Прес-центр

Дігон усміхнувся.

— Я повторюю: вони — це вони, а я — це я… Певен, що телефонні розмови моєї корпорації фіксуються апаратом ФБР, звідки цілком можливий витік інформації, а втім, вона можлива, на жаль, і в моєму штабі… Саме тому головне я відкриваю вам. Одному. І нікому більше.

Велш натиснув на одну з кнопок пульта; пророкотів низький бас з двох динаміків, прикріплених десь під стелею:

— Центральний пункт інформації слухає.

— Мене цікавлять дані про Леопольдо Граціо, фінансиста.

— Центральний пункт інформації наполягає на тому, щоб ви назвали свій пароль. І номер посвідчення.

— Тридцять вісім — вісімдесят сім, номер картки дев’ять тисяч один, дріб кей даблью.

— Дякую, — пророкотів низький бас, і на стіні якраз навпроти крісла, де сидів Дігон, з’явилося зображення Леопольдо Граціо: високий, ледь розповнілий чоловік з білозубою усмішкою, в строгому чорному костюмі. — Приблизна вартість акцій, скуплених його фірмами за останні місяці, — рокотав далі бас ще на нижчому регістрі, — становить сто сімдесят мільйонів доларів; близький до концерну Бліка, володіє контрольним пакетом акцій у фірмі «Граціо корпорейшн», вартість яких дорівнює двомстам сорока мільйонам доларів; найбільшу активність його представників зафіксовано за останні місяці в Гаривасі, Бразілії та Еквадорі. Об’єкт інтересу в Бразілії — акції «Фольксвагена», в Еквадорі — гра на зниження акцій компанії ITT, у Гаривасі він поставив на какао-боби, скуповуючи акції «Фрут компані» на біржах Женеви, Гонконгу, Амстердама і Франкфурта. Двічі зустрічався з прем’єр-міністром Гаривасу полковником Мігелем Санчесом, запропонував позику — сто мільйонів доларів для реалізації проекту єдиної енергосистеми в країні після того, як какао-боби завоюють світовий ринок. Концерн Граціо виявляє серйозний інтерес до енергетичного бізнесу, володіє сімнадцятьома процентами акцій в «Електрисіте женераль» і сімома процентами «Електришегезельшафт ам Майн». У Граціо надійні зв’язки з керівниками профспілок працівників електростанцій Федеративної Республіки Німеччини, Бельгії, Данії та Іспанії, які, в свою чергу, постійно контактують з міністрами економіки відповідних держав. Отже, в тому разі, якщо Граціо розмістить позику в Гаривасі й уряд полковника Санчеса підпише з ним угоду, інтересам Сполучених Штатів може бути завдано певного збитку, бо ключові пости по зв’язках з економікою Гаривасу перейдуть до рук центристських, а то й соціалістичних (Іспанія, Франція) урядів Європи.

Рокітливий бас продовжував холодно інформувати:

— Оперативні дані про Леопольдо Граціо: дуже скромний на публічних виступах, розбещений в міру, до гомосексуалізму, групенсексу не причетний, має двоє коханок: Мадлен Роша в Парижі, рю… Тільзіт, сім, і Анжеліку Фор, Бад-Годесберг-Лісем, Ауф дем Колленхоф, два; за колишніми італійськими законами не мав права розірвати шлюб, виплачує дружині Анжеліці фон Варецькі, з якою не живе вже дванадцять років, сорок п’ять тисяч доларів на утримання, азартними іграми не захоплюється, затятий у досягненні мети, внутрішньо самотній, цінить ласку, до спроби підвести до нього нашого агента Муар поста-' вився з підозрою, в минулому підтримував ділові зв’язки з представниками марсельської й палермської мафії через якогось Гастона, гадають, що це Ян Гломба, який живе в Мюнхені; його ділерами нз біржі Цюріха є Хуан Бланко і Бенджамін Уфер, сам він ніколи в залі бірж не з’являється, під час кризових ситуацій, як правило, знаходиться на борту свого літака, звідти й підтримує зв’язок з ділерами; серед концернів США у зв’язках з ним зафіксовано групу Моргана, однак використати його в інтересах концерну не вдалося: можна вважати, що він належить до фінансистів «нової хвилі», які впевнені, що розумно розвивати зв’язки не тільки з представниками націоналістичних режимів, що виступають з критикою нашої політики, а й з соціалістичними країнами, бо це, як каже гамбурзька журналістка Марі Кровс, котра взяла інтерв’ю у Граціо, «угодно європейській тенденції, а її досить-таки умовно можна поділити на «західну» й «східну», та й то переважно в ідеологічній сфері; що ж до економіки, то Європа не може бути єдиним організмом…»

— Досить, — сказав Дігон, — це найважливіше. Що ви знаєте про його контакти з Кремлем?

Велш знову закурив, замість нього пророкотів низький бас:

— Зафіксовано факт переговорів фірми «Петролеум індастрі» з Зовнішньоторгбанком Росії про спільний проект; робота експертів триває, Граціо має одинадцять процентів акцій «Петролеум».

— Хай він тепер не слухає нас, — сказав Дігон Велшу, — подякуйте йому, і хай вимкнеться…

— Це автомат, — посміхнувся Велш, — робот, він не вміє реагувати на слово «дякую», гляди, ще вилає… Що стосується підслухування, то гарантувати нічого не можу, ми — в оперативному центрі, тут кожне слово фіксується, як у кабіні реактивного бомбардувальника…

— Добре, тоді скажіть мені під ваш поганий запис: довго ви збираєтеся терпіти цього полковника Санчеса? Якщо ні, то чи є у вас заміна і чи не загрожує моїм і вашим інтересам у прикордонних з Гаривасом країнах можливий розвиток ситуації, якби Леопольдо Граціо зумів зміцнити там свої позиції?

— Існує дев’ять варіантів, розроблених… — зарокотав був бас, але Велш швидко натиснув на кнопку, і на іншому екрані, вмонтованому в стіну, тривожно засвітилися два слова: «Но ансвер!» — «Не відповідати!»

— Ми маємо деякі міркування, містер Дігон, нас ще може не тривожити політика полковника Санчеса, хоч поки що немає реальних доказів його зв’язків з Кремлем чи з Кастро… Мабуть, ми зможемо допомогти вам інформацією, коли ви вирішите поставити на поміркованих елементів у Гаривасі… Насамперед я маю на увазі майора Лопеса, міністра оборони… Я солідарний з Карлом Марксом — тільки покладаючи надію на розв’язання економічних проблем, ми зможемо добитися бажаних нам політичних корективів…

— Про цього самого міністра Лопеса теж буде «Не відповідати!»? Чи, може, відомостями про цього хлопця ви поділитесь зі мною?

— Ми ним дуже дорожимо, містер Дігон, тому я згоден дати вам лише строго дозовану інформацію. Якщо ви зважитесь на прямий контакт з Лопесом і він піде на цей контакт, я відкрию вам те, що поки має бути таємницею Штатів.

— Дякую, містер Велш, я зворушений вашою щирістю і хотів би побачитися з вами після того, як обговорю свої плани з майором Лопесом, не заперечуєте?

— Мої колеги зацікавлені в цьому не менше, ніж ви, містер Дігон, хоч це й не зачіпає їхніх фінансових інтересів…

Дігон посміхнувся.

— А ви купуйте акції моєї дочірньої фірми «Континентл фуд індастрі», саме вона гратиме на зниження ціни на акції какао-бобів Гаривасу… Тоді ви — якщо все закінчиться успішно — на вкладений долар одержите не менше п’яти. Дякую, що знайшли для старого час…

25 14.10.83 (17 годин 04 хвилини)

Кореспондент провінціальної «Стар» Френк По прилетів у Шьоньоф о дев’ятій вечора, взяв таксі біля невеличкого аеропорту і попросив водія відвезти його до європейського Прес-центру.

Там він одразу пішов у бар, сподіваючись побачити когось із знайомих; у барі галасували, пили, сперечались, розповідали анекдоти; це були в основному європейці; тільки один американець — Френк упізнав його по картатому піджаку, вузеньких штанах і важких чорних черевиках (ніхто так не дотримується традицій в одязі та взутті, як американці, котрим за п’ятдесят) — сидів за стойкою і, швидко перегортаючи сторінки прес-бюлетенів, пив лимонний сік пташиними, невеличкими, жадібними ковтками.

Саме до нього він і підійшов.

— Я Френк По із «Стар», можна мені сісти біля вас?

— Я «сер Усе» з нізвідки, — відповів американець. — Тут не заведено питати дозволу, якщо вільно, сідайте та й годі…

— Мене пригнали сюди, бо колега з Гамбурга, здається, Марі Кровс, має якусь інформацію у справі мільйонера з Палермо, який порішив себе. Ви її не бачили?

— Бачив. Вона незабаром повернеться, кудись поїхала… Кидається в різні боки, хоче опублікувати свої викриття, воює проти нашого агресивного імперіалізму, а її, бідолашну, ніхто не друкує… Як це все смішно, — зітхнув «сер Усе», — суєта суєт і всяка суєта… Ось погляньте, — він підсунув Френку кілька сторінок, — я передав у бюлетень Прес-центру свою добірку найважливішої інформації про те, що потрясає світ сьогодні. Але й у нас тут, як і скрізь, у всьому й повсюди, суцільна тенденція… Ось почитайте моє повідомлення про те, що у нас винайдено препарат — тимолол, який зменшує робоче навантаження на серце й знижує смертність на сорок процентів. Адже підраховано, що цього року від інфаркту в нас з вами на батьківщині помре мільйон чоловік. Мільйон, розумієте? Не померли, а помруть… Спокійно пишуть, байдуже… Так от, про тимолол не надрукували, «ще не перевірено до кінця»… Добре… Дав інше: токійський професор Касуга довів, що жінка того чоловіка, котрий, як і я, приміром, смалить шістдесят сигарет на день, «пасивно викурює» півпачки за добу… Мені сказали: «Ну то й що? Ви хочете зовсім перелякати стенографісток? Вони й так тікають, як щури з потопаючого корабля, бо ми спимо з ними безплатно, примушуємо працювати ночами без понаднормової оплати і легко передаємо один одному, коли вони нам набридають, називаючи цей акт «списанням в національне господарство». Добре, я просив надрукувати повідомлення про роботу голландців, які доказали, що ми стоїмо перед катастрофою: хімічні добрива вбивають черв'яків у грунті, а це означає умертвіння структури орної й лугової землі. Мені відповіли, що від цієї інформації тхне, вона має неестетичний відтінок. Тоді я приніс повідомлення з Маніли про те, що філіппінська армія виготовляє вибухівку для бомб з кокосових горіхів. З мене посміялись — не може того бути. Добре, нас, янкі, просто так не скрутиш. Я їм підсунув інформацію про те, що акули не хворіють на рак, та й іншими серйозними інфекційними захворюваннями, а вчені зараз б’ються над тим, як виявити речовини, котрі стимулюють їхню імунну систему, а ще краще виділити їх для врятування роду людського від раку. Мені відповіли: нема чого прославляти акулу в пресі… І знаєте, що надрукували?

Френк По, який мов заворожений слухав «сера Усе», похитав головою.

— Не можу збагнути…

— Зачитую, — «сер Усе» факірським жестом відмахнув три сторінки бюлетеня. — Британська фірма «Строуб айдент» сконструювала портативний маяк для подачі сигналу нещастя. Довжина — двісті міліметрів, маса — двісті п’ятдесят грамів, вартість — шістдесят доларів… Нічого, га? Кожен тоне поодинці, вік роз’єднаності, ера тенденції й краху людського духу… А бідолашна Марі носиться з ідеєю добра, ізоляції наших фінансових китів і врятування вродливого полковника Санчеса, останнього ідеаліста іспаномовної Америки…