Пристань Ескулапа

— Що ви можете сказати про смерть свого сина, професоре? — запитав після короткої паузи Журка.

— Це вбивство, — тихо відповів Касіца.

— Чому ви так думаєте?

Професор безпорадно розвів руками.

— Якби це сталося вчора, у мене ще були б сумніви. А сьогодні я цілком певно можу сказати, що це не самогубство. Немає причини. Адже я пообіцяв йому владнати справу з автомашиною так, як він хотів.

— Можна поцікавитись, як саме?

— Потерпілий згодився взяти мій новий автомобіль замість свого шкарбана і доплатити мені шістдесят тисяч злотих.

— Хто подав таку думку?

— Інженер Карась.

Ви вважаєте, що така операція корисна для вас?

Для людини в моєму становищі, мабуть, корисна. Як-не-як, я одержую готівкою чималі гроші, а разом з тим з моєї голови спадає клопітлива і прикра справа.

— Але спочатку, здається, у вас була невеличка суперечка з сином?

Ви чули про це? — скривився Касіца.

Дещо… — пробурмотів Журка.

— Я поставив перед Міхалом одну умову, яка досить рознервувала його.

— Яку умову?

— З вашого погляду, вона, можливо, смішна, — промимрив Касіца. — Словом, я сказав, що востаннє допоможу йому, але тільки тоді, коли він одружиться.

— Одружиться? — витріщив очі Журка.

— Так. З Галінкою Стор. Я ціню цю малу. Дуже енергійна дівчина. Думаю, що вона зуміла б приборкати Міхала. До того ж я знав, що Галінка подобалася синові. Тому мене страшенно здивувала його дуже гостра реакція. Негативна реакція, — додав Касіца. — Міхал відповів, що про це не може бути й мови, бо Галінка його не любить. Я сказав, що поговорю з нею. Син згодився, але зауважив, що це методи минулого століття і я нічого не допоможу.

— Одним словом, справу поки що відклали?

— Так.

— А ви розмовляли з Галінкою?

— Не встиг… — похмуро прошепотів Касіца.

— То виходить, — промовив Журка, — що справа з автомобілем під час вашої розмови остаточно все-таки не була розв'язана?

Професор Касіца здивовано глянув на Журку.

— Невже ви думаєте, що Міхал отруївся саме через це?.. Ну, то було… просто безглуздя.

— Звичайно, — коротко відповів Журка.

* * *

— А тимчасом це надзвичайно важлива деталь, — усміхнувся поручик, коли ми вийшли з кімнати Касіци.

* * *

Заплон прийшов у поганому настрої. Правда, він не втратив свого специфічного гумору, але тепер це був гумор приреченого.

— Я волів би зустрічатися з вами за веселіших обставин. Похоронний реквієм — це не в моєму стилі.

— Що поробиш!.. — крякнув Журка.

— Ця забава починає не подобатись мені. Цікаво, хто тепер на черзі? — криво посміхнувся він.

— Ви думаєте, що це вбивство?

— А ви як вважаєте?

— Відповідайте, будь ласка, на моє запитання.

Заплон знизав плечима.

— Напевно, вбивство. Я досить добре знав Міхала. Без дуже поважної причини він не наважився б на самогубство.

— Доктор Протоклицька твердить, що Міхал був неврастенік.

— Можливо. Але не більшою мірою, ніж ви і я. Хіба ви покінчили б самогубством через автомобіль або нещасливе кохання? Дурниці! На мою думку, Міхала отруїли. Мабуть, він щось знав про вбивство Містраля або підозрівав когось…

— Або сам був причетний до нього, — процідив Журка.

— Ви підозрівали Міхала? — витріщив очі Заплон.

— Це тільки припущення, — буркнув Журка. — Але, в усякому разі, він дуже збентежився, коли перед обідом я сказав йому про допит. Це впадало в очі..

— Ну, якщо ви тільки на цьому будуєте свої припущення, — посміхнувся Заплон, — то не далеко заїдете. Зрозумійте, поручику, що у вас незвичайний хист нервувати людей. Ваші допити багатьох можуть кинути в дрож.

— Вам у всякому разі це не загрожує, — огризнувся Журка.

— Я щасливий виняток, — відповів Заплон. — Але, відхиляючись від цього питання, мушу сказати, що ваша робота була дуже невправна. Як ви могли при всіх попередити Міхала про допит? Адже таким чином ви попередили і вбивцю. Хто знає, чи не на вашій совісті життя цього хлопця…

Журка крякнув знервований.

— Отже, ви думаєте, що Міхал щось знав про вбивство Містраля?

— Так мені здається. Я вже давно помітив, що він носиться з цим, наче курка з яйцем. А особливо один факт примусив мене замислитись.

— Який?

— Того вечора я бачив Міхала біля «Пристані».

— О, це цікаво! — Журка зручніше сів на стільці. — Чому ж ви раніше про це не згадали?

— Я не думав, що це так важливо. Не хотів заплутувати справи.

— Он як!.. — Журка підозріливо глянув на Заплона. — То, значить, ви бачилися того вечора з Міхалом?

— Не бачився, а тільки бачив його. Я звичайно повертаюся з Пясечного найближчою дорогою, через ліс. Дійшовши вже до муру «Пристані», — до східного муру, коли це вас цікавить, — я помітив людину, яка прогулювалась, ходячи туди й сюди стежкою.

— Ви певні, що то був Міхал?

— Я впізнав його по капюшону на голові. Міхал під час дощів носив плащ з капюшоном.

— А Міхал помітив вас?

— Ні. Він, здається, був дуже заклопотаний. До того ж я одразу подався назад і підійшов до брами з іншого боку.

— Чому?

— Я підозрівав, що в Міхала якесь побачення. Мені цікаво було знати, з ким, і я не хотів виявляти себе. Увійшовши до саду, я став під деревом біля тераси і чекав, чи не вийде хто з дому. Але ніхто не вийшов. Зате я помітив, що в кухні засвітилося світло. Я заглянув у вікно і побачив Мацьошекову. Вона мене теж, мабуть, помітила, бо злякалась і втекла з кухні.

Журка багатозначно глянув на мене. Невже так може з'ясуватися та історія з обличчям у вікні?

— І що ви робили далі?

— Подався назад в глиб саду. Я бачив, як з будинку вийшли Трепка і Дзярмага, а потім побачив вас, поручику, — ви хоробро марширували від брами.

— І це все? — крякнув Журка.

— В основному. Потім я бачив уже тільки вашу молодецьку атаку. Я був захоплений, поручику.

— Це не важливо, — сердито перебив Журка. — Розповідайте про істотні речі.