Пісня 1-ша

Складена 1757 року на цю силу: «Блаженнi непорочнi в дорозi, що ходять законом Господнiм» [1] .

Боїтъся народ зiйти гнить у гробI впасти в жереб нещасний,В якому вогонь незгасний.А смерть є свята, зло певне стопта,Зведе навiть вiйни в спокiй.О смерть ця свята!Коли совiсть в тебе чиста, не страшний Перун огнистий, нi!Пекла вогнем вiн не палить,А має життя райське, хвалить.Грiхи смерть народять – живу смерть наводять,Iз смертi – ад; тлить душу глад.О люта смерть та!Блажен, о блажен, хто з перших пеленСебе присвятив Христовi,День-нiч в його мислить словi,Взяв iгo благеє, ярмо взяв легкеє,До того звик, до цього навик -Це жереб святий!Солодке це взнавши, впасти не зможеш в мирське й пропасти, нi!В гopi й бiдi не скучить,Hi меч, нi вогонь не розлучить -Все сладiсть розводить, на серце не сходить,Хiба тому, знати комуСкус далось дорогий.Життя ти, – Христе, за мене вмер теж!Мав початки дати швидкоЛiт моїх, а дав послiдки,Зiтри серця твердiсть, вогню пали щедрicть;На смерть марнотi i злому в життiЖиву тобi, мiй свiт!Коли ж вiд грiхiв воскресну, вдягну я плоть небесну,Ти в менi – в тобi вселюсяI солодкого нап'юся,3 тобою в бесiдi, з тобою в совiтi,Сонце зайде, сонце зiйде -Це вiк злотих лiт!

1

Псалтир, CXIX – 1

Пісня 2-га

Iз цього зерна: «Що на землi ти зв'яжеш, те зв'язане буде на нeбi» [2] .

Залиш, о дух мiй, скоро всi землянiї мiста!Зiйди, мiй душе, в гори, де правда живе свята,Спокiй де, тишина царюють з вiдвiчних лiт,Країна де вабна, де неприступний є свiт.Залиш печалi свiту и марнотнiсть мирських дiянь!Щоб в небо возлетiти, хоч на хвилю чистий стань!Де Господь Яковий [3] є, де невечiрня зоря,Ангелiв рiд встає – вид його священний зрять.Це сiлоамськi води! [4] 3 очей полуду омий,Тут тiло змить нагода – до небес лети мерщiй!Бо серцем хто брудний, не може Бога уздрiтьИ до мiсць отих земний не здолає долетiтъ.А душу лиш тiлесним не можна задовольнить,Вона лише небесним смуток хоче наситить,Як в море рiчка мчить, так сталь до магнiту пливе,До гip вогонь тремтить, так дух до Бога зiр рве.Кинь свiт цей злотворний. Вiн завжди є темний ад.Хай летить геть ворог чорний, в горнiй пiдiймися град.Хоч по землi йдеш ти, поселись на небесах,Павло так вчить святий [5] тебе в чистих словесах.Спiши на вiчну радiсть, крильми розуму вдягнись,Ти там обновиш радicть, як орел, пiдеш у вись.О триблаженна стать! А найбiльше словеса!Їх-бо в розум може взять, хто побув у небесах.

2

Євагегелiє вiд Матвiя, XVI – 19.

3

Де Господь Яковий… – Якiв – один iз так званих патрiархiв єврейского народу; за Бiблiєю, Бог дав йому славу, якої нiхто не знав, i зволив називати себе Богом Iзраїля та Богом Якова. З Якова колiна, вважається, вийшов Iсус Христос.

4

Сiлоамськi води – джерело, що витiкає iз скелi Сiлоам, води якого вважалися священними.

5

Павло так вчить святий… – Iдеться про бiблiйного апостола, автора численних послань – Павла. Жив у I ст. н. е.

Пісня 3-тя

Iз цього сiменi. «Нехай земля вродить траву, ярину» [6] . Або: «I як трава молода, розцвiтуть вашi костi» [7] .

Весна люба, ах, прийшла! Зима люта, ах, пройшла!Уже сади розцвiли й солов'їв навели.Геть, печале, геть вiдсiль! Не нiвеч ти красних сiл!Бiжи co6i в болот, у пiдземнi ворот.В пекло повертай назад! Не для тебе рай i сад!Душа моя процвiл, радостi менi дала.Щасний той i без утiх, хто подужав смертний гpix.Душа його – Божий град, душа його – Божий сад.Завжди родить сад квiтки, завжди плiд згина гiлки,I весною все пахтить, – листя тут не облетить.Боже мiй! Це ти – мiй град! Боже мiй! Це ти – мiй сад,А невиннicть – то мiй квiт, мир, любов – ото наш плiд.Бо душа моя верба, ти для неї, як вода,Буду жить на тiй водi, втiш мене у цiй бiдi.Я нiчого не боюсь, лиш гpixa я стережусь,В менi вбий усякий гpix – це є ключ моїх yтix!

6

Буття, I -11.

7

Книга пророка Iсаї, LXVI – 14.

Пісня 4-та

Рiздву Христовому з цього зерна: «3 нами Бог, розумiйте народи», тобто «Дихнув ти був духом своїм» [8] . «Бог сина свого однородженого послав у cвiт, щоб ми з нього жили» [9] .

Ангели, знижайтеся, до землi спускайтеся,Бог, що сотворив нам вiки, живе нинi з чоловiком,Станьте з хором, всiм собором,Веселиъся, адже з нами Бог!Це час наближається! Це син посилається!Це лiта прийшла кончина. Це Бог посилає сина.День приходить – Дiва родить.Веселiться, адже з нами Бог!Звiщений пророками, отчими нароками,В останнiм буде лiтi, це є в Новiм Заповiтi.Дух свободи нас в нас родить,Веселпъся, адже з нами Бог!Даниловий каменю! [10] Iз купини пламеню! [11] Несiчений одпадаєш! Вогнем сiна не спаляєш.Це наш камiнь! Це наш пламiнь.Веселiться, адже з нами Бог!Рости, благодавче наш, новий ходотавче наш!Рости, щоб мiг повстати – i попалиш супостати.Свiт даремний, хоч спасенний.Веселiмся всi, адже з нами Бог!Ми ж тобi, рожденному, гостевi блаженному,Серия вcix нас розчиняєм, у дiм духа запрошаєм.Пiсень спiваем i гукаєм:Веселiмося, адже з нами Бог!

8

Вихiд, XV – 10.

9

Перше послання апостола Iвана, IV – 9.

10

Даниловий каменю!.. – Данило (Данил, Даниїл) – бiблiйний персонаж, пророк, йому належить одна iз книг так званних «малих пророкiв».

11

Iз купини пламеню! – Це так звана неопалима купина – кущ, який не горить i не згоряє; у виглядi цього куща, за бiблiйною легендою, Бог з'явився Авраамовi.

Пісня 5-та

Рiздву Христовому. Iз цього зерна: «I породила вона свого первенця та, i иого сповила, i до ясел поклала його» [12] .

Тайна явна i преславна!Це – вертеп замiсть небес!Дiва, херувимiв панна,Iз престолом вишнiм днесь.Тут у ясла i поклалиТого, кому мiсця малоI серед самих небес.О блаженнi тiї oчi,Що на тайну цю зорятьI яких в мирянськiй ночiК Богу привела зоря.Розум ангела це видить,Плотський муж це ненавидить,Буйство тим шаленим є.Ми секрет такий небеснийСерцем всепалким чтимо,Як товар ми безсловесний,Сiно з-пiд Христа їмо [13] .Доки в мужа досконалоНе зростем, тодi б лиш малиБога справжнього пiзнать.

12

Євангелiє вiд Луки, II – 7.

13

Тут маємо ремiнiсценцiю бiблiйної оповiдi про народження Iсуса Христа у стайнi, де його було покладено до ясел iз сiном.

Пісня 6-та

Ha кiнець такого: «I пустив змiй за жiнкою з вуст своїх воду, як рiчку, щоб рiчка схопила iї» [14] . «Але розтрощить Бог голову» [15] .

Слухай, небо i земля! Нинi ужаснися,Море, безднами вciма, погiдно двигнися!I ти, швидкотекучий, повернися, Iордане,Прийди скоро хрестити Христа, Ioанне! [16] Красногляднiї лicи, стежки вiдслонiте,Передтечу Iоанна до Христа впустiте.Рiзномовнiї народи, разом з нами порадiйте,Ангельськiї хори всi в небi славу пiйте!3iйде Спас во Iордан, стане у глибинi -Це зiйде на нього дух в тiлi голубинiм:– Це улюблений мiй син є, – батько хмар такеє вicтить, -Це месiя, вiн єство людськеє очистить.Освяти струмки i нам, змiя ж – в порохняву!Твого духа, Христе, дай нам росу i славу.Не потопить нехай змiй. I ми всi з земного краюПолетiмо, щоб спочить, до твойого раю.

14

Об'явлення Iвана Богослова, XII – 15.

15

Псалтир, LXVII – 22.

16

Йдеться про Iвана Хрестителя, предтечу Icуса Христа, що пророкував його появу як месiї i охрестив його в рiцi Iорданi.

Пісня 7-ма

Воскресiнню Христовому. Iз цього зерна: «Одинадцять же учнiв пiшли в Галiлею на гору, куди звелiв їм Icyc» [17] . Паска!

Чи хто мене вiд тебе зможе вiдвернуть,А чи вогонь iз неба схочу я задуть?Хай весь свiт – у забуття,Лиш в тобi життя, о Icyce!Веди мене з собою, в горну путь на хрест,Радий жить над горою, кину земну персть.Смерть твоя – то життя,Жовч – солодке пиття, о Icyce!Рани твoї бiдовi – то моя печать,А твiй вiнок терновий – слави благодать,Твiй цей поносний хрест,Хвала менi i честь, о Icyce!Пшеничная зернина хоч в нивi згнива,Та з мертвого рослина i плiд ожива.Одне зерно отеВ наступний рiк зросте, сторицею – плiд.Розпни моє ти тiло, прибий на той хрест,Хай зовнi я не цiлий, в нутрi ж бо воскрес.Засохну зовнi я,В нутрi заквiтну я, це смерть – не життя.О мiй новий Адаме! Прегарний ти син!О всьогосвiтнiй сраме! О буйство Афiн! [18] Пiд буйством твоїх свiт,Пiд смертю – безлiч лiт. Як темний покрив!

17

Євангелиє вiд Матвiя, XXVIII – 16.

18

Новий Адам! – Так називали Iсуса Христа. Вважалося, що його розп'яли на тiй горi (Голгофа), на якiй нiбито було поховано Адама. Буйство Афiн! – Йдеться про вiдвiдання Павлом Афiн (Дiї святих апостолiв, XVII – 16-34) i його ставлення до цього мiста з багатьма античними статуями, якi вiн вважав iдолами.

Пісня 8-ма

Воскресiнню Христовому. Iз цього зерна: «О, о! Бiжiте за гори» (Захарiя) [19] . «Чого ти спиш, уставай» [20] . «Спокiй дасть Бог на горi цiй» (Iсая) [21] .

Мене посiли рани смертоноснi,Пекельнi бiди обсiли незноснi,Найде страх i тьма. Ах, люта година -Злая хвилина!Терно хвороби нутро шматує,Душа сумує, до смертi сумує.Ах, хто мене зможе з цieї митiЯкось зцiлити?Так африканський i олень страждає,Вiн в гори швидше пташок вилiтає,Вiд з'їдених гадiв жага його в'ялить,Трутою палить.Иду на Голгофу, бiжу i поспiю,Висить там лiкар помiж двох злодiїв [22] ,Це Iоанн тут при хрестi ридає,Хрест обiймає.О Йсусе, нам ти люба вiдраднiсть!Чи тут живеш ти? О страдальцям радiсть!Дай менi лiки, цiльб вiд напастi,Не дай пропасти!

19

В українському перекладi Книги пророка Захарiї (XIV – 5) це мiсце читається трохи iнакше: «I втiкати ви будете в долину моїх гiр».

20

Книга пророка Йони, I – 6.

21

В українському перекладi Книги пророка Icaї це мiсце подано: «Бо Господня рука на горi цiй спочине» (XXVII – 38).

22

Висить там лiкар помiж двох злодiїв… – Icуса Христа було розiп'ято разом iз двома злодiями, один висiв праворуч, а другий лiворуч вiд нього (Євангелиє вiд Матвiя, XXVII – 38).

Пісня 9-та

Святому Духу. Iз цього: «Добрий дух твiй нехай попровадить мене пo piвнiй землi» [23] . «Тож зiйдiмо i змiшаймо там їxнi мoви, щоб не розумiли вони мови один одного» [24] .

Свiй смисл усяка голова трима,А серце всяке – свою любов,В думках одного у людей нема,У вiвцях, козах хтось смак знайшов.Менi ж свобода лиш одна вабнаI безпечальна, препроста путь,В життi це мiрка є основна,3'єднае коло циркуль отут.Святий мiй Боже i вiкiв творець,Стверди, що клав був ти на скрижаль,Нехай потягне з кiнця в кiнецьНаш свiт, як тягнуть магнiти сталь.Коли неправо бачить десь око,Навчи хуткiше, отче ти мiй,Людей ти бачиш, сидиш високо, -Думок даремних в них рiзнобiй.Один на схiдний, той – вечiрнiй крайПливуть по щастя з ycix вiтрил,Той у пiвнiчнiм краю уздрiв рай,На пiвдень iнший шлях свiй вiдкрив.Один та й каже: «Онде хтось косить» [25] ,А iнший мовить: «Мабуть, стриже».А цей: «У воза п'ять колic», – голосить.Скажи: який бic мислi сiче?

23

Псалтир, CXLII – 10.

24

Буття, XI – 7.

25

Тут маємо ремiнiсценцiю українскої народної оповiдки про жiнку, яка постiйно суперечила своєму чоловiковi.

Пісня 10-та

Iз цього зерна: «Блажен муж, що в премудростi помре i що в разумi своїм повчається святинi» (Сирах) [26] .

Всякому мiсту звичай, права,Всяка тримає свiй ум голова,Всякому серцю любов своя є,Всякому горлу до смаку своє.А я у полонi одних лиш дум,Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.Панськi Петро для чинiв тре кутки,Федiр-купець обдурити прудкий.Той зводить дiм свiй на новий манiр,Iнший гендлює, вiзьми перевiр.А я у полонi одних лиш дум,Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.Той безперервно стягає поля,Той iноземних завозить телят,Ti на ловецтво готують собак,В цих дiм, як вулик, гуде вiд гуляк.А я у полонi одних лиш дум,Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.Той панегiрик сплiтає з брехнi,В лiкаря мертвi iдуть в пiдряднi.Туза картяр i шанує, й честить,В позов Степан, як на свято, бiжить.А я у полонi одних лиш дум,Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.Ладить юриста на тон свiй права,З диспуту учню трiщить голова,Тих непокоїтъ Венерин амур,Всякому голову крутить свiй дур.В мене ж турботи лише однi,Щоб безрозумно не вмерти менi.Знаю, що смерть, як коса замашна,Навiтъ царя не обiйде вона,Байдуже смертi, мужик то чи цар,Все пожере, як солому пожар.Хто ж бо зневажить страшну iї сталь?Той, чия coвicть, як чистий кришталь.

26

Сирах – це Книга Iсуса, сина Сираховского, яка вважається неканонiчною, але ранiше входила у Бiблiю.

Пісня 11-та

В кiнець такого: «Прикликає безодня бозодню» [27] , тобто «В законi Господнiм його воля» [28] . «Дав би тo6i воду живу, волi волю, a пpipвi твоїй npipвy мою».

Годi прiрви океану жменями землi забить,Годi гненного стану краплею води залить.Не зможе в яскинi орел розгорнути крил?У край пiднебесний таки полетiв звiдсiль.Не буде плоттю ситий дух.Прiрва – дух у чоловiку, ширша всiх небес та вод,Не наситишся довiку, чим звабляється народ.Вiд цього-бо скука i скрежет, нудьга, печаль,Вiд цього неситiсть, iз краплi бiльший став жаль.Не буде плоттю ситий дух.Роде плотський! Невiгласи! Доки будеш тяжкосерд?Серце обмуруй, тим часомна небесну поглянь твердь.Чому ти не хочеш знати, де таїтъся Бiг?Чому ти не дбаеш, щоб побачить його мiг?Прiрва пpipвy вдоволить враз.

27

Псалтир, XLI – 8.

28

Псалтир, I – 2. В українському перекладi – не «воля», а «насолода».