"Сатурна" майже не видно

— Чи є в місті які-небудь військові установи? — запитав Марков.

— Є два госпіталі, обидва переповнені. Ще є досить великий штаб інженерно-будівельних військ. І, нарешті, головна польова пошта центральної групи військ. Відносно того, що вас особливо цікавить, ми тільки позавчора встановили майже твердо: установа ця справді розташувалася в нашому місті. Вона зайняла кілька будинків, у тому числі нову школу. Це далеко від центру. Охорона всієї цієї зони дуже сильна, вулиці перекриті шлагбаумами, по городах протягнуто колючий дріт. Так що пробратися туди ми не рискували. Єдине, що ми вистежили, — що в цю зону майже щоночі приїздить автобус; він зупиняється біли школи з тильного її боку. Там — пустир.

— На підставі чого ви вирішили, що це саме та установа?

— Тут, значить, справа така… — Завгородній помовчав. — Є в нас один чоловік, інженер Русаков, комуніст. От він за нашим завданням і завербувався в таємні агенти гестапо. І, здається, перестарався. Приблизно тиждень тому він пішов на чергову явку з гестапівцем, а його звідти повезли в ту заборонену зону. І там його години зо дві умовляли піти працювати в німецьку розвідку. Запропонували дуже високу платню. Пояснили, що його закинуть у радянський тил, там він повинен буде влаштуватись на військовий завод і організувати диверсію, потім повернеться, одержить великі гроші і житиме собі гарненько у Німеччині, працюватиме, якщо забажає, за своєю інженерною спеціальністю. Ну, він, звичайно, відмовився. Сказав, що таке діло йому не під силу. Потім вони його ще цілу годину агітували. Кінець кінцем інженер сказав, що подумає.

— Він повинен погодитися… — сказав Марков. — А коли його закинуть, хай одразу ж з'явиться в органи безпеки. Його чекатимуть.

— Як же так? Людина ж він для нас дуже цінна. Правда, товаришу Олексій? — схвилювався Завгородній.

— Зрозумійте, він зробить для нас велику справу, — палко заговорив Марков. — Він перший пройде через апарат «Сатурна», і ми одержимо від нього дуже важливі дані.

Завгородній мовчав.

— У мене тільки один сумнів… — сказав товариш Олексій. — Чи справиться він? Операція навіть фізично нелетка, а йому вже далеко за сорок.

— Не в тім річ! Він здоровий як бик і розумний! — заперечив Завгородній. — А ми втратимо людину, зв'язану з гестапо.

— Стривай, Павле! — сказав товариш Олексій. — Завдання, яке має вирішити група Маркова, таке важливе, що треба вважати за честь брати участь у цьому ділі. Це раз. По-друге, наскільки я розумію, замінити інженера Русакова тобі неважко. Хай він сам підбере собі заміну. Трохима Кузьмича, наприклад. Він же в тебе досі без діла…

Завгородній неохоче погодився. Марков дав йому — для передачі інженеру — кілька порад. Завгородній пішов: він ще цієї ночі мав повернутись до міста.

— Що у вас ще? — запитав товариш Олексій.

Марков розповів про те, що з'ясувала його розвідка.

— В першу чергу, — сказав він, — треба відсунути якнайдалі від моєї бази партизанський загін, про дію якого говорив Савушкіну поліцай Ферапонтов. У моїй зоні поки що тихо повинно бути. Ми виконуємо таке відповідальне завдання, що привертати до цього району увагу противника не слід.

— Що ж це за загін? — товариш Олексій задумався і сказав: — Це щось нове, мабуть, оточенці позбиралися. Добре, я пошлю туди людину.

— Ще прохання… — Марков посміхнувся. — З нами ви клопоту не обберетеся.

— Давайте, давайте, — суворо сказав товариш Олексій. — Я ж бо знаю, про що мова.

— На зиму мій острів не годиться, він стане голий, як лисина. Треба, щоб ви порекомендували мені якесь лісне місце для нової бази.

— Подумаю. А як у вас з продуктами?

— Маємо недоторканний запас. А дещо роздобувають бійці загону. Нас же не так багато.

— Глядіть, сигнальте, коли що. Допоможемо.

— Спасибі… і знову прохання…

Вони обміркували ще немало великих і малих справ і домовилися про шифр і про схему радіозв'язку між собою.

У двері постукали.

— Заходьте! — крикнув товариш Олексій.

До підвалу зайшов водій мотоцикла.

— Час їхати, а то до світанку не встигнемо…

— Як час, то й поїдемо, — товариш Олексій встав і подав руку Маркову. — Ну що ж, закриємо нашу першу конференцію. Ніби все ясно. І будемо тепер підтримувати регулярний зв'язок. До побачення. Бажаю вам успіху.

До світанку Марков, Кравцов і бійці, що їх супроводили, на чолі з Будницьким, були вже на межі болота і, вишикувавшись ланцюжком, попрямували до острова.

Розділ 7

Кілька дуже важливих шифровок:

Із підпільного обкому — Маркову.

«З Русаковим в порядку. Проходить прискорене навчання у відомій нам установі. Орієнтовний виїзд його — кінець жовтня. Людина, з якою він там має справу, — колишній офіцер Радянської Армії Андросов Михайло Миколайович. До війни він нібито служив у Прибалтійському військовому окрузі. Наші зустрічі з Русаковим дуже утруднені. Павло бачився з ним лише один раз і навряд чи побачиться ще. Нагляд за установою триває, але заздалегідь хочемо попередити, щоб ви не покладали великих надій на його результати. Пантелєєв торгує нормально. Привіт. Олексій».

Від Маркова — комісарові держбезпеки Старкову.

«Русаков, про якого я повідомляв, орієнтовно прибуде в кінці жовтня. Тоді ж з'явиться у вас. Негайно треба з'ясувати особу Андросова Михайла Миколайовича, який працює в тому місці, що нас цікавить, і, очевидно, зв'язаний з вербуванням агентури. За неперевіреними відомостями, до війни служив у Прибалтійському військовому окрузі. Рудін готується до походу в місто. Пантелєєв діє нормально. Люди Будницького успішно роблять свою справу, непокоячи і відвертаючи увагу противника. Привіт. Марков».

Із Москви — Маркову.

«Чекаємо Русакова. Щодо Андросова одержали поки що такі дані: рік народження — 1911, народився в місті Кроми Курської області, вчився в Курському військовому училищі, потім служив в армії. В 1939 році закінчив курси удосконалення командного складу і працював у штабі Ленінградського військового округу, звідки в 1940 році був переведений у Прибалтійський округ. З усіх цих місць, крім Прибалтики, відзиви позитивні, як офіціальні, так і осіб, що знали його. Словесний його портрет повідомлю найближчими днями. При першій можливості перешлемо фото. В штабі Прибалтійського округу, судячи з недостатніх даних, Андросов працював до самої війни. За втрату секретного штабного документа його рішенням партійних зборів штабу приблизно в травні 1941 року виключено з партії, наказом командуючого понижено у званні і відчислено в резерв. Є не дуже надійна деталь, що в останні дні перед війною він хворів. Вжито заходів для одержання додаткових даних і перевірки цих, що повідомляю. Не можна не побоюватись, що у вас може опинитися зовсім інша людина, яка існує по версії і документах Андросова. Привіт. Старков».

Від Маркова — товаришеві Олексію.

«Якщо трапиться можливість, візьміть від Русакова опис зовнішності Андросова. Бажано, щоб це були якісь особливі прикмети зовнішності, голосу, манери триматися тощо. Привіт. Марков».

Із підпільного обкому — Маркову.

«Павло бачив інженера вдруге і тепер, мабуть, востаннє. На жаль, це сталося раніше, ніж ми одержали Вашу радіограму відносно зовнішності Андросова. Іншу можливість для виконання вашого завдання ми навряд чи матимемо. Русакова відпускали на кілька годин до міста в зв’язку з тим, що їх незабаром відправляють. Йому довіряють. Привіт. Олексій».