Претенденти на папаху

— То я переходжу до діла.

— До діла треба переходити відразу, а потім уже натягувати гуму! — грубо обірвав його Стратон Стратонович.

— Але то я повинен сказати ще два слова. У мене усі питання побудовані на суто життєвих прикладах і спостереженнях…

— А в Клавдія Миколайовича, ви гадаєте, вони висмоктані з пальця? Чи от у Сідалковського? Я вам зачитаю кілька питань Сідалковського: «Чи збуджує вас жіноча шапка, чи відштовхує, чи притягає? (Так, ні). Хто, якщо не секрет, знімає з вас шапку: ви самі чи коханий? Чи вважаєте шапку гарним подарунком?» Або: «Нове життя нової прагне шапки!..» Чим не життєві спостереження? Слухаємо вас, Жан-Жак Руссо!

— Але ан гранд лінь, — докинув Хлівнюк.

— Клавдію Миколайовичу, ви що, на Сінному базарі чи Бессарабському ринку? — не без підтексту обірвав Хлівнюка Ковбик. — Ви вже досить чітко висловились. Чи ще й вас процитувати? Я можу… — Він заглянув у Хлівнюків папірець. — Ось приміром це: «Що вам більше до вподоби: шапка чи папаха? І чому саме? Напишіть детально». Я й без цього знаю! Вам, Клавдію Миколайовичу, більше до вподоби папаха… хоч вона вам і не до лиця. Я вже не кажу про корову й сідло…

— Ноленс-воленс… азінус азінум фрікат…

— Ви як знавець іноземної мови одразу й перекладали б, — порадив Ковбик Хлівнюкові.

— Будь ласка, — відповів той. — Хоч не хоч, а осел треться…

— Не осел, а об віслюка треться, — розгнівався Ковбик.

Хлівнюк тільки знизав плечима.

— То я можу, вибачаюсь, уже розпочинати? — поцікавився Ховрашкевич.

— Можете!

— Чи сприяє ваша шапка продуктивності праці?

— Якщо її не вкрали, то сприяє. Що там далі?

— Яка вам шапка ближче до тім'я: пошита своїми руками, куплена в крамниці, на базарі, на товчку чи у під'їзді?

— У під'їзді тільки пляшку добре чавити втрьох…

— То я можу не читати! — спалахнув Ховрашкевич.

— Можете не читати. А можете й почитати. Тільки давайте щось путяще, краще, на ваш погляд.

— Як ви гадаєте, чи відповідає ваша шапка вашому інтелекту? Вплив шапки на голову: полисіння, залисини, сивину… Вплив шапки на ваш інтелект…

— Уже було!

— То не зовсім так, Стратоне Стратоновичу. То в першому питанні я ставив…

— Гаразд, — здався Ковбик, бо злякався, що цей діалог затягнеться до безкінечності.

— Коли у вас його більше: коли ви у шапці чи без шапки?

— Пробачте, кого це «його»? — не зрозумів Ковбик. — Лою? Сірої маси чи шурупів?

— Інтелекту, Стратоне Стратоновичу!

— То так і пишіть.

— Возвеличує вас шапка чи принижує? Коли, де і яка саме? До кого ви з більшою повагою ставитесь: до власника шапки чи до самої шапки?

— У вас ще багато там, Михайле Танасовичу?

— То так десятків два…

— Тоді досить читати. Давайте послухаємо, на що здатний молодий мозок «Фіндіпошу». Ваше слово, Октавіане!

— Вплив шапки на освідчення в коханні…— прочитав Мамуня і зашарівся, чекаючи репліки Стратона Стратоновича.

Вона не забарилась:

— А вплив шапки на спідницю? У вас там такого питання нема?

— Немає.

— Жаль. Це питання можна було б провести червоною ниткою через нашу опитувальну анкету. Що ви там ще натворили?

— О, це я вже бачу, що дурниця, — почав Мамуня. — Чи служить вам шапка самозахистом?

— Читайте, читайте!

— Яку роль відіграє шапка у вашому зростанні?

— В якому зростанні: фізичному чи розумовому?

— Розумовому, Стратоне Стратоновичу.

— І фізичному теж.

— О, то я так напишу!

— Напишіть, напишіть…

— Чи грає якусь роль шапка у коханні?

— На це, Октавіане, — Ковбик раптово подобрішав, — і я вам можу відповісти: абсолютно ніякого. У вас там усі питання такі? Тоді послухаймо Іраклія Йосиповича. Чи ви хочете, Масік?

Масік Панчішка миттю почав рожевіти і наливати свої форми у новий костюм з такою швидкістю, що Ковбик просто не міг не кинути репліки:

— Вас, Масік, на паску можна й колоти.

Панчішка у відповідь тільки мило посміхнувся і ще більше порожевів. У «Фіндіпоші» він вважався «хлопчиком асфальту» і з тієї грубої за своїм підтекстом Ковбикової фрази зрозумів лише одне слово «колоти», та й то в якомусь переносному і, звичайно, позитивному Для себе розумінні. Тому він ще раз подарував Стратону

Стратоновичу рожево-святкову посмішку й заперечливо похитав головою. Мовляв, якщо, можна, не зачіпайте мене, хай уже краще Іраклій Йосипович…

Понюхно прокашлявся і підвівся на весь свій величезний зріст. У шиї, як завжди, трохи надломився і встромив окуляри в папір. Ковбик зміряв його критичним поглядом, прикинув для чогось його зріст і теж подарував репліку:

— Перам і лордам можна сидіти!

Понюхно сів, кашлянув ще раз і почав читати:

— Яка шапка впливає на ваш апетит: дешева чи дорога? — І теж замовк, очікуючи Ковбикового коментаря.

Той — ні пари з уст.

— Коли ви їсте, то де тримаєте шапку: на голові, на столі, на вішалці чи під пахвою?

«Це дуже важливе питання», — подумав Ковбик, але знов промовчав.

— Чи не служила вам шапка коли-небудь предметом збагачення? Куди краще кидають мідяки: у шапку чи в картуз? Чи вважається шапка найкращим подарунком батькові, синові, дочці, невістці, зятеві, тестю, коханій?..

— Чи коханці! — усе ж не витерпів Ковбик. — Питання непогане, але віднесемо його до реєстру Сідалковського — це його коло питань. Які там у вас ще питання, Іраклію Йосиповичу?

— Яка у вас зарплата? Чи можете ви за одну зарплату купити шапку? Яку б ви хотіли мати шапку: пижикову, ондатрову, норкову, собачу чи кролячу?..

— То я так думаю, резонне запитання! — вловив настрій Стратона Стратоновича Ховрашкевич. — Я так думаю, Стратоне Стратоновичу, що ми повинні жити не соціологією єдиною. Ми сьогодні, тобто тепер, стоїмо на тому, перепрошую, рівні, що сучасна наука може несподівано відкрити те, чого не збиралася, і я стою на тому…

— Ви поки що стоїте на паркеті і базікаєте бозна-що… Як мислите, так і базікаєте…

— То я прошу мене не перебивати, я хочу закінчити свою думку, бо потім знову скажете, що Ховрашкевич багато говорить… Так от, я й кажу, що шапка — то в історичному ключі…