Пустоцвiт

Хоча в нього є те, чого немає в Теплова: прихильність Її Імператорської Величності. І як необхідний додаток – необмежені кошти. А головне – зв'язки! Тож спробувати треба неодмінно.

Потиснувши на прощання руку вкрай засмученому ад'юнктові (почуття якого він прекрасно розумів), обер-єгермейстер скочив у карету, крикнув візникові: «Пішов!» – і захлопнув дверцята. Коли екіпаж зірвався з місця, у грудях в Теплова щось кевкнуло, він побіг слідом за каретою, але одразу зупинився.

– Що ж, стявши голову, за волоссям не плачуть, – мовив Григорій і пішов назад до будиночка Гафії, розмірковуючи на ходу, чи правильно зробив, продавши своє дворянське походження за обіцянку заступництва з боку фаворита… який завтра може й у немилість впасти, хіба ж ні?!

До речі, ад'юнкт тільки тепер зметикував, що конкретну суму угоди вони практично не обумовили.

* * *

Отак і сталося, що хоча спадкоємцем славетного шляхетського роду був Григорій Теплое, але дворянство замість нього одержали зовсім інші люди – брати Розуми.

Сюжет майже біблійний: за сочевичну юшку було продано якщо не первородство, то щось дуже близьке – шляхетність…

І не тільки!..

Глава 5 Вінценосні діти

Штеттінський замок, німецькі землі, 1737рік

– Хлопці, стримуйте їх, я прорвалася! А-а-а!..

У дворі Штеттінського замку затіяли битву дві групи хлопчиськів років десяти-дванадцяти. Втім, в одній із груп головувала Софія-Фредеріка-Августа – восьмирічне дівчисько з розпатланим волоссям, синіми блискучими очима й розпашілим від бігу обличчям. Названа потрійним ім'ям на честь трьох своїх тіточок, ця задиркувата шибайголова в запраному ситцевому картатому платтячку була, між іншим, старшою дочкою принца Христиана-Августа Анхальт-Цербстського, однак її навряд чи вдалося б відрізнити за будь-якою ознакою з-поміж дітей місцевих бюргерів. Не дивно, що приятелі по гучних іграх не сприймали цього «вояка в спідниці», як манірну принцесу…

Природний розум, спритність і кмітливість дозволили їй доволі швидко вибитися в «командири» своєї ватаги. От і тепер вправні ніжки, взуті в дешеві черевики, несли переможницю по вузькій стежині до вершини невеликого пагорка, доки «васали» старанно відволікали на себе увагу протиборчої сторони. Зненацька перед Фіке немовби з-під землі вигулькнув приосадкуватий здоровань, однак дівчисько було готове до подібного штибу несподіванок: різкий стрибок убік – і руки «стража» схопили порожнечу, а сам він, промахнувшись і не втримавшись на ногах, з розпачливим вереском полетів у густі зарості кропиви.

– Є!..

У декілька стрибків переможниця досягла заповітної висотки й, застромивши в землю черешок саморобного прапора, радісно заволала:

– Хлопці, ми виграли! А-а-а!!! А-а-а!..

«Васали» відповіли дружними захопленими вигуками. Не гаючи часу, дівчисько кинулося до здорованя, що саме виповзав рачки з пекучих заростей, і наказала:

– Ану ж бо, Кунце, подавай сюди наш виграш!

Хлопчисько сів на землю, його права рука поповзла до коміра сорочки, однак зненацька завмерла на півдорозі.

– Я кому кажу?! – суворо гримнула Фіке.

Здоровань озирнувся на ватагу супротивників, що вже встигли підійти зовсім близько, оцінив нерівність сил, поліз-таки за пазуху і з розпачливим сопінням віддав переможниці коробочку з марципанами.

– Отак краще! – схвалила його покірливість розпатлана дівчинка і звернулася до «васалів»: – Хлопці, налітайте!..

Двічі повторювати не довелося: задоволені хлопчики вмить розхапали частування.

– Агов, Кунце! Ми більше не станемо битися на твоєму боці, бо ти завжди програєш Фіке, – розчаруванню його товаришів не було меж. Махаючи руками й трясучи головами, хлопці попленталися геть.

– Отак завжди, – пробурчав здоровань – син кондитера, наздоганяючи інших і намагаючись не дивитися на переможців, які поспіхом доїдали чесно відвойовані солодощі.

Христиан-Август Анхальт-Цербстський, що спостерігав з вікна напіврозваленого замку за перипетіями «бою на пагорбі», опустив праву руку, досі приставлену козирком до чола, тужливо зітхнув і вкотре вже подумав: «Ех, чому це жваве дівчисько не народилося хлопчиськом?!»

Справді, доля зіграла зі збіднілим принцом злий жарт, коли його люба дружинонька – принцеса Йоганна-Єлизавета Ґолштин-Ґотторпська народила чудове немовля, просто навіть дивовижне… хоча й цієї дурнуватої жіночої статі!!! Дійсно, чому б Софії-Фредеріці-Августі не народитися здоровим міцним хлоп'ям?! Чому життя настільки несправедливе?!

Що ж виросте з цього шибайголови у спідниці?..

– Фігхен, вам пора на заняття! Пан Реліґ вже прийшов і очікує.

Назустріч Фіке, яка тільки що розпрощалася з гамірливою зграйкою задоволених марципановим частуванням «васалів» і бігла до замку, вийшла статечна гувернантка Евеліна Бабетта Кардель. Ніщо не натякало на невдоволення мадемуазель, однак побачивши, в якому жахливому вигляді вертається з прогулянки вихованка, француженка просто вибухнула:

– Фігхен, та ви тільки погляньте на себе в дзеркало!!! Знаєте, на кого ви зараз схожі?! На опудало з городу мого дідуся – от на кого!!! Вам треба негайно опорядитеся!.. В усякому разі, перевдягніть сукню.

– Неодмінно, мадемуазель Кардель!

І невгамовна Фіке помчала коридором, не звертаючи ніякої уваги на схвильовані слова гувернантки:

– Не біжіть, ФігХен, адже ви можете спітніти…

Коли Евеліна Бабетта дійшла до своєї кімнати, там на неї вже чекала Софія в сухій сукні. Гувернантка зачесала й заплела довге волосся вихованки в тугі коси, потім заколола їх срібною шпилькою, подарованою однією з численних тіточок.

– Мадемуазель Кардель, а навіщо мені займатися музикою? Мені воно зовсім не подобається…

– Так потрібно, ФігХен!

– А танцями?

– Будь-яка шляхетна дівиця повинна вміти танцювати!

– Однак нас зовсім не запрошують на бали або на прийоми, навіть коли я гостюю у бабусі в Гамбурзі!

– Це нічого не означає, Фіґхен. Колись запросять…

– А коли?!

– Ви ще занадто молоді, щоб…

– Навіщо все це?! – зненацька розлютилася Фіке. – Навіщо читати книжки, вивчати історію?!

– Мадемуазель ФігХен, негайно припиніть вередувати! Ви незабаром виростете, все це робиться заради вашого ж майбутнього. Через п'ять-шість років вас видадуть заміж, імениті родичі стануть запрошувати вас у гості!

– Ага-а-а, отже, років через п'ять-шість?! – принцеса зраділа, що нарешті впіймала гувернантку на слові.

– Вміння танцювати згодиться на балу або на маскараді, а читання розумних книг обов'язково знадобиться для підтримки вільної бесіди на будь-яку тему, – відкарбувала мадемуазель Кардель, невдоволена власною необачністю. – Тож не лінуйтеся, мерщій ідіть на заняття!..

Показавши наставниці язика, Фіке побігла займатися нелюбою, однак дуже необхідною музикою. Надалі вона незмінно дотримувалася залізного правила, привитого ще в дитинстві: якщо щось потрібно для досягнення успіху – роби, хоч і не подобається!..