Везе в місто мужик сіноЯкось проти святаТа й годує в капелюсіМалі шпаченята…Але їде пан багатийДо костьолу, знати,Та вже в них натура, мабуть,Щоб покепкувати…Іде звольна та й питає:«Со wieziesz, Іване?»Мужик пану поклонився:«А що ж? Дрова, пане…»«Lzesz, galganie! Wieziesz siano!» «То ж пан самі знають,Що се сіно, а не дрова,Нащо ж пан питають?»Закусив пан тлусті губи:«Z jakej wsi?» - питає…Мужик підняв шпаченятаТа й одповідає:«Всі не всі, вельможний пане,Старі повтікали…Молоді лиш половив я,Бо ще не літали!..»«Kto najstarszy u was we wsi?» «Баба Терпелиха:Пережила стара бабаВсіх дідів до лиха!..»«Galgan jeste! Kto was bije?» «А хто ж? Бугай, пане!То так і б’є напропале,Кого лиш достане!..»Хтів пан чогось допитати,Та й не допитався…«Со z galganem! Ruszaj predzej!» І вперед погнався…Привіз в місто мужик сіно…Продав його зрання,Купив собі добру мискуДраглів на снідання!..І сидить собі на возі,Драглі уплітає…Аж той самий пан надходитьТа
й його питає:«Сzy nie slychac do spzedaniaOwsa tu, Іване?» Мужик встав, кругом обнюхав…«Ні, не чути, пане!»І сів знову на драбині,Драглі уплітає…«Czy ty, chlopie, nie wczorajszy?» Пан його питає.«Де вам, пане, я вчорашній?Гляньте на всі боки:То мені вже оце будеТридцять і два роки!»
КОЗАЦЬКА МІРА
Зайшов козак до коршомки.«Здоров, орендарю!А налий-но мені,- каже,-Горілачі чару!»Налив Мошко одну чару,Козак вихиляє.Вихиляє, не ковтає,Іще підставляє.Налив другу, козак хилить,Разом дві ковтаєТа й жидові коло шинкуТрояка кидає.Підійняв жид, подивився…«Гирсти, як то буде?!В мене кожну по три грошіПили добрі люди!»«Мовчи, жиде бородатий,Тебе не питають.У нас,- каже,- запорожціСвою міру мають.Не першина нашим пити,Пили ми немало,А у губу за три грошіБільше не влізало!..»
РАБИН І ЗАПОРОЖЕЦЬ
Читав рабин свої книгиДвадцять і сім років,Перечитав всіх талмудівІ усіх пророків…Читав двадцять і сім років,Ні з ким ані слова!..З ним не сміла говоритиЙ сама рабинова.І чи то він свою мовуЗа той час забувся,Чи з великої наукиЗ розуму схибнувся,А як вийшов уже на світЖидову учити,Він зачав уже на мигахЗ нею говорити!..Чудуються, дивуютьсяЖиди бородаті -І давай по цілім світіГонців розсилати!Ганяються гонці всюди,Мудрих зволікають;Та щось мови його й мудріНе дуже втинають.Але іде запорожецьТа й почав питати:«А що у вас, жиденята,Доброго чувати?..»Жиди й кажуть козакові:«Таке й таке діло!..»«Ет! Дурні ви, жиденята! – Козак каже сміло.-А скажіть-но,- каже,- томуВеличному пану,Що я із ним хоть і заразДо розмови стану!..»Пішли жиди до рабина,Разом повклякали,Доткнулися його капців,З страхом запитали,Чи звелить він козаковіМовити з собою…Рабин тільки подивився,Махнув бородою…І вернулись жиденятаКозака просити,Щоби козак із рабиномІшов говорити…Прийшов козак, поклонився,Рабина вітає…Але рабин встає з крісла,Палець наставляє…Наставляє - біс то знає,Чого рабин хоче!..Але козак йому сунувАж два перед очі!..Кивнув рабин головою,Махнув бородою;Показує йому вгоруПравою рукою!..«Він угору! Тра донизу!» -Козак розважаєІ нагнувся і рукоюВ землю утикає!..Махнув рабин головою,Подивився всюдиІ складає собі рукиНаохрест на груди!..Тогді козак приступився -Як заїде в пику!..Ціле місто зворухнулосьЗ галасу та крику!..Але рабин знов спокійноМахнув бородою!Поклонився козакові,Пішов з жидовою.Приступили жиденята,Рабина питали:«Що пан рабин з запорожцемРозмовляти мали?»І сів рабин коло школиТа й став говорити:«Я питався: хто б тебе мавТакий сотворити?..»А він мало так казати:«Що питати много?Той мене мав сотворити,Хто тебе самого!..»Я, герехт! Що правда, правда!Я ще був питати:Хто б то був, що мав над намиНебо збудувати?А воно пак так розумноМені відказало:«Той і небо, хто і землюСотворити мало!..»Я ще був йому казати,Що бог не гнівливий,А воно мені сказало,Що і справедливий!..»Підступили й наші люди,Козака питали:«А що то ви із рабиномРозмовляти мали?..»«А що ж, люди? Та жид жидом!Я лиш показався,А він пальцем вже до окаМені добирався…Та мене-то не схитрити,Знаю чого хоче,Та йому аж два козацькихСунув перед очі!..Видить рабин - не злякає!«Повішаю!» - каже.А я тебе, йому кажу,Закопаю, враже!А він каже: «Зв’яжу руки!»Чи чули огиду?..А я його за то в пику:«Брешеш, скурвий жиду!..»
ЩО РАБИН РОБИТЬ?
Випив мужик півкватирки,Хлібом заїдає.А жид ходить коло шинку,Борухи співає.«Чи є, Мошку, у вас рабин?» -Став мужик питати.А жид: «Гирсти! А чому ж намРабина не мати?»«А розумний у вас рабин?»Жид аж вийшов з себе:«Та вже ж,- каже,- розумніший,Мужику, за тебе!..»«А що ж рабин у вас робить?Що він поробляє?»«Що він робить? Все читає…Читає… читає».«А коли ж він спочиває,Як все коло книжки?»«Спочиває дуже малоАбо ані кришки.Он привик, бач, коло книжкиДень і ніч сидіти».«А як же ж то, орендарю,У рабина діти?»«Та тим глупством у нас рабинСебе не займає:Єсть такий там у рабина,Що за дітей дбає».
МОШКО І СУРА
«Щоб ти мені, Сура,Здоровенька була!..»«А ти ж, Мошку, як?»«Я вже буду й так!..»
ДВА РАБИНИ
Два рабини на коршомціЗашабашували,Одправили борухати,За
стіл посідали.На кождому лапсардаки,Шапка шабашкова,Сидять собі коло столу,Жоден - ані слова.Аж приходить чоловік наш,Кварту набирає.«А хто то в вас, орендарю?» -Шинкаря питає.«І то рабин, і то рабин!» -Шинкар обізвався.«Чому ж вони не говорять?» -Чоловік спитався.«Ет, Іванцю,- жидок каже,-Нащо то питати!Що розумні такі людиМають розмовляти?Що один з них добре знає,То і другий знає,А чого один не знає -І другий не знає».
БОРОДАТИЙ ХУСИТ
На підсінні в малій хатіСидить старий хусит,Вопівночі над талмудомБородою трусить.І, як рабин, зачитався,Читає, читає!..А з підсіння запорожецьВ вікно заглядає…Заглядає та гадає,Чим би поживитись;Але в жида всюди голо,Куди подивитись.Тілько сам він бородатий,Борода до пупа,Та книжок його поганихКругом ціла купа…Замишляє запорожецьЖида підголитиІ що раз, то голоснішеПочав говорити:«Хто-но тілько великуюБороду кохає,Той ніколи великогоРозуму не має!»Чує хусит бородатий,Перестав читати…А тут йому голоснішеХтось почав казати:«Хто-но тілько великуюБороду кохає,Той ніколи великогоРозуму не має!..»Подивився жид на себе,Бородою трусить:«Гирсти? Як то? То я дурень?Дурень старий хусит?»І до свічки бородою!..Спалив половину…Але знов він чує голосВ ту ж саму годину!..Знов борода над свічкоюЗапалахкотілаІ в минуті щезла з димомДо самого тіла!..Засміявся запорожець,Пішов собі спати…Але хусит сидить, бідний,Та й став розважати:«Правду воно говорило,Правду пак казало,Бо й я з своїм бородоюРозуму не мало!..Борода такого мати,Так його любити…І над свічком, над тим свічкомДо губа спалити!..Ах, веймир! Що Сура скаже?Що всі люди скажуть?..Ото дурень старий хусит!Ще й з руком покажуть…»
АРШИН
Іде Мошко через ліс,Аж вовк вибігає;Мошко скочив на пеньок,Аршин підіймає.І аршином навіснийДо вовка цілиться -Аж тут - трах! – із-за корчівБахнула рушниця.Бідний Мошко як стояв,Так і затрусивсяТа із пеньку сторчакаВ рів і покотився.От ті вовка потягли,Покинули жида…Але якось у ровіОдійшла огида.І зводиться стихача,Аршин підіймає,Оглядає здалекиТа й сам промовляє:«Вісім,- каже,- літ ходивЯ з тобою шити,А все-таки я не знав,Що ти був набитий».
МАСЛО
Вивіз Лейба горщик маслаВ місто продаватиТа й пішов собі на ринокКупця відпитати.А чоловік коло возаЧекає, чекає.Далі випив півкватирки,Масло добуває…Добув масла, достав хліба,Засів та й балує.Де побачить христянина -Просить та й годує.З’їли масло добрі люди,Що тоді робити?..Б’є він горщик коло воза,А сам іде пити.Підпив собі, як годиться,Назад повертає.Коли гляне - коло возаЛейба умліває.Умліває, ломить рукиІ плечима ниже,А собачка невеличкаЧерепочки лиже.«Лихо мамі твому, гицлю!Де ся масло діло?»«Лихо мамі!.. Таже бачиш,Що песеня з’їло!»«Брешеш, гицлю, десять фунтівБуло в масла мого.Гицлю ти!.. Й само собачкуНе заважить того!»І пійняв жид ту собачку,На ваги чіпляє,А собачка десять фунтівЛедве дотягає.«Видиш, гицлю? То собачка!Де ж ся масло діло?»«Де ж ся масло його діло?Таж песеня з’їло!»«Ну нехай собачку - масло!..Де ж собачку буде?..»«Де ж собачка - таже онде!Видять добрі люди!»«Ну нехай воно собачку!Де ж ся масло діло?»«Все де масло та де масло!Таж песеня з’їло!..»«Що з тобою говорити?Лихо мамі твому!Сідай уже, сідай, гицлю,Та вези додому!..»
КУЦИЙ
Ходить піп коло крамниціТа й чогось питає.Аж до нього такий хитрийЖидок підбігає:«Добродзею, добродзею!» -Просить почекатиТа й новому ножиковіІм’я яке дати.А той, довго не гадавши,Казав ножик дати,Зламав його та й каже:«Куцим будеш звати!..»
ЦИГАН З ХРОНОМ
З копійкою циганчукПо ярмарку ходитьІ купив би, може, що,Та все не знаходить.Усе таке дороге,А в нього копійка,По копійці тільки хрінПродає жидівка.Мнявся бідний циганчук,Далі, що робити?Без гостинця ж не іти,Треба щось купити!До жидівки і побіг,Купив того хрону,За пазуху положивТа й пішов додому.От удома циганчукСвіжий хрін смакує,В носі крутить та вертить,Сльози не вгамує.А все-таки неборакХрону не кидає,Іскривився, плаче, їстьТа все примовляє:«Плачте, очі навісні,Щоб повилізали!..Таже ж бачили самі,Що ви купували!..»
А НЕ ХАЛАСУЙ!
«Ото, тату, маєм воду,-Каже циганчук,-А якби нам іще сируТа муки до рук -Наварили б вареників,Сіли край стола…»Тут старому вже по горліСлинка потекла…«А якби нам іще масла,Отоді балуй!»Тут старий його фандою:«А не халасуй!»