Прес-центр

— Ох, Марі, прошу тебе, заспокойся! Повір, росіяни напевно засічуть рух американського флоту до Гаривасу і неодмінно зразу ж поставлять про це питання в ООН… Білий дім сьогодні вранці відкинув усі звинувачення з приводу інтервенції, яка готується, вони назвали це черговим раундом кремлівської гри проти вільного світу… Так категорично американці не говорили б, вони спритні політики, вони завжди залишають поле для маневру… І потім головне, дівчинко… Мене теж не влаштовує те, як випирає ім’я Дігона в усій цій справі… Там, мабуть, іде бійка під пледом, там ділять пиріг, і це на користь Санчесу… Коли є дві сили, які протиборствують, це дуже вибухонебезпечно, розумієш? Санчес і Дігон віч-на-віч — страшно, але в гру втягнуто не лише Дігона, це я можу довести і доведу завтра з цифрами в руках… Коли, не дай боже, щось і трапиться в Гаривасі, моя прес-конференція стане обвинувальним вироком Вашінгтону, третього не дано; або все станеться так, як я припускаю, і тоді мою правоту підтвердить біржа, тобто доля тих фірм, які піднімуться, спекулюючи на бобах гариваського какао, і тих, які прогорять, а за цим стоять люди, зв’язані з політикою, або нічого не відбудеться, Білий дім зупинить Уолл-стріт, осадить дідусів, порекомендує їм зачекати, розумієш? Та коли щось і гряне, тоді їм після того, як я обнародую результати моїх досліджень на біржі, не відмитися…

— А яке діло до всього цього Мігелю? — спитала Марі. — І мені?

— Ти не слухаєш мене, дівчинко… Або не хочеш зрозуміти… Завтра о десятій ранку я розповім громадськості, хто і чому стоїть за нагнітанням ситуації в Гаривасі. Проаналізую персонали, зв’язки, пунктири великої політики… Я приверну слухачів до дослідження певних симптомів на біржах у зв’язку з Гаривасом… Я назву імена не тільки Дігона, про нього чомусь аж надто багато говорять, організовано, я сказав би, але й Моргана, і Кун Леба, і Дейвіда Ролла, про яких мовчать, але чиї люди виявляють цікаву, хоч і «тіньову» активність на біржах, і про паси живчиків Роберта Кара, цього «барометра Білого дому», я розповім також… Коли б суд відбувався до того, як здійснено злочин, ми опинилися б у золотому віці цивілізації, хороша моя людинко… Я виголошу вирок про злочин, який ще не стався, але може статися… Невже це не зупинить тих, хто хоче плюнути в лице своїй батьківщині?

(«Що вона відповіла?» — спитав резидент, напружено вслухаючись у тишу. Герберт знизав плечима: «Мабуть, заперечливо похитала головою».)

— Добре, — сказав Верньє, — їдемо на рю Муффтар, там договоримо… Гала, де в тебе машина?

79 26.10.83 (18 годин 26 хвилин)

Френк По був трохи спантеличений, попрощавшись із шефом резидентури; зустрілися вони в його машині на рю Вашінгтон; той був знервований; це зовсім на нього не схоже; досі здавалося, що ця людина взагалі позбавлена всяких емоцій, лише розрахунок і холодний спокій у будь-якій ситуації.

Розмова тривала кілька хвилин.

. — На зв’язок ідіть, дотримуючись усіх норм конспірації, Френк; тричі перевіртесь; змініть, принаймні, два таксі; грошей на машину не жалійте, кружляйте по всьому місту, особливо, коли відчуєте, що фліки сидять у вас на хвості; в барі «Гренобль» є надійний вихід у двір, опинитесь на рю Гротт, прямо навпроти входу в метро, якщо за вами підуть, ви напевне це побачите; у тому разі, коли переконаєтесь, що все гаразд, доїжджайте до Порт Дофін, подзвоніть по телефону 542.62.69, відрекомендуйтесь Якубом Назрі, намагайтесь розмовляти з акцентом, вам запропонують зустрітися в барі «Жорж Санк»; це означає, вас чекатимуть у «Пті серкль» за столиком біля сходів на другий поверх через тридцять хвилин після того, як назвуть годину для побачення в «Жорж Санк»… Вас зустріне чоловік років сімдесяти в сірому костюмі і синьо-білій сорочці; на столі лежатимуть три гвоздики, біла, червона й рожева; скажете йому, що приїхали із Стамбула, привезли привіт і лист від Казема… Ось, візьміть ці фотографії, покажіть йому і назвіть дві адреси, тутешню, на рю Вашінгтон, і крітський ресторан на рю Муффтар.

Шеф витяг з кишені дві фотокартки, простягнув Френку; той глянув мигцем і запитав:

— Верньє і Марі Кровс?

— Ви їх знаєте?

— Її знаю добре, його теж, тільки він не входить у сферу мого інтересу, консерватор.

— А як ви до неї ставитесь?

— Славна дівка з хорошим пером, — відповів Френк.

— Ну-ну.

— Хіба не так?

— Я вам цього не сказав.

— Ні, справді, її чекає велике майбутнє, вона добра людина і чудово працює.

— Ну й нехай собі працює… Скажете вашому контакту, що в нього є час зустрітися з ними до ночі, потім буде пізно. Він ставитиме умови. Погоджуйтеся на все, не подумайте виходити на зв’язок зі мною. Повторюю, приймайте всі його умови.

— Я не дуже вмію робити діло, коли не розумію його, бос.

— Згодом зрозумієте… Це у ваших інтересах, Френк, давайте топайте, в мене багато роботи, щасливо, зосередьтесь, діло дуже небезпечне, ясно?

«От ніколи не подумав би, що йому сімдесят», — здивувався Френк По, розглядаючи сивого, дуже високого, худорлявого чоловіка, який поважно сидів за столом, ласкаво поглядаючи на три гвоздики.

Офіціантові, який підійшов, сивий сказав:

— Будь ласка, поставте квіти у вазу, інакше вони зав’януть без води.

— Ці з товстими ніжками, мосьє, — заперечив офіціант, — такі можуть довго стояти й без води, але, якщо вам хочеться, я принесу вазу. Якого кольору?

— Білого, коли можна.

— Так, мосьє.

— Спасибі.

— О, мосьє, це моя робота…

«Мені б так виглядати у сімдесят, подумав Френк. — Міцне покоління, вони й у вісімдесят ще тримаються… Пили молоко без радіації і їли натуральне м’ясо, а не хімічних бройлерів [31] … Ми не доживемо до їхніх років, вік стресів…»

31

Курка, яку виростили на птахофабриці.

Він умів відчувати час, це, мабуть, передалося від батька: перед тим, як перейти на завод по гарантійному ремонту годинників фірми «Омега», По-старший мав невеличку майстерню, в домі завжди відлічували хвилини старійшині будильники, величезні підлогові красені з вестмінстерським боєм, маленькі будиночки з зозулями, що вимірювали безтурботно роки життя, немов у віденській опереті, гігантські керамічні блюдця з іспанськими малюнками, замість стрілок ніж і виделка, яких тільки годинників не було! Навіть у школі на уроках він безупинно чув різноголосе цокання, міг визначити час з точністю до хвилини, тому ніколи не носив з собою ні «Омеги», подарованої батьком, ні «Орієнта», виданого в Ленглі (брав лише у службовій потребі, бо «Орієнт» був особливий, його можна обладнати і під передавач, і як мікрофон для запису розмов з людьми, котрі його цікавили).

Френк завжди пам’ятав, як батько, втлумачуючи йому глибоку повагу до часу, раз у раз повертався до Онассіса. «Знай, він став великим лише тому, що з дитячих років зрозумів вартість хвилини».

(Сім’ї були сусідами в Смирні; діди товаришували; Онассіс звичайно знаходив і допомагав тим, хто з одного з ним кореня.)

Батько Френка розповідав, як тринадцятирічним хлопчиком Арістотель Онассіс почав працювати на тютюновій фірмі свого батька, найбільшого комерсанта Смірни; в п’ятнадцять років він бігав по палаючому місту під час грецько-турецької різні, роблячи все, що тільки міг, аби врятувати від розстрілу батька, якого турки кинули в тюрму; примудрився давати хабарі тюремним стражникам, зав’язувати стосунки з потрібними людьми, ночами вчити англійську мову і вранці ублажати американського віце-консула, який давав перепустки для вільного ходіння по місту і в порт; міняти на борту сигарети на віскі, постачати цим віскі тюремне начальство, тих, від кого залежало — вписати ім’я батька в список на розстріл чи залишити до наступного дня; плакати, смішити, доводити, страшити, обіцяти, благати турецьких бізнесменів, аби ті замовили слово за ув’язненого грецького фабриканта; він забув, що таке нормальний сон, бо був на ногах двадцять годин на добу і зрештою таки врятував батька, вивіз його до Греції, а там старий звинуватив його в тому, що він приховав більшу частину його грошей, і сімнадцятирічний хлопець назавжди покинув рідний дім, поплив до Аргентіни, працював день і ніч телефоністом у кампанії ITT, зібрав грошей і став торгувати турецькими сигаретами…

Якось Френк, усміхнувшись, мовив:

— Тату, а чому ти обминаєш любовні пригоди Онассіса?

— Арістотель кохав і Грету Гарбо, і велику співачку Марію Каллас, і Жаклін, і прекрасну балерину з трупи Анни Павлової, але дозволив собі все це лише після того, як став могутньою людиною, а він став таким, коли йому сповнилось тридцять…

Френк засміявся.

— Тату, ти поганий вихователь… Не можна брехати учням… Адже Онассіс уперше согрішив з дочкою служниці в домі батька, коли йому тільки-но стукнуло одинадцять.

— І ти віриш побрехенькам газетних базік? — зітхнув батько. — Господи, який невдячний цей світ і злостивий….

— Таточку, мені про це розповів сам Арістотель… Він навіть сказав про те, як його батько напучував: «Спи тільки з тими, синку, зв’язок з якими не завдасть шкоди твоїй кар’єрі…»

— Не блазнюй! — обурився старший По. — Він не міг тобі сказати цього! Ти ще малий, не доріс до того, щоб Арістотель говорив з тобою так відверто!

— Мені двадцять п’ять, тату, в цьому віці Онассіс уже орудував справами.