Прес-центр

Степанов, згадавши це, засміявся; він усе ще сміявся, коли прийшла Марі.

— Чого це ви?! — спитала вона здивовано.

— Просто так, — відповів він. — Покійний батько вчив мене, що в складних ситуаціях треба настроюватися на смішне, це як хороший масаж для нервів, думається чистіше.

— Слухайте, — сказала Марі, — або я нічого не розумію, або він втягує нас у якусь темну справу… А, може, в що я мало вірю, він чесна людина? Пропонує почати скандал… І дозволив мені сказати вам про це відкрито.

— Мені він дозволив те ж саме… Я готовий. А ви?

Марі обернулася до бару, підняла руку, попросила офіціанта:

— Будь ласка, каву!

— Я вже замовив вам, — сказав Степанов.

— Не треба. Я звикла платити за себе сама.

— У нас це не прийнято, який би там не був, але все-таки я мужчина.

— А я жінка, — відрізала Марі. — У вас це не прийнято, там і вгощайте, а тут живіть, як живуть усі.

— А чого ви така жалюча?

— Коли ти не вжалиш, тебе вжалять, навіщо підставлятись? Словом, я передала Лискові матеріали, пов’язані з чутками — серйозними чутками — про те, що на біржі хтось готує бум, спрямований проти Граціо… Тобто проти Санчеса…

— Хто такий Санчес?

Марі нахмурилась, закурила, обличчя її стало жорстоким.

— Ви справді не знаєте, хто він?

— Справді не знаю.

— Полковник Мігель Санчес…

— А, це лідер Гаривасу?! Марі, у росіян зовсім недавно стало звичкою називати тільки одне прізвище, без імені, а добре було б і без по батькові… Якщо ви читали наших письменників, наприклад Достоєвського, то дуже часто він називає героїв повним ім’ям і по батькові — Порфирій Петрович, пригадуєте? Або в Тургенєва — Аркадій Миколайович? Національне мислення, нічого не вдієш… Звичайно, я знаю про полковника Мігеля Санчеса.

— Слава богу, інакше я перестала б вам вірити… Не вам, звичайно, а Бреннеру, він ас журналістики, його рекомендація — це ваша візитна картка, просто з Степановим я не стала б розмовляти, хіба мало Степанових…

Він розправив плечі:

— Дмитро Степанов — усе-таки один…

Марі посміхнулась.

— Це в Росії, а в нас ніхто про вас не знає…

— Ну й погано. — Він уже не жартував, відповів роздратовано: — Навіщо хизуватися невіглаством? Треба знати бодай тих, кого знають в іншій країні.

— Ну, добре, ваша правда, досить про це! Я хочу сказати вам зовсім інше… Мігель… Полковник Санчес розповів мені дуже багато важливого, розумієте? Ми дружимо з ним… Але мені не вдалося всього надрукувати… З цілого ряду причин…

— Яких саме?

— Якщо я не сказала, то не вважала за потрібне говорити, невже ви не розумієте? Так от, я передала ці матеріали Лискові… В наших лівих виданнях друкувати немає сенсу, цього просто не помітять, ошельмують як комуністичну пропаганду і таке інше… Лиско глибоко копав… Він зустрівся з біржовиками, опитав багатьох людей, які знають діло і вміють відчувати, коли пахне смаленим… Цим і живуть… От… Його через це й усунули з дороги… І матеріали вкрали… А я друкую без копірки, дурепа… Всі мої матеріали були в нього… Так, дурна, що тепер зробиш?! Коли я розмовляла з Граціо, він говорив мені: «Чекайте подій, Європа ще скаже своє слово, і містер Дігон, хоч він і міцний старик, цього разу програє…»

— Ваш батько відмовився ознайомити мене з його матеріалами… Може, ви до нього звернетесь?

Марі змахнула з чола руде пасмо, очі її розширились, стали прозоро-зелені.

— Я тепер не смію до нього звертатись.

— Чому?

— Тому що я паскудна людина.

— Випити хочете?

— Ні! Я тоді почну втішатися, і це буде, як і в кожної жінки, солодким і не одноденним процесом… Я у гіпнотизера лікувалась, не можна мені пити, розумієте?

— Не сердьтесь, — попросив Степанов. — Не треба сердитись марно… В мене є пропозиція… Давайте — кожен по-своєму — пошукаємо, що допоможе нам краще збагнути те, що відбувається… А завтра зустрінемось… Хочете, у мене в готелі? Там чудовий ресторанчик, можна повечеряти й обмінятися новинами. Згодні?

49 Ланцюг (ілюстрація № 2)

Центральне розвідувальне управління

Майклу Велшу

Строго конфіденційно

З абсолютно надійних джерел одержано інформацію, що Марі Кровс, відома управлінню, може мати дані про певний інтерес банківської групи Дігона до коректування ситуації, яка склалася нині в Гаривасі. Вважають, що батько Кровс (Піке) має в своєму розпорядженні цінні матеріали, пов’язані з діяльністю корпорації Дігона в Європі.

Можна сподіватися, що в сферу інтересу Кровс попаде російський письменник і журналіст Степанов.

Резидент Джон Хоф».

«Джону Хофу.

Подумайте, як можна дезавуювати ймовірні виступи М. Кровс і її російського колеги Степанова в плані компрометації Баррі С. Дігона. Продумайте можливість компрометації Кровс і Степанова. Які у вас є підходи до Пікса (Верньє)?

Майкл Велш».

Відправивши цю шифротелеграму, Велш пішов у медичну частину, зміряв тиск, попросив перевірити легені — «Дуже кашляв уночі», сказав помічникові, що поїде відпочити; дома переодягнувся, прийняв кінську дозу вітаміну, сів за кермо машини старшої дочки (пошарпаний «шевроле», куплений на бензоколонці за триста доларів) і поїхав на зустріч.

50 18.10.83 (18 годин 41 хвилина)

Президент спостережної ради «Ролл бенкінг корпорейшн» Дейвід Ролл ознайомився з останніми повідомленнями, які передала розвідка його концерну з Гаривасу, переглянув секретну інформацію, одержану з бірж Лондона, Чікаго, Цюріха, Гонконгу, і запросив до себе одного з найдовіреніших помічників, Роберта Біма, що відав контактами з Пентагоном.

— Ми правильно робили, що вичікували. — Він зазирнув у шифродонесення. — Звичайно, комуністів у Гаривасі немає, зв’язки Санчеса з Кастро міфічні; якщо грати лише ту карту, наші друзі з ЦРУ знову дадуть пресі привід для нападок на Штати. Питання буде розв’язано однозначно і тільки єдиною силою — морською піхотою… Не сердьтесь, що я не відкривав вам подробиць, було ще рано… Тепер треба їхати в Пентагон, вас чекають, і обговорюйте там усе, пункт за пунктом. На цей раз ЦРУ лише розімне глину, а ліпитиме Пентагон, так надійніше. Після того як у Гаривасі почнуться події, треба організувати досить-таки гучну блокаду нашого посольства, це привід для висадки десанту; необхідно врятувати дипломатів, їхні сім’ї в небезпеці, діточки плачуть, мамочки в істериці. Майора Лопеса скинуть; цю фазу теж ретельно сплановано, в крісло прем’єра сяде поки що нікому невідома людина, ця людина й звернеться до нас по допомогу. Контакт з Білим домом налагодять пізніше, напередодні акції. За вами максимально конспіративне вирішення питань у всіх деталях. Наша акція буде несподівана, а найкраща несподіванка — це та, яку наперед сплановано. Я поїду на дві години, не шукайте мене, пообідаємо разом і обговоримо вашу інформацію.

… Після цього Дейвід Ролл дав вказівку «управлінню по роботі на біржах» підійти через заздалегідь підготовлені зв’язки до Бланко або Уфера і провести розмову (підтверджену фінансовою угодою), смисл якої має полягати в тому, щоб ні в якому разі не піддавалися паніці, не змінювали стратегії Граціо, а навпаки, незважаючи на удар Дігона по какао-бобах, почали скуповувати папери, викинуті на біржу. Гроші — в сумі сто мільйонів доларів — будуть у їхньому розпорядженні, про це вже дано вказівку.

Дванадцята доля процента від можливого виграшу йде на їхню користь — десь близько ста тридцяти тисяч доларів чистого прибутку. Нехай Дігон продає, нехай намагається збити ціну, ми через підставних осіб скупимо все.

А потім Дейвід Ролл поїхав в одне з передмість Вашінгтона, на територію, закриту для в’їзду; там його чекав Майкл Велш. Про мету його візиту не знав ніхто, жодна жива душа. Велш просто нікому не міг дати такої можливості дізнатися про це, бо весь час він грав проти Дігона разом з Дейвідом Роллом; той думав масштабніше, сміливіше; йому ж тільки сорок три роки, в самому розквіті, та й імперія його могутніша, ніж Дігона.