Пригоди Румцайса

Манка тішилася запашною квіткою, а Румцайс радів, що має розумного сина.

Після обіду проходив Румцайс тією межею, де ріс кущ шипшини, і раптом почув — хтось плаче так, що аж за серце бере. Глянув Румцайс і бачить: сидить під кущем гарнесенька шипшинова мавка, і слізки в неї сиплються рясно-рясно, як роса.

Румцайс затамував свій могутній подих, щоб не здмухнути мавочку, і тихенько спитав:

— Чого ти плачеш?

Мавка вчепилась за гілочку, бо від Румцайса все ж таки добре дмухнуло.

— Як же мені не плакати? — промовила вона. — Я віяла золотий пилок за кущем, а хтось взяв і забрав у мене одну квітку!

— Це наш Ціпісек, — сказав Румцайс. — Він брав на добро — все одно, що я сам узяв би. Я тобі за ту квіточку чимось віддячу.

Мавка перестала плакати тільки на хвилину, щоб сказати:

— Навіть якщо ти мені віддаси іншу квітку, це буде не та, яку забрав Ціпісек.

Румцайс подумав і погодився з нею. Потім ляснув долонею об штани:

— А що, як я принесу тобі замість шипшини троянду?

— Я навіть не знаю, яка вона є, — знизала плічками шипшинова мавка.

— Із садка пана князя, — сказав Румцайс. — Я принесу тобі троянду, яку нюхає сама їчинська княгиня.

Мавка лишилася чекати біля куща, а Румцайс мерщій подався до Їчина. По дорозі зупинився біля печери і сказав:

— Ти, Манко, втішайся собі квіткою. А ти, Ціпісеку, допоможеш мені в одному ділі.

На той час звеліла їчинська княгиня двом покоївкам одчинити вікно в парадній світлиці. До вікна княгиня приставила два золотих кріселка і сказала панові князю:

— Сідаймо і будемо нюхати, як у садку пахтить моя найдорогоцінніша троянда.

Князь сів поряд з княгинею і зітхнув по-французькому:

— Сільвупле… [18]

Трояндовий кущ ріс на зеленому моріжку. Квіти всипали його рясно-рясно. І був той кущ родом з Іспанії.

— Ах, ці троянди — із самої Іспанії! — захоплено сказала княгиня і нюхнула так, що в носі у неї наче засвистіла дудочка.

— Аж з Іспанії! — промовив князь і потяг носом повітря, аж захурчало.

18

Будь ласка! (фр.)

Отак сиділи вони й насолоджувалися пахощами.

А Румцайс і Ціпісек уже були за замковою огорожею. Румцайс мізинцем вибив із муру камінь, перебігли вони по газону і сховалися за трояндовим кущем. Троянди пахли так, що аж голова йшла обертом. Румцайс зірвав одну квітку і сховав її за пазухою куртки.

Але в цю мить княгиня підштовхнула ліктем пана князя.

— Мон шер, троянди стали слабше пахнути.

Пан князь притулив до очей лорнет.

— Це й не диво, — мовив він, — адже внизу стоїть отой Румцайс.

Тут і Румцайс помітив, що пан князь спіймав його у скельце. Узяв він Ціпісека за руку і намірився назад, до пробитого муру, але зачепився своєю курткою із кордовської шкіри за трояндові колючки. Почав випручуватися — то й зовсім застряг.

А нагорі знявся лемент. Княгиня кричала:

— Пане князь, негайно стрельніть у цього розбійника з вашого пістоля!

Князь кинувся по пістоль.

А Румцайс, схоплений трояндовим кущем, стояв спиною до вікна і не міг навіть поворухнутися! Ото досада, ото халепа!

— Ти хоч кажи мені, що там угорі діється! — промовив він до Ціпісека.

— Пан князь набиває пістоль залізною кулею, — відповів Ціпісек.

— Треба й собі зарядити, — спокійно промовив Румцайс і, не поворухнувши й ліктем, самими пальцями зарядив пістоль зеленим жолудем.

— Пан князь дивиться сюди через мушку, — правив далі Ціпісек. — Цілиться, батьку, на тебе!

— А я через кляті колючки не можу в нього стрельнути! — збліднувши, вигукнув Румцайс.

— Тільки-но я скажу по-французькому «три», стріляйте, пане князь, в цього Румцайса! — вигукнула у вікні княгиня. Та від хвилювання вона забула, як по-французьки «три».

Тим Румцайс і скористався.

— Якщо я не можу вистрелити просто у князя, — сказав вій Ціпісеку, — то ти хоч покажи мені, з якого боку їчинська брама.

Брама була прямо перед Румцайсом, і він вистрелив у неї зеленим жолудем.

Жолудь брязнув об браму, відскочив від неї і влетів прямо у вікно.

— Ой, щось мене дзизнуло просто в око, яким я цілився у Румцайса! — вигукнув князь і кинув пістоль.

— Труа! — згадала княгиня, як по-французьки «три». Та було вже пізно.

Румцайс випручався з колючок, озирнувся, де та дірка в мурі, і взяв однією рукою Ціпісека за лікоть, а другою помацав у себе за пазухою троянду. І вони пішли додому, а по дорозі занесли троянду мавці, яка чекала на них біля куща шипшини.

7. Як Румцайс допоміг вогневику звільнитися від служби в імператорському війську

Одного разу Ціпісек грався біля струмка, завів воду до печери, і у Манки відволожився гніт од кресала.

— Як же я тепер буду розпалювати вогнище? — забідкалась Манка.

Почув це Румцайс і каже:

— Чого ти побиваєшся? Кресону нігтем об ніготь і матимеш вогню, скільки забажаєш.

Та Манка не могла заспокоїтись.

— А де це, Румцайсе, написано, що ти будеш удома саме в ту хвилину, як у мене згасне вогонь?

На третій день після того варила Манка семикратну розбійницьку юшку. Під такою юшкою вогонь має бути весь час на три пальці заввишки. Інакше юшка загусне, пригорить, і її доведеться вибивати з горщика дрючком.

Юшка вже мала закипіти в третій раз, коли Манка раптом промовила:

— Оце так!

Вогонь під горщиком почав гаснути, полум'я ліниво пробігало над попелом. А Румцайса ніде не видно, і нікому кресонути нігтем об ніготь.

Коли вогнище вже зовсім згасало, зазирнув до печери вогневик ржаголецького лісу:

— Чогось у мене ноги терпнуть. Видно, з вогнем десь негаразд.

— Та це у нас, — відповіла Манка. — Юшку доварити не можу.

Вогневик не промовив більш ані словечка, зібрав під язиком слину і плюнув у вогнище. Полум'я вибухнуло, і юшка вмить закипіла.