Пристань Ескулапа
Шрифт:
— Ще подивлюсь, чи професорові Містралю не потрібно чого. Не спить, мабуть… — і вона постукала у двері.
— Не ходіть туди, професорові вже нічого не треба, — квапливо сказала доктор Протоклицька.
Але професор Містраль уже почув голос Мацьошекової і прочинив двері.
— Що ж це ви, Мацьосю, забули про мене? Зайдіть на хвилинку.
З цими словами він впустив Мацьошекову до кімнати.
З лабораторії вийшов
— Що ви там робили? — спитав Йонаш підозріливо.
— Постелила професорові, — сказала Мацьошекова й квапливо збігла по сходах.
Йонаш увійшов до кімнати й зачинив двері. За кілька хвилин він вийшов звідти обурений.
— Не розумію, що сталося! Професор Містраль не хоче порошків. Людина мучиться, але не знати чого грається в аптекаря…
— Чому ви нервуєте, приятелю? — заспокоював його Трепка. — Ви ж самі не радили професорові вживати снотворні ліки.
— Але коли вже ліки готові, то звичайна пристойність вимагає прийняти їх. Не люблю витрачати даремно час.
— А ви недаремно його витратили, — спокійно відповів Трепка. — У мене безсоння, і я був би вам дуже зобов'язаний, якби ви мені їх подарували.
— О ні! — запротестував Касіца. — Без поради лікаря не можна, я рішуче забороняю і конфіскую ці порошки. Дайте їх мені, докторе.
— Це неможливо, — сказав Йонаш, — я залишив їх у кімнаті.
— Залишили!.. — Трепка не міг приховати свого розчарування.
— Я залишив на всякий випадок. Може, професор знову передумає. Ви правду казали, — звернувся він до Касіци, — лікарі — найгірші з пацієнтів.
— Пане майоре! — почувся знизу хриплий голос. На сходах з'явився мокрий від дощу Мацьошек. — Пане майоре!
— Що там таке? — Касіца відклав карти. — Не заважайте нам.
— Пане майоре, дозвольте вас на хвилинку?..
В голосі Мацьошека дзвеніли якісь нотки тривоги, а на обличчі відбився страх і збентеження. Касіца вийшов і незабаром повернувся.
— Дуже вибачаюсь, але мушу негайно вийти. Цей бридж від самого початку був приречений на невдачу, я знав, що з нього нічого не вийде.
— Що сталося, професоре? — запитав доктор Йонаш.
— Мене кличуть до пацієнтки. Несподівано захворіла знайома з Пясечного, — засопів Касіца, збігаючи по сходах.
Трепка підійшов до вікна й почав дивитися в темряву, немовби до чогось прислухаючись. Але знадвору чути було тільки виття і гавкання собак.
— Зачиніть уже вікно, — сказала раптом доктор Протоклицька дивно схвильованим голосом.
— Ви ж казали, що жарко, — зауважив Трепка.
— Я хотіла тільки провітрити, але ж не можна вічно слухать отих собак, це жахливо! Дивуюся, що ніхто не подумав щось зробити з цими потворами. Треба їх витруїти.
— Витруїти? — повторив Трепка.
— З мене вже досить цього несамовитого виття.
Протоклицька підійшла до вікна і різко захлопнула його.
— Ну
то що ж робитимемо? — запитав Трепка. — Продовжимо партію бриджа?— Здається, найкраще буде піти спати, — стримуючи позіхання, відповів Йонаш. — Уже пів на десяту. — Глянувши на годинник, він почав збирати карти.
Раптом на мить завмер.
— Ви чули?
Не встигли ми відповісти, як пролунав несамовитий жіночий крик, а потім унизу застукотіли кроки. Всі кинулися до сходів.
Через вестибюль бігла Мацьошекова.
— О боже! О боже!.. — задихаючись, перелякано повторювала вона.
— Що сталося? — запитав Трепка.
— У вікні на кухні я бачила чиєсь обличчя!
— Ну що ви кажете, Мацьошекова! — рознервувалася доктор Протоклицька.
— Клянусь господом богом… Бачила обличчя… Ніс біля самої шибки… Страхіття таке, що хай бог боронить.
— Чиє обличчя?
— Хіба ж я знаю? Чи то людина, чи мавпа. З роззявленим ротом.
— Це вам здалося, — сказав із сумнівом Йонаш.
— Можу присягнутись!
— Побудьте тут, панове, — сказав Трепка. — Зараз перевіримо. Заспокойтесь, пані Мацьошекова.
— Ви сприймаєте це серйозно? — посміхнувся здивований Йонаш.
Але Трепка нічого не відповів. Разом з Мацьошековою ми зійшли в кухню.
— Ось тут, у цьому вікні… — показала Мацьошекова.
Шибка була мокра від дощу.
— Нічого не видно, — буркнув я.
— Ходімо надвір, — прошепотів мені Трепка.
Коли ми опинилися під вікном кухні, Трепка доручив мені оглянути сліди. Але я нічого не помітив. Уздовж будинку тягнулася доріжка з бетонних плит, чисто вимита дощем. А на газоні поруч не було видно ніяких слідів.
— Мабуть, усе-таки здалося бабі, — промимрив Трепка. — Обійдемо будинок довкола. Зустрінемось під вікном професора.
Ми рушили кожен у протилежному напрямі, уважно освітлюючи ліхтариком кущі і мур. Зустрівшись, нарешті, ні я, ні Трепка не могли сказати чогось нового.
Ми глянули на вікно професора. Там ще світилося.
— Хай йому чорт! — вилаявся Трепка і потягнув мене до муру.
Від муру я виразно побачив, що так обурило капітана. У відчиненому вікні виднілася фігура Містраля. Професор виглядав у вікно, насолоджуючись свіжим повітрям.
Схвильований Трепка кивнув мені головою, і ми обидва рушили до дверей. Зненацька, коли ми були вже біля фасадної стіни будинку, нас осліпило яскраве світло, і здавлений, але виразний голос прохрипів:
— Стій! Руки вгору!
Розділ V
У мене серце спинилося в грудях і мурашки пробігли по спині. У жовтому світлі ліхтарика я помітив металевий блиск дула.
Поки я зорієнтувався в ситуації, темна фігура скочила до нас і зупинилася мов укопана. Світло погасло, потім блиснуло знову, посуваючись по нас від ніг до голови.