Пристань Ескулапа
Шрифт:
— Я теж бачив тільки портфель, — промовив Журка, коли ми вийшли з кімнати панни Стор.
Потім ми знову допитали Заплона і доктора Протоклицьку, але ці допити не дали нічого нового. Обоє заявили, що не знають про рукописи професора, не входили до його кімнати і не уявляють собі, куди ці твори могли подітися.
Мацьошекова знала ще менше. Вона й не чула про рукописи в жовтих обкладинках і навіть не пам'ятала, чи лежав на столі
Під час розмови з Мацьошековою ми почули шум мотора. То під'їхав до будинку автомобіль Касіци.
— Мене цікавить, що скаже з цього приводу професор Касіца, — пробурмотів Журка.
Розділ XIV
— Це виключається! — Професор Касіца ходив по кімнаті і поправляв надто тісний комірець. — Що ви придумали, поручику! Заради таких дрібних наукових робіт убивати людину? Та де ж тут здоровий глузд? Що б це дало вбивці?
— Ну, все-таки… — запротестував Журка. — Наукову праця завжди має цінність.
— Колего, ви б не купили за неї навіть добрих штанів. — Касіца поблажливо поплескав Журку по спині своєю ведмежою лапою.
— Ви жартуєте, професоре. Але ж я маю на увазі не звичайну грошову вартість. Ця праця могла б забезпечити молодій людині, яка присвятила себе науці, непоганий старт… початок кар'єри. Наскільки мені відомо, доктор Заплон, наприклад, обрав подібну тему для своєї дисертації.
Вражений Касіца на мить остовпів.
— Ви думаєте, що хтось з асистентів міг би?
— Думаю, що все-таки це причина, професоре. Я хотів би, крім того, звернути вашу увагу на той факт, що обидві ці праці пропали.
Касіца зайшовся реготом.
— Ви говорите це серйозно?
— На жаль. Це вже встановлено. Рукописи хтось украв.
— Та це дурниці! Обидві праці у мене.
— У вас? — ошелешений Журка аж онімів.
— Професор Містраль передав їх мені в суботу зараз же після мого приїзду.
— Ви могли б їх показати? — видавив Журка.
— У мене їх немає при собі. Я віддав їх передрукувати. До речі, це мені обійдеться недешево. У Містраля був жахливий почерк. Друкарці, мабуть, доведеться користуватися лупою.
— У вас є свідки, які могли б підтвердити, що Містраль особисто вручив вам ті рукописи?
Касіца почервонів.
— Панове, що означає це запитання? — обурено промовив він. — Невже ви думаєте, що я…
— Ми ні, — перебив Журка, — але про це спитає вас прокурор.
— Прокурор? — Касіца дивився на нас збентежено. — Хай йому чорт! Невже це виглядає так серйозно? — запитав, потираючи собі горло.
— На жаль, так, — відповів Журка. — Отже, ніхто з асистентів не знає, що професор Містраль віддав ці рукописи вам?
— Ні.
— А кому ви дали їх передрукувати?
— Одній… одній пані з Пясечного.
— Пані з Пясечного? — підозріливо перепитав Журка. — У вас же в інституті, здається, є власні друкарки.
—
Це треба було зробити дуже швидко, — сказав Касіца, — я мав намір передрукувати їх протягом свята. Професор Містраль хотів особисто перевірити машинопис ще до відльоту в Токіо.— Як прізвище друкарки з Пясечного?
— Жураковська.
— Здається, таке саме прізвище має ваша пацієнтка, до якої ви ходили в суботу.
— То її невістка. Вона працює в міському відділі охорони здоров'я. Підробляє собі переписуванням на машинці.
— То виходить, що ви віддали їй рукописи ще в суботу.
— Так, я захопив їх при нагоді, коли мене викликали.
— Викликали обманом.
— Так. Я вже вам казав, що якийсь шибеник пожартував наді мною.
— Як ви поясните нам такий факт? Доктор Йонаш сказав, що бачив рукопис «Дзета» на столику професора Містраля, коли приносив йому снотворний порошок.
— Це дуже проста річ. Професор Містраль одібрав для опублікування лише фрагмент чи навіть, скажу точніше — витяг. Найважливішу частину.
— Ну, це змінює справу, — заспокоївся Журка. — Виходить, убивця все-таки міг заволодіти працею.
— Огризком праці. Шкаралупою без основного вмісту. Це йому нічого не дасть, — пробурмотів Касіца.
— Він міг про це не знати, — зауважив я.
— А… звичайно, — витріщив очі професор.
Журка з іронічною, як мені здалося, посмішкою вклонився професорові Касіці. — Тоді поки що це все.
Коли ми опинились у своїй кімнаті, Журка зайшовся реготом. Я здивовано дивився на нього. — Чого ти регочеш?
— Розвеселила мене ця розмова.
— Розвеселила?
Задоволений Журка засвистів. Я ще ніколи не бачив його в такому настрої.
— Так от, Павле, незабаром слідство закінчиться. Цей день був вирішальний.
— У тебе є конкретні підозри?
— Здається, є.
— На другий день слідства? Чи не зарано це?
— Для нашого добропорядного Каєтана Трепки, безумовно, скоро. Як я встиг помітити, наш старший колега все ще перебуває в стані дрімоти. Бідолаха справляє таке враження, ніби чекає, що розв'язання загадки присниться йому.
Це неприємно мене вразило.
— Ти недооцінюєш Трепки. Не розумієш його методу.
— Можливо… — Журка зручно витягнувся на ліжку і закурив цигарку. — Мене не цікавлять теоретичні досліди. Я практик. І знання мої викарбувані ось тут… — він розстебнув на грудях сорочку і показав мені жахливий шрам. — Я платив за свої помилки, Павле, але наука пішла на користь. І цей досвід говорить мені: дивись насамперед на конструкцію. Не вір самому собі, вір тільки фактам. Кожен злочинець, навіть дуже примітивний, завжди якось конструює свій злочин. Конструює по-своєму, тим способом, який властивий тільки йому. Одні ліплять простенькі хатки, інші заводять пишні будівлі в готичному стилі. Кожен будує не так, як усі інші.