульріха не надійшла відповідь, де було названо оптимальні ціни і дано, — правда, досить гіпотетично — аналіз тих кроків конкурент тів Дігона, які можуть завдати йому поразки на біржах і принести величезні прибутки тим, хто в останній момент поставить на акції інших концернів та банків.

Після цього директор поїхав на побачення із спеціальним помічником президента, показав йому розшифровані телеграми і протягом двох годин розробляв план майбутніх заходів у зв’язку з щойно розкритою обставиною; вона полягала в тому, що Майкл Велш здійснював такі зовнішньополітичні кроки, котрих він не мав права здійснювати без санкції Білого дому, в крайньому разі — директора.

Через двадцять хвилин після від’їзду директора помічник президента запросив до себе давнього друга Роберта Кара, провідного спеціаліста біржових операцій, познайомив його з повідомленнями, залишеними шефом ЦРУ, і попросив, дотримуючись абсолютної конспірації, продумати можливі ходи, які дадуть змогу поставити на такі акції, що принесуть максимальний прибуток тим, хто вирішить пограти, вклавши свої гроші в цю ризиковану комбінацію.