Прес-центр
Шрифт:
— Що? — спитала Марі. — Тобі погано?
— В нього без упину стрибає тиск, — сказала Гала, — а найдужче, коли хвилюється…
— А тут ще я зі своїми справами…
— Він дуже тривожився, поки тебе не було, Марі. Він жив тим, що ти до нього приїдеш… Як це чудово, що ти приїхала…
— А завтра після лекції тата почнуть лаяти, відберуть кафедру й перестануть друкувати…
— Вже не друкують, — озвався Верньє, — але це дрібниці, нікуди вони не дінуться… Головне, ми з тобою точно придумали, як діяти завтра, це буде красивий удар…
— Пригадуєш, — Марі трохи повеселішала, — як ми привезли
— Пригадую. Все пригадую, будь я тричі неладний.
— І я, — кивнула головою Марі.
— А я частіше хочу забути те, що було, — сказала Гала. — Марі, будь ласка, поправ плед, я відчуваю, як тут дме…
Марі закуталась; Верньє хмикнув.
— Дівчинка стала схожа на шотландського стрільця.
— Знаєш, про що я думала останні сім годин, тату?
— Ні.
— Я думала про те, яке ж це триклятуще слово «власність». Бідолашний Томмазо Кампанелла, як він мріяв про «місто сонця»… А таке неможливе… На жаль… Хіба я так металася б, якби не відчувала, що мій Мігель під ударом? Не металася б… Мій, та й годі…
— Але ж ти прощаєш йому любов до Гаривасу?
— Різні поняття.
— Чому? Просто ти його ще дуже шануєш… Ти ж нікому не дозволиш сказати про нього поганого слова? Звичайно, не дозволиш… Ти нікому не дозволиш обговорювати його слова, справи, вчинки, ти переконана, що він робить усе правильно, любить тих, кого треба, оточує себе тими, в кому впевнений… Добре, не гнівайся, не буду, пробач… Просто я дуже старію, а тому зразу легко ображаюсь…
Папас приніс вино, налив Верньє, той покуштував.
— Пречудове.
Лише після цього неодмінного ритуалу Папас налив у бокали дамам і спитав:
— Поставити нашу крітську музику? Чи хочеться побути в тиші?
— О, будь ласка, поставте вашу музику, — відповіла Марі.
— Я з вами потанцюю, — пообіцяв Папас, — я завжди танцюю з моїми постійними клієнтами, правда, Гала?
— Він її в мене відіб’є, — поскаржився Верньє дочці, — вони завжди переглядаються за моєю спиною.
— Не відіб’є, — запевнила Марі. — Тільки дурна жінка може піти від такого красивого, розумного й доброго, як ти…
— Розумієш, подруго? — Верньє гордо подивився на Гала. — Папас, ще дві пляшки, я сьогодні хочу від душі пити.
— І цілу ніч потім ковтатимеш ліки, — з докором мовила Гала.
— Вас позбавили слова, мадемуазель, — сказав Верньє. — Шат ап! [39]
— Марі, хочеш устриць? — похопилася Гала. — Тут навпроти допізна продають їх, зовсім забула! Я зараз!
39
Замовкни (англ.).
— Не треба, Гала! — але та вже пішла до виходу, натягуючи на ходу пальто.
— Я зараз, — і вибігла.
— Чи не забагато ти розмовляєш лише зі мною? Про те, що нам близьке, про нас з Гансом? Гала може образитись.
— Я всі ці місяці тільки про вас і говорив з нею, з ким же ще?
— А з самим собою?
— З
самим собою я не розмовляв. З самим собою я плакав, голубонько моя…— Якщо все добре скінчиться, давай поїдемо всі разом у Гаривас, як?
— Запрошуєш?
— Звичайно. Купимо тур і поїдемо на два тижні… Він буде щасливий…
— Ти його любиш, Марі? Чи ти любиш свою любов до нього?
— А хіба це не те саме?
Верньє похитав головою.
— Ні, маленька, зовсім не те саме.
— Я говорила про це з одним росіянином,
— Його прізвище Степанов?
Марі засміялась.
— О, який ти хитренький, таточку! Звідки ти знаєш?
— Він був у мене…
— І розповідав… Ви чимось дуже схожі…
— Ну, ще б пак… Консерватор Верньє і комуніст Степанов…
— Ви схожі тим, як любите своїх дітей…
— Давай вип’ємо за Ганса?
— Давай. Тільки почекаємо Гала.
— Марна річ. Вона півгодини вибиратиме тобі найсмачніші устриці і десять хвилин торгуватиметься, Щ96 купити їх за півціни… Давай вип’ємо за те, щоб Гансі швидше приїхав сюди і ми посиділи б отут, у Папаса, погуляли і ви нарешті обжили б свої кімнати…
Верньє вийняв ключ від квартири, простяг Марі.
— Я замовив тобі цей ключ з особливої бронзи, ти ж любиш, коли все красиво…
— Бідолашна мамочка…
— Мені теж її дуже шкода, але що я міг зробити, Марі?
— Ви такі різні… Чому ти одружився з нею?
— Тому що я дуже кохав її, я нікого так не кохав, як її…
— Давай вип’ємо за неї?
— Давай.
— Нехай у неї буде так, як їй хочеться…
— Дай їй боже…
— Ми з Гансом завжди мріяли, щоб ви хоч трохи зберігали видимість сім’ї, це так важливо для дітей, та ще маленьких…
— Я згоден був, Марі…
— Знаю… Але ти справді любив маму?
— А ти думаєш, я одружився з нею, щоб переселитися з мого підвалу в її чудовий будинок над Рейном?
Марі нічого не відповіла, цокнулася з батьком і повільно випила.
Гала повернулася з коробочкою устриць.
— Такі жирні, просто чудо! Найкращі устриці — жовтневі! Прошу, Марі, це все тобі! Боже, яку я зараз бачила страшну людину! Весь у чорному, сидить на своєму мотоциклі, а очі білі, як вата… Він подивився на мене й крикнув: «Піф-паф, пташко!» В мене навіть мурашки по спині побігли…
— Накурився, ідіот, — сказав Верньє, — скільки ж таких нещасних!
Папас приніс лимон, ножик, щоб відкривати устриці, й увімкнув музику. Зазвучав знайомий голос: бритоголовий актор Савалас заспівав сумну пісню, його грецька була жахлива, все-таки він тепер працює в Голлівуді, думає англійською, а коли думаєш іншою мовою, втрачаєш правду рідної мови.
— Марі так апетитно їсть, — Верньє бачив, як дочка смакувала устрицю, — аж мені захотілося.
— Я куплю ще! — Гала підвелася з стільця.
— Сядь, — зупинив її Верньє. — Відкрий мені кілька раковин, я цокнусь з Марі… Пам’ятаєш, маленька, як я нагодував вас з Гансом бульйоном з мідій на Капрі?
— Я все пам’ятаю, таточку, і тому мені страшенно хочеться випити з тобою ще один бокал…
84
26.10.83 (18 годин 34 хвилини)